Благословен Господом в усі дні свого життя
Як ми реагуємо на наші нещастя? Чи відчуваємо ми вдячність, оскільки зосереджуємося на своїх благословеннях, а не на проблемах?
Пандемія COVID-19 стала одним з багатьох випробувань і проблем, з якими стикалися Божі діти протягом історії людства. На початку цього року ми з моєю сім’єю, яку я дуже люблю, пережили кілька чорних днів. Пандемія та інші причини принесли в нашу родину смерть і біль через втрату кількох дорогих для нас рідних. Попри медичну допомогу, піст і молитви протягом п’яти тижнів на той бік завіси перейшли мої брат Чарлі, сестра Сюзі та зять Джиммі.
Часом я розмірковував, чому Спаситель заплакав, коли побачив, як Марія страждає через смерть свого брата Лазаря1, хоча Він знав, що має силу воскресити Лазаря і що невдовзі Він скористається цією силою, аби визволити Свого друга від смерті. Я вражений співчуттям і співпереживанням Спасителя до Марії; Він осягнув невимовний біль, який вона відчувала через смерть свого брата Лазаря.
Ми відчуваємо такий же сильний біль, зазнаючи тимчасової розлуки з дорогими для нас людьми. Спаситель ставиться до нас із досконалим співчуттям. Він не докоряє нам ні за нашу короткозорість, ні за обмежене бачення нашої вічної подорожі. Натомість Він співчуває, коли ми сумуємо і страждаємо.
Небесний Батько та Його Син Ісус Христос хочуть, аби ми мали радість2. Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Радість, яку ми відчуваємо, не має майже нічого спільного з обставинами нашого життя, і цілком залежить від того, на чому зосереджене наше життя. Коли наше життя зосереджене на Божому плані спасіння, … ми можемо відчувати радість незалежно від того, що відбувається—або не відбувається—в нашому житті”3.
Пам’ятаю, ще коли юнаком я служив на місії, один чудовий місіонер, яким я захоплювався, отримав приголомшливу звістку. Його мати і молодший брат загинули у жахливій аварії. Президент місії надав цьому старійшині можливість повернутися додому на похорон. Проте, після розмови з батьком по телефону, цей місіонер вирішив залишитися і завершити свою місію.
Невдовзі після цього, коли ми служили в одній місіонерській зоні, ми з моїм напарником отримали дзвінок про надзвичайну ситуацію: кілька грабіжників украли велосипед, який належав тому ж місіонеру і поранили його ножем. Він і його напарник мали пройти пішки до найближчої лікарні, де ми з напарником зустрілися б з ними. На шляху до лікарні я переживав за цього місіонера. Я уявляв, що він буде пригніченим і що тепер, після цієї стресової події, він напевне захоче повернутися додому.
Однак, коли ми прибули до лікарні, я побачив цього місіонера, який лежав на ліжку й очікував поки його заберуть на операцію,—і він усміхався. Я подумав: “Як він може усміхатися в такий момент?” Одужуючи у лікарні, він завзято роздавав брошури і примірники Книги Мормона лікарям, медсестрам та іншим пацієнтам. Навіть зазнавши цих випробувань, він не захотів повертатися додому. Натомість він служив до останнього дня своєї місії з вірою, енергією, силою та ентузіазмом.
На початку Книги Мормона Нефій стверджує: “Хоч я зазнав багато скорбот у плині днів моїх, я був щедро благословен Господом в усі дні свого життя”4.
Я думаю про численні випробування, з якими стикнувся Нефій; багато з них описані в його літописах. Його випробування допомагають нам зрозуміти, що у всіх нас є похмурі дні. Одне з таких випробувань сталося, коли Нефію було наказано повернутися до Єрусалима, щоб здобути пластини з латуні, якими володів Лаван. Дехто з братів Нефія були маловірними, і вони навіть били його палицею. Інше випробування спіткало Нефія, коли він зламав свій лук і не зміг здобути їжі для своєї сім’ї. Пізніше, коли йому було наказано побудувати корабель, його брати насміхалися з нього й відмовлялися допомагати йому. Попри ці та багато інших випробувань протягом його життя, Нефій завжди визнавав доброту Бога.
Коли його сім’я перетинала океан на шляху до обіцяної землі, дехто з них почали веселитися, заговорили з великою непристойністю і забули, що саме сила Господа оберігала їх. Коли Нефій докорив їм, вони образилися і зв’язали його мотузками так, що він не міг поворухнутися. У Книзі Мормона сказано, що його брати “поводилися з [ним] з великою жорстокістю”; його зап’ястя і щиколотки “опухли, і дуже боліли”5. Нефій був засмучений через закамʼянілість сердець своїх братів й часом відчував надзвичайне пригнічення6. “Однак,—сказав він,—я надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і я не ремствував проти Господа за свої страждання”7.
Мої дорогі брати і сестри, як ми реагуємо на свої страждання? Чи ми ремствуємо перед Господом через них? Або, подібно до Нефія і того місіонера, з яким я товаришував на місії, ми відчуваємо вдячність на словах, в думках і на ділі, бо більше зосереджуємося на своїх благословеннях, ніж на проблемах?
Наш Спаситель Ісус Христос показував нам приклад упродовж Свого земного священнослужіння. У моменти труднощів і випробувань існує мало чого, що приносить нам більший спокій і задоволення, ніж служіння нашим ближнім. У книзі Матвія розповідається, що сталося, коли Спаситель дізнався, що Його двоюрідного брата, Івана Христителя, було вбито царем Іродом, аби догодити доньці Іродіяди:
“А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу,—і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.
А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: “Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ,—хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі”.
А Ісус їм сказав: “Непотрібно відходити їм,—нагодуйте їх ви!”8
Ісус Христос показав нам, що в часи випробувань і лиха ми можемо бачити труднощі інших людей. Змотивовані співчуттям, ми можемо допомагати їм і надихати їх. І коли ми це робимо, нас також надихає наше служіння, подібне до Христового. Президент Гордон Б. Хінклі зазначив: “Найкраща відома мені протиотрута від занепокоєння—це робота. Найкращі ліки від розпачу—служіння. Найкраще лікування від втоми—допомога тому, хто втомлений ще більше”9.
Тут, у Церкві Ісуса Христа, в мене було багато можливостей служити моїм ближнім. І саме в той час я відчував, що Небесний Батько полегшує мої тягарі. Президент Рассел М. Нельсон є пророком Божим на землі; він—чудовий приклад того, як ми маємо служити іншим під час важких випробувань. Я приєдную своє свідчення до свідчень багатьох інших святих, що Бог є нашим люблячим Небесним Батьком. Я відчував Його безмежну любов упродовж своїх чорних днів. Наш Спаситель Ісус Христос розуміє наші болі і наші страждання. Він бажає полегшити наші тягарі та втішити нас. Ми маємо наслідувати Його приклад, служачи тим, хто має навіть тяжчі тягарі, ніж наші. В ім’я Ісуса Христа, амінь.