“Десятина”, Теми з історії Церкви
“Десятина”
Десятина
У 1838 р. апостол Томас Б. Марш повідомив Джозефу Сміту, що святі у Фар-Уесті, шт. Міссурі, бажали отримати подальші настанови про те, як повністю втілити в життя закон посвячення1 . 8 липня провідники Церкви у Фар-Уесті зустрілися разом і благали Господа явити Його слугам, скільки Він вимагає від майна Його народу на десятину2 . Джозеф Сміт отримав два одкровення щодо того, скільки буде вимагатися і як будуть використовуватися ці кошти.
До цього часу такі слова, як десята частина і десятина, коли використовувались у Церкві, означали будь-яке добровільне пожертвування, незалежно від суми. Після одкровення, даного Джозефу Сміту у 1831 році про посвячення і управительство, святі у Міссурі та Огайо жертвували надлишкові речі, ділянки землі, інструменти, меблі й іноді готівку3 . У Церкві не було єдиної системи розподілу пожертв. Іноді єпископ використовував ці кошти, щоб придбати землю або допомогти бідним і нужденним. Стосовно таких проєктів, як будівництво приміщень і друк церковної літератури, пожертвуваними коштами розпоряджалася Об’єднана фірма або вища рада4.
В одкровенні, отриманому 8 липня 1938 р., Господь відповів на запитання святих такими настановами: по-перше, святим потрібно зробити одноразове пожертвування з усієї своєї надлишкової власності, “а після цього, — сказано в одкровенні, — ті, хто таким чином віддав десятину, сплачуватимуть одну десяту всього свого прибутку щорічно”5 . У подальшому одкровенні, наданому того дня, провідників Церкви було скеровано встановити раду, обов’язком якої буде вирішувати, як використовувати ці посвячені ресурси. Ця рада спочатку включала членів Першого Президентства, єпископську раду і вищу раду Фар-Уесту. Сьогодні до цієї ради входить Перше Президентство, Кворум дванадцятьох і Верховний єпископат, і вона називається Рада з розподілення десятини. 26 липня ця рада зустрілася вперше, але переслідування в Міссурі завадили святим повною мірою виконати настанови, надані в цих одкровеннях у Фар-Уесті6.
На початку 1840-х років провідники Церкви наголошували на важливості сплати десятини заради фінансування будівництва храму в Наву, і сплата десятини стала обов’язковою вимогою, щоб увійти до храму. Ця вимога поновилася у 1880 році, коли храми були посвячені у Юті. У 19 столітті борги Церкви зросли після того, як уряд Сполучених Штатів вилучив її активи у спробі змусити Церкву припинити практику множинного шлюбу, і деякі члени Церкви неохоче сплачували десятину через страх, що їхні пожертвування будуть конфісковані7. У 1899 році, майже через 10 років після того, як провідники Церкви дійшли згоди з урядом США, Церква мала значні борги. Президент Сноу отримав божественний прояв під час проповіді у скинії в Сент-Джорджі, шт. Юта, і це надихнуло його наголосити на необхідності дотримуватися закону десятини. “Ось, настає той час, — проголосив він, — для кожного святого останніх днів, який вважає себе підготовленим до майбутнього і непохитно стоїть на надійному фундаменті, виконати волю Господа — платити свою десятину сповна”8. Він подорожував поселеннями по штату Юта, вмовляючи членів Церкви сплачувати повну десятину і обіцяючи духовні і мирські благословення. Зусилля Президента Сноу привели до посилення зобов’язання виконувати цю заповідь, і вже через кілька років його наступник, Джозеф Ф. Сміт, зміг сплатити усі борги Церкви9.
З часом практика сплати десятини святими змінилася. Це було пов’язано з тим, що економічна модель, коли основним активом стала готівка, замінила ту, яка була раніше у більшості святих і основувалась на землі і нерухомості. У 19 столітті святі часто робили пожертви у вигляді частини свого майна, наприклад, тварин чи урожаю. Багато святих в Наву жертвували один день роботи з десяти, і працювали над будівництвом храму. У Солт-Лейк-Сіті був офіс десятини і подвір’я, яке слугувало місцем зберігання пожертв, таких, наприклад, як зерно, овочі, товари, оброблені камені, дерев’яна черепиця та свійські тварини10. У більш віддалених поселеннях місцеві єпископські комори подібним чином використовувалися для складання добра громади11. У підрахунку своєї щорічної десятини, як було сказано в одкровенні від 1838 року, члени Церкви іноді вважали прибутком такі речі, як зростання вартості землі, оскільки багато хто не мав заробітної платні12. У 20 столітті більш звичними стали готівкові заробітки і пожертвування13. Завдяки цим змінам десятина залишається одним з найбільш явних способів, якими святі останніх днів виконують заповідь посвячувати свої життя Божій роботі. Сьогодні кошти десятини використовують також для побудови храмів та будинків зборів, для фінансування сімейно-історичних досліджень і надання гуманітарної допомоги.
Пов’язані теми: Посвячення й управительство, Об’єднана фірма (“Об’єднане товариство”), Кертлендське товариство безпеки