1 Нефій 16
попереднє наступне

Розділ 16

Злочестиві вважають істину тяжкою—Сини Легія одружуються з дочками Ізмаїла—Ліягона вказує їм путь у пустині—Послання від Господа пишуться на Ліягоні час від часу—Ізмаїл помирає; його сімʼя ремствує через бідування. Близько 600–592 рр. до р.х.

1 І ось сталося, що після того як я, Нефій, довів до кінця розмову з моїми братами, ось, тоді вони й сказали мені: Ти відкрив нам тяжкі речі, тяжчі, ніж ми здатні витримати.

2 І сталося так, я сказав їм, що знаю про те, що розказав тяжкі речі проти злочестивих, згідно з істиною; а праведних я виправдав, і засвідчив, що їх буде піднесено в останній день; отже, авинуваті вважають бістину тяжкою, тому що вона впронизує їх до самого нутра.

3 А тепер, брати мої, якби ви були праведні і бажали прислухатися до істини, і зважати на неї, щоб ви могли аходити в невинності перед Богом, то ви не ремствували б через істину, кажучи: Ти говориш тяжкі речі проти нас.

4 І сталося так, що я, Нефій, закликав своїх братів з усією старанністю дотримуватися завітів Господа.

5 І сталося так, що вони дійсно аупокорилися перед Господом; так, що я мав радість і великі надії щодо них, що вони будуть іти дорогами праведності.

6 Тож усі ці речі було сказано і зроблено тоді, коли мій батько жив у наметі в долині, яку він назвав Лемуїл.

7 І сталося, що я, Нефій, взяв одну з адочок Ізмаїла собі за бдружину; і також мої брати взяли дочок Ізмаїла за дружин; а також і вЗорам взяв собі за дружину найстаршу дочку Ізмаїла.

8 І так мій батько виконав усі веління Господа, які були йому дані. А також я, Нефій, був благословен Господом надзвичайно.

9 І сталося, що голос Господа звернувся до мого батька вночі і повелів йому наступного дня вирушити у пустиню.

10 І сталося, що коли мій батько, прокинувшись вранці, вийшов з намету, він дуже здивувався, побачивши на землі акулю майстерної роботи; і була вона з чистої латуні. А всередині кулі було два веретена; і вона вказувала дорогу, якою ми мали йти у пустиню.

11 І сталося так, що ми зібрали всі речі, які нам потрібно було взяти в пустиню, і всі залишки провізії, яку Господь дав нам; і ми взяли насіння кожного виду, яке могли взяти в пустиню.

12 І сталося, що ми взяли наші намети і вирушили в пустиню через ріку Ламан.

13 І сталося, що ми мандрували протягом чотирьох днів, приблизно в південному—південно-східному напрямі, і ми знову поставили наші намети; і дали назву цьому місцю Шейзер.

14 І сталося, що взяли ми наші луки і наші стріли, і пішли в пустиню, щоб застрелити дичину для наших сімей; а після того як ми застрелили дичину для наших сімей, ми повернулися знову до них у пустиню, у місце Шейзер. І знову ми вирушили в пустиню, додержуючись того самого напряму, не виходячи з родючих земель пустині, які знаходилися поблизу краю аЧервоного моря.

15 І сталося так, що ми мандрували протягом багатьох днів, здобуваючи по дорозі дичину для їжі, за допомогою наших луків і наших стріл, і нашого каміння, і наших пращ.

16 І ми дотримувалися анапряму за кулею, яка привела нас до родючіших земель пустині.

17 А після того як ми мандрували протягом багатьох днів, ми поставили намети наші на деякий час, щоб мати змогу знову відпочити і здобути їжу для наших сімей.

18 І сталося, що коли я, Нефій, пішов застрелити дичину, ось, я зламав свій лук, зроблений з хорошої асталі; а після того як я зламав свій лук, ось, мої брати розсердилися на мене через втрату мого лука, бо ми не здобули ніякої їжі.

19 І сталося так, що ми дійсно повернулися без їжі до наших сімей; вони ж, надто стомившись від подорожі, дуже страждали через нестачу їжі.

20 І сталося, що Ламан, і Лемуїл, і сини Ізмаїла почали надзвичайно нарікати на свої страждання і бідування в пустині; і також мій батько почав нарікати на Господа Бога свого; так, і були вони всі в такій печалі, що нарікали на Господа.

21 Тепер сталося, що і я, Нефій, був доведений до відчаю разом зі своїми братами через втрату мого лука, а також через те, що їхні луки втратили свою пружність: стало надзвичайно важко, так, ми навіть не могли здобути ніякої їжі.

22 І сталося, що я, Нефій, багато розмовляв зі своїми братами, тому що їхні серця знову закамʼяніли настільки, що вони почали аскаржитися на Господа Бога свого.

23 І сталося, що я, Нефій, зробив з деревини лук, а з прямої палиці—стрілу; отже, я озброївся луком і стрілою, пращею і камінням. І сказав я своєму абатькові: Куди піти мені, щоб здобути їжу?

24 І сталося, що він таки аспитав Господа, бо вони упокорилися завдяки моїм словам; а я сказав їм багато чого усією силою своєї душі.

25 І сталося, що голос Господа дійшов до мого батька; і він був дійсно апокараний за ремствування на Господа так, що він поринув у глибини печалі.

26 І сталося, що голос Господа сказав йому: Поглянь на кулю і побач те, що там написано.

27 І сталося так, що коли мій батько побачив написане на кулі, він надзвичайно злякався і затремтів, а також і мої брати, і сини Ізмаїла, і наші жінки.

28 І сталося, що я, Нефій, побачив, що дороговкази, які були в кулі, діють згідно з авірою, і старанністю, і уважністю, з якими ми ставилися до них.

29 А також було на них написано нове послання, яке читалося просто, яке давало нам арозуміння шляхів Господа; і воно писалося і змінювалося час від часу, згідно з вірою і старанністю, які ми виявляли до нього. І таким чином ми побачили, що бмалими засобами Господь може вершити великі справи.

30 І сталося, що я, Нефій, пішов таки на вершину гори, згідно з вказівками, даними на кулі.

31 І сталося так, що я вбив диких тварин, і таким чином здобув їжу для наших сімей.

32 І сталося, що я повернувся до наших наметів, принісши вбитих мною тварин; і тепер, коли вони побачили, що я здобув їжу, якою великою була їхня радість! І було так, що вони упокорилися перед Господом, і вони дякували Йому.

33 І сталося, що ми знову вирушили в дорогу, мандруючи приблизно в тому самому напрямі, що й спочатку; і після багатоденних мандрів ми знову поставили наші намети, щоб мати змогу зупинитися на деякий час.

34 І сталося, що аІзмаїл помер, і був похований у місці, яке мало назву Нейгом.

35 І сталося, що дочки Ізмаїла горювали надзвичайно через втрату свого батька, а також через їхні абідування в пустині; і вони ремствували на мого батька, тому що він вивів їх з землі Єрусалимської, кажучи: Наш батько помер; так, і ми вже довго блукали в пустині, і ми зазнали багато горя, голоду, спраги і втоми; і після всіх цих страждань ми мусимо загинути в пустині від голоду.

36 І ось так вони ремствували на мого батька і на мене; і вони бажали повернутися знов у Єрусалим.

37 І Ламан сказав Лемуїлу, а також синам Ізмаїла: Слухайте, давайте авбʼємо нашого батька, а також нашого брата Нефія, який взявся бути бправителем над нами й учителем нашим, його старших братів.

38 Ось, він каже, що Господь говорив з ним, а також, що аангели священнослужили йому. Але дивіться, ми знаємо, що він обманює нас; і він каже нам усе це, і він робить багато чого за допомогою своїх підступних хитрощів, щоб обманювати наші очі, гадаючи, мабуть, що він зможе завести нас до якоїсь невідомої пустині; а після того як він заведе нас туди, він задумав стати царем і правителем над нами, щоб мати змогу робити з нами все, згідно з його волею і бажанням. І в такий спосіб мій брат Ламан збудив гнів у їхніх серцях.

39 І сталося, що Господь був з нами, так, саме голос Господа дійшов і багато чого сказав їм, і апокарав їх надзвичайно; і після того як голос Господа присоромив їх, вони відвернули свій гнів, покаялися у своїх гріхах, після чого Господь благословив нас знову, давши нам їжу, щоб ми не загинули.