Писання
1 Нефій 7


Розділ 7

Сини Легія повертаються до Єрусалима і запрошують Ізмаїла і його домочадців приєднатися до них у їхній мандрівці—Ламан та інші чинять опір—Нефій благає своїх братів мати віру в Господа—Вони звʼязують його вірьовками і планують його знищити—Він визволяється силою віри—Його брати благають прощення—Легій і його супутники приносять жертву і всеспалення. Близько 600–592 рр. до р.х.

1 І тепер я хочу, щоб ви знали, що після того як мій батько, Легій, скінчив апророкування стосовно свого сімені, сталося так, що Господь знову звернувся до нього, кажучи, що недобре Легію брати в пустиню тільки свою сімʼю; але його синам слід взяти бдочок за вдружин для того, щоб вони мали змогу зростити сі́мʼя Господеві на землі обіцяній.

2 І сталося, що Господь анаказав йому, щоб я, Нефій, і мої брати знову повернулися до землі Єрусалимської, і привели Ізмаїла і його сімʼю у пустиню.

3 І сталося, що я, Нефій, азнову пішов з братами через пустиню у Єрусалим.

4 І сталося, що ми прийшли в дім Ізмаїла, і ми здобули прихильність в очах Ізмаїла, так що ми передали йому слова Господа.

5 І сталося, що Господь помʼякшив серце Ізмаїла, а також і його домочадців так, що вони помандрували з нами у пустиню, до намету мого батька.

6 І сталося, що коли ми йшли через пустиню, то знайте, що Ламан і Лемуїл, і дві дочки Ізмаїла, і двоє асинів Ізмаїла зі своїми сімʼями збунтувалися проти нас; а саме, проти мене, Нефія, і Сама, і їхнього батька, Ізмаїла, і його дружини, і трьох інших його дочок.

7 І сталося в цьому бунті, що вони прагнули повернутися до землі Єрусалимської.

8 І ось я, Нефій, був дуже азасмучений через закамʼянілість їхніх сердець, отже я звернувся до них, кажучи, так, саме Ламану і Лемуїлу: Ось, ви—мої старші брати, але чому ваші серця такі закамʼянілі, а ваш розум такий сліпий, що вам потрібно, аби я, ваш молодший брат, умовляв вас, та ще й подавав вам приклад?

9 Чому не послухалися ви слова Господа?

10 Чому азабули ви, що бачили ангела Господнього?

11 Так, і чому забули ви, які великі справи Господь зробив для нас, авизволивши нас з рук Лавана, а також давши нам літописи?

12 Так, і чому забули ви, що Господь по волі Своїй може авсе зробити для дітей людських, якщо вони виявлятимуть бвіру в Нього? Отже, будьмо і ми вірні Йому.

13 І якщо ми будемо вірні Йому, то одержимо аземлю обіцяну; і ви дізнаєтесь у майбутньому, що слово Господа про бзнищення Єрусалима здійсниться; бо все, що Господь сказав про знищення Єрусалима, має здійснитися.

14 Бо, розумієте, Дух Господа скоро припинить боротися разом з ними; бо бачите, вони авідмовилися слухати пророків, і бЄремію кинули вони до вʼязниці. І вони так намагалися позбавити вжиття мого батька, що він був змушений залишити цю землю.

15 Ось тепер я кажу вам, якщо ви повернетесь у Єрусалим, ви також загинете разом з ними. Отже, якщо це ваш вибір, повертайтеся назад, але памʼятайте слова, які я вам кажу: якщо ви підете, ви також загинете; бо саме так Дух Господа спонукає мене казати.

16 І сталося, що коли я, Нефій, промовив ці слова до моїх братів, вони розгнівалися на мене. І сталося, що вони наклали руки на мене, бо знайте, що вони дуже розлютились, і вони азвʼязали мене вірьовками, бо хотіли позбавити мене життя, щоб вони змогли залишити мене в пустині, щоб мене зжерли дикі звірі.

17 Але сталося, що я молився Господеві, кажучи: О Господи, заради моєї віри в Тебе, визволи Ти мене з рук моїх братів; а саме, дай мені силу, щоб я міг арозірвати пута, які звʼязують мене.

18 І сталося, що коли я промовив ці слова, знайте, пута з моїх рук і ніг спали, і я стояв перед моїми братами, і я знову промовляв до них.

19 І сталося, що вони знову розгнівалися на мене, і намагалися накласти руки на мене; але ось, одна з адочок Ізмаїла, так, а також її мати і один із синів Ізмаїла благали моїх братів так, що ті помʼякшили свої серця; і вони перестали чинити спроби позбавити мене життя.

20 І сталося, що вони так засмутилися через свою злочестивість, що схилилися переді мною і благали мене простити їх за те, що вони вдіяли зі мною.

21 І сталося, що я щиро апростив їм усе, що вони вдіяли, і наполягав, щоб вони молилися Господу Богові своєму, щоб Він простив їх. І сталося, що вони зробили це. І після того як вони помолилися Господу, ми знову продовжили нашу мандрівку до намету нашого батька.

22 І сталося, що ми прийшли до намету нашого батька. І після того як я і мої брати, і всі з дому Ізмаїла прийшли до намету мого батька, вони аподякували Господу Богові своєму; і вони принесли бжертву Йому і всеспалення.