Гельмут Хюбнер
Гельмут Ґюнтер Хюбнер (1925–1942), член Церкви в Гамбурзі, Німеччина, був наймолодшим у німецькому русі опору нацистському режиму і був страчений за наказом Особливого народного суду (Volksgerichtshof) у Берлині. На початку 1941 року Хюбнер випустив серію анти-нацистських листівок, на яких було написано його власні політичні коментарі і тексти радіопередач союзників. За допомогою інших підлітків він розкидав листівки по всьому Гамбургу. У лютому 1942 року суд визнав Хюбнера винним у “змові з метою вчинення державної зради та у зрадницькій підтримці ворога” і наказав стратити його; трибунал також звинуватив трьох його друзів Рудольфа Воббе, Карла-Хайнца Шніббе та Ґерхарда Дювера у “прослуховуванні іноземного радіо і поширенні новин іноземного радіо”. Через 8 місяців після вироку Хюбнера було страчено у віці 17 років. Для Воббе, Шніббе та Дювера був винесений вирок у вигляді важкої праці й ув’язнення в таборах, що продовжувалося до кінця Другої світової війни.
Хюбнер народився у Гамбурзі в 1925 році. Його мати-одиначка, Емма Ґуддат Кункел, працювала, щоб забезпечити Гельмута та його двох старших напіврідних братів, Ганса і Ґерхарда. Отже Гельмут і його брати проводили багато часу зі своєю бабусею Вільгеміною Зудров, яка жила неподалік. У 1939 році Емма вийшла заміж за Гюго Хюбнера, будівельника і члена нацистської партії, який пізніше всиновив Гельмута. Новому чоловікові Емми не подобалася Церква, і, вірогідно, щоб заспокоїти його, вона стала нечасто відвідувати богослужіння після укладення їхнього шлюбу. Однак Гельмут і його брати продовжували відвідувати церкву разом зі своєю бабусею.
Як і їхні сусіди, багато німецьких святих останніх днів спочатку дивилися з надією на обіцянки нацистської партії відновити економічну стабільність і національну гордість. Деякі члени Церкви приєдналися до партії, а інші активно виступали проти її режиму. Однак були і ті, що залишалися нейтральними. Гельмут Хюбнер особисто бачив ці розбіжності у поглядах щодо приєднання до партії. Його президент філії, Артур Зандер, був членом нацистської партії. Він змушував членів філії слухати по радіо партійні передачі, погрожував донести на членів Церкви за дії проти уряду і в 1938 році поставив знак біля дому зборів, що євреям там не були раді. Кілька членів Церкви носили військову нацистську форму та форму інших службовців на церковні збори. З іншого боку Отто Берндт, президент Гамбурзького округу, з подіуму проповідував проти політики уряду, у приватному порядку заохочував членів Церкви чинити опір і часто ходив разом з наверненими євреями. Хоча Хюбнер спочатку брав участь у місцевій організації Jungvolk (Юнгфольк, нацисти утворили організацію для дітей, які були надто малими, щоб приєднатися до Гітлерівської молоді), згодом він відкинув ідеологію партії.
Навесні 1941 року Хюбнер знайшов короткохвильовий радіоприймач, який належав його брату Ґерхарду і почав по ньому слухати нічні новини, які передавала Британська телерадіомовна корпорація (ВВС). За нацистськими законами це вважалося злочином. Час від часу двоє друзів з Церкви, Карл-Хайнц Шніббе і Рудольф (Руді) Воббе, приєднувалися до нього. Невдовзі Хюбнер почав робити антинацистські листівки, на яких він переказував інформацію, почуту на BBC, та додавав власні коментарі. За допомогою копіювального паперу і пари друкарських машинок, які він позичив у філії, Хюбнер зробив копії цих листівок, а потім він, Шніббе і Воббе розвісили їх по дошках оголошення нацистської партії, розкидали у людяних місцях і покидали у поштові скриньки. Невдовзі після цього Хюбнер попросив ще кількох знайомих підлітків допомогти йому. Ґерхард Дювер, який працював у Соціальній службі Гамбурга (Sozialbehörde), де він та Хюбнер були стажерами, допомагав у поширенні листівок. За допомогою невідомих зв’язків Хюбнер також організував друк листівок в місті Кіль у більшому обсязі. Протягом 10 місяців Хюбнер видавав серію листівок, на яких ставив під сумнів політику партії та не погоджувався з офіційною звітністю про війну. Він також безпосередньо критикував офіційних представників партії. Фюрер “пошле вас тисячами у вогонь, щоб закінчити злочин, який він розпочав, — написав Хюбнер на одній з листівок. — Тисячі ваших дружин і дітей стануть вдовами і сиротами. А за для чого все це?”
У лютому 1942 року агенти Гестапо арештували Хюбнера, Воббе, Шніббе і Дювера, звинувачуючи їх у різних злочинах проти нацистської влади, зокрема у “змові з метою вчинення державної зради”. 11 серпня під час судового засідання, яке йшло більше дев’яти годин, четверо юнаків постали перед трьома членами Особливого народного суду в Берліні. Всі четверо були визнані винними. Хюбнера засудили до смертної кари, а Воббе, Шніббе і Дювера — до роботи в трудових таборах від 4 до 10 років. Хюбнера стратили на гільйотині 27 жовтня 1942 року.
Пам’ятна стіна меморіалу Пльотцензеє в Берліні, Німеччина, де Хюбнера було страчено.
Невдовзі після арешту Хюбнера, президент філії Артур Зандер написав на запису про членство “відлучений від Церкви”. Однак президент колу Отто Берндт відмовився підтвердити це своїм підписом. Антон Хук, член президентства Європейської місії поставив другий підпис. Пізніше кілька церковних провідників сказали, що вони намагалися вчинити так, щоб Церква дистанціювалася від Хюбнера, аби захистити святих останніх днів від гніву представників нацистів. Після закінчення Другої світової війни членство Хюбнера було посмертно відновлено у 1948 році і за нього було виконано храмові обряди.
Протягом десятиліть після Другої світової війни Гельмута Хюбнера згадували за його протистояння нацистському режиму. Пам’ятні стенди були встановлені в технікумі у Гамбурзі, в Берлині в Меморіальному центрі, присвяченому німецькому опору, і в Пльотцензейській в’язниці. Також центр молоді, школа та дві вулиці в Гамбурзі були названі його іменем. З 1940-их років політичні, соціальні та релігійні групи провели різноманітні святкування 8 січня (день його народження) і заходи 27 жовтня (день його страти), віддаючи шану його героїзму. 8 січня 2020 року школа, яка знаходиться при виправному закладі для неповнолітніх біля Пльотцензейської в’язниці, була названа на честь Хюбнера.
Пов’язані теми: Німеччина, Друга світова війна