Незмінне співчуття Спасителя
Суть євангелії Ісуса Христа полягає у вияві співчуття до інших.
Одним з найчудовіших принципів, якого навчав Спаситель під час Свого земного служіння, був принцип ставлення до інших із співчуттям. Обміркуймо цей принцип та його практичне застосування на прикладі історії, коли Ісус відвідав домівку фарисея Симона.
В Євангелії від Луки розповідається, що певна жінка, яка вважалася грішницею, увійшла у дім Симона, коли Ісус був там. Із щирим розкаянням жінка підійшла до Ісуса, омила Його ноги своїми слізьми, витерла їх своїм волоссям, а потім поцілувала і помазала їх особливою олією1. Гордий хазяїн, який вважав себе морально вищим за жінку, подумав про себе з докором та самовпевненістю: “Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається,—бож то грішниця!”2
Ставлення фарисея “я-святіший-за-тебе” привело його до несправедливого осудження як Ісуса, так і жінки. Але завдяки Своїй здібності бачити все, Спаситель знав думки Симона і з великою мудрістю заперечив його зневагу, а також нагадав йому про брак чемності у присутності в його домі такого особливого гостя як Спаситель. Насправді прямий докір Ісуса фарисею став свідченням того, що Ісус дійсно володів даром пророцтва і що ця жінка зі смиренним і скрушеним серцем покаялася і була прощена за свої гріхи3.
Як і багато інших подій під час земного служіння Ісуса, ця історія ще раз доводить, що Спаситель діяв із співчуттям до всіх, хто приходив до Нього—без винятку—і особливо до тих, хто найбільше потребував Його допомоги. Упокорення та благоговійна любов, які виявила до Ісуса жінка, були доказом її щирого каяття і бажання отримати прощення своїх гріхів. Однак зверхнє ставлення Симона разом із закам’янілим серцем4 заважали йому виявити співчуття до душі, що покаялася, і навіть до Спасителя світу він поставився з байдужістю та неповагою. Його ставлення показало, що спосіб його життя є нічим більшим, ніж суворим і нещирим слідуванням правилам та зовнішнім виявом його впевненості через самовихваляння та удавану святість5.
Співчуття та особисте служіння Ісуса у цій історії показує досконалу модель того, як нам слід ставитися до наших ближніх. У Писаннях є безліч історій про те, як Спаситель, зворушений глибоким і незмінним співчуттям, спілкувався з людьми Свого часу і допомагав тим, хто страждав і були “змучені та розпорошені, “як ті вівці, що не мають пастуха”6. Він протягував свою милостиву руку тим, хто потребував полегшення від їхніх тягарів, як фізичних, так і духовних7.
Співчутливе ставлення Ісуса засноване на милосерді8, а саме на Його чистій та досконалій любові, яка є сутністю Його спокутної жертви. Співчуття—це важлива характеристика тих, хто прагне освячення, і ця божественна риса переплітається з іншими християнськими якостями, такими як: сумувати з тими, хто сумує, мати розуміння і милість до інших та бути добрим до них9. Вияв співчуття до інших—це, насправді, суть євангелії Ісуса Христа і є знаковим доказом нашої духовної та емоційної близькості до Спасителя. До того ж воно показує рівень впливу, який Він має на наш спосіб життя, та демонструє велич наших духів.
Важливо зауважити, що співчутливі вчинки Ісуса не були випадковими і не були зроблені на показ, щоб виконати перелік завдань, але були щоденним виявом Його справжньої чистої любові до Бога і Його дітей та Його незмінного бажання допомогти їм.
Ісус міг визначити потреби людей навіть на відстані. Отже не дивно, що, наприклад, негайно після зцілення раба сотника10 Ісус пішов з Капернаума до міста, що називалося Наїн. Саме там Ісус виповнив одне з найбільш хвилюючих див у Своєму земному служінні—коли він наказав померлому молодому чоловікові, єдиному сину матері‑вдови, піднятися і жити. Ісус відчув не лише велике страждання тієї бідної матері, але й складні обставини її життя, отже Він був охоплений щирим співчуттям до неї11.
Так само, як грішна жінка та вдова з Наїна, багато людей у нашому оточенні прагнуть заспокоєння, уваги, залучення та якоїсь допомоги, яку ми можемо їм надати. Ми всі можемо бути знаряддям у руках Господа і діяти із співчуттям до тих, хто у нужді, як це робив Ісус.
Я знаю маленьку дівчинку, яка народилася із великим розщепленням піднебення та губ. Вона пройшла через першу операцію із цілої низки операцій вже на другий день свого життя. Відчуваючи щире співчуття до тих, хто проходить через подібне випробування, ця дівчинка та її батьки намагаються підтримувати, розуміти та емоційно допомагати тим, хто проходить через такі складні обставини. Нещодавно вони написали мені наступне: “Завдяки випробуванню нашої доньки ми мали можливість зустріти чудових людей, яким потрібні втіха, підтримка та підбадьорювання. Нещодавно наша донька, якій зараз 11 років, мала змогу поговорити з батьками немовляти, у якого були такі самі проблеми. Під час розмови наша донька негайно зняла маску, яку вона носила через пандемію, щоб ті батьки могли побачити, що є надія. Хоча, щоб вирішити цю проблему, це немовля все ще мусить пройти через важкі випробування протягом наступних кількох років. Ми дуже вдячні за можливість виявити наше співчуття тим, хто страждає, як це робив для нас Спаситель. Ми відчуваємо, що кожного разу, коли полегшуємо чийсь біль, наш біль зменшується”.
Мої любі друзі, коли ми будемо докладати зусиль, щоб зробити співчуття частиною нашого способу життя, як це робив Спаситель, ми станемо краще відчувати потреби людей. Завдяки цій підвищеній чутливості, почуття щирого інтересу та любові будуть у кожному нашому вчинку. Господь побачить наші зусилля, і ми напевно будемо благословенні можливостями бути знаряддям в Його руках, пом’якшуючи серця, приносячи полегшення і піднімаючи “руки, що опустилися”12.
Настанова Ісуса фарисею Симону також прояснює, що нам ніколи не слід робити різких та жорстоких висновків стосовно наших ближніх, бо через наші недосконалості ми всі потребуємо розуміння і милості від нашого люблячого Небесного Батька. Чи не саме цього навчав Спаситель в іншій ситуації, коли сказав: “І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?”13
Нам потрібно взяти до уваги, що нелегко зрозуміти всі обставини, які призводять до чийогось ставлення або реакції. Зовнішній вигляд може бути обманним і часто не відображати справжні норми чиєїсь поведінки. На відміну від вас і мене Христос здатний чітко бачити всі грані даної ситуації14. Навіть знаючи всі наші слабкості, як знає їх Він, Спаситель не поспішає засуджувати нас, але продовжує працювати з нами із співчуттям весь час, допомагаючи нам видалити колоду з нашого ока. Ісус завжди дивиться на серце, а не на обличчя15. Він сам застерігав: “Не судіть за обличчям”16.
Тепер обміркуйте мудру пораду Спасителя дванадцятьом нефійським учням стосовно цього питання:
“І знайте ви, що ви будете суддями цього народу, згідно з судженням, яке Я дам вам, яке буде справедливе. Отже, якими людьми повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є”17.
“Отже, Я б хотів, щоб ви були досконалими, саме яким є Я, або Яким досконалим є ваш Батько, Який на небесах”18.
У цьому контексті Господь засуджує тих, хто вирішує судити неправедно так звані недосконалості інших. Щоб мати змогу судити праведно, ми мусимо намагатися стати подібними до Спасителя і дивитися на недосконалості людей із співчуттям, навіть Його очима. Враховуючи, що нам ще належить пройти довгий шлях до досягнення досконалості, можливо, буде краще, якщо ми сядемо біля ніг Ісуса і будемо благати про милість через наші власні недосконалості, як це робила жінка, що покаялася, у домі фарисея, а не проводити так багато часу і не докладати так багато зусиль, виправляючи побачені недоліки інших.
Мої дорогі друзі, я свідчу, що якщо ми намагатимемося застосовувати приклад співчутливого ставлення Спасителя у своєму житті, наша здатність шанувати чесноти наших близьких збільшиться, а наш природний інстинкт засуджувати їхні недосконалості зменшиться. Наш зв’язок з Богом зросте, і наше життя напевно стане кращим, наші почуття ніжнішими, і ми знайдемо нескінченне джерело щастя. Нас будуть називати миротворцями19, чиї слова ніжні, як роса весняного ранку.
Я молюся, щоб ми стали більше терплячими і краще розуміли інших людей і щоб Господня милість у досконалій лагідності пом’якшувала нашу нетерплячість щодо їхніх недосконалостей. Це запрошення Спасителя нам. Я свідчу, що Він живе. Він–-досконалий взірець милостивого та терплячого учнівства. Я свідчу про ці істини у святе ім’я Спасителя, Ісуса Христа, амінь.