Навіть коли ми далеко від храму, він живе в нашому серці

Матеріали від членів Воронезької філії та Білгородської групи Московської Російської місії зібрала Юлія Саломатіна

Кожен з нас пам’ятає той день, коли вперше переступив поріг Господнього дому. Для одних це сталося перед початком місії, для інших, коли вони були учасниками літньої молодіжної поїздки, а ще для інших, коли вони увійшли до храму через рік після хрищення вже у зрілому віці. Спогади про першу поїздку наповнюють нас теплими почуттями, світлою радістю та здивуванням: як же ми духовно подорослішали!

Брат Георгій Внодченко згадує: “Моя перша поїздка до храму у Стокгольмі, Швеція, відбулася у травні 2000 року. У мене були імена майже 40 людей, за яких я планував виконати обряди. Я знав про храм лише те, що колись читав у церковних журналах та посібниках. Насамперед мене спонукало бажання виконати волю Божу. Були свої дуже наївні духовні переживання, що стосувалися храмового служіння. По дорозі із Санкт-Петербурга в Гельсінкі я звернув увагу на незвичайні хмари, що нагадували слід реактивного літака. Я вдивлявся в ті білі хмари на тлі блакитного неба і бачив у них нібито образи ангелів. Я художник за професією, тому вважав побачене плодом своєї уяви. Але яке ж було моє здивування, коли дорогою додому я знову побачив те саме! Я повертався додому, відчуваючи цілковите задоволення, ніби здобутий мною духовний багаж вмістився у моєму серці, де йому й місце. Я виконав все намічене і відчував себе, як дитина, яка дуже подорослішала. Я дуже люблю цю роботу служіння за предків. З того часу минуло майже 22 роки, у мене виконано обряди майже за 5000 людей, і стільки всього відкрилося, що двома словами не розкажеш”.

Брат Юрій Кутєпов також поділився спогадами: “Моя перша поїздка до храму в Стокгольмі, Швеція, відбулася у грудні 2001 року і співпала з підготовкою до Різдва. Я був вражений особливим духом Різдва, який відчув у тій країні, і, звичайно, неповторним впливом Духа, який я відчув у храмі. У мене тоді для виконання було багато храмової роботи, і за тиждень перебування у храмі я не встиг її виконати. І я усвідомив, наскільки важливо допомагати іншим у храмовому служінні. Мені захотілося стати таким же повним сил храмовим працівником, як наші брати з інших міст, яких я зустрів під час своєї першої поїздки. Тому під час своєї другої поїздки до храму я попросив, щоб мене покликали служити храмовим працівником. Я відчував велике щастя, коли отримав можливість представляти Господа при виконанні обрядів. Я бачив захват братів і сльози радості сестер, для яких я виконував обряди, і відчував близькість до Господа, особливо у храмі”.

Сестра Марія Кутєпова сказала: “Я також люблю відвідувати храм. У храмі я завжди знаходжу спокій і відпочинок від впливу зовнішнього світу, а також відповіді на свої духовні запитання. Я сумую за храмом і з нетерпінням чекаю на можливість знову побувати там”.

Хоч у нас майже два роки не було можливості відвідувати дім Господа, багато братів і сестер не сидять склавши руки, а продовжують збирати інформацію для сімейної історії. Тепер сайт FamilySearch.org вже відновив роботу в Росії. З доступних функцій, мабуть, найважливішою є та, що пов’язана з індексуванням. Що таке індексування? Це розшифровка та переведення даних, написаних вручну, в цифровий формат. Історичні записи багатьох архівів вже відскановані, але відомості з них потрібно внести до спеціальних формулярів, щоб їх можна було знайти у пошуковій системі. Брати і сестри, які займаються індексуванням, говорять про відчуття радості й спокою, які приносить ця робота. Сестра Ніна Афонченко, з Білгородської групи, каже: “Я вдячна улюбленому Господу за те, що Він відкрив шлях через Свою благодать до спасительних обрядів і це дає можливість об’єднати сім’ї на вічність. Я дуже люблю займатися індексуванням. Мені дано життя, щоб допомагати людям, які по той бік завіси. Я ніби знайомлюся з ними особисто. Одного разу сталося диво: серед записів я побачила прізвище сім’ї з дітьми, яке співпадало з прізвищем моєї знайомої храмової працівниці з Києва. Я написала їй про це й надіслала фото записів, і вона була просто щаслива. Я відчула сильний вплив Духа й усвідомила, що моє служіння не марне. Яка ж це радість—служити Богу та Його дітям!”

Брат Юрій Кутєпов каже: “Індексування дуже нагадує мені переклад Джозефом Смітом Книги Мормона, тому що давні записи для індексування іноді написані таким незрозумілим почерком, що, здається, їх просто неможливо розшифрувати. Саме тоді починаєш розуміти, що деякі знання можна отримати лише духовним шляхом—через молитву. І справді, після молитви та вдумливого аналізу стає зрозуміло, яке це ім’я чи прізвище. Іноді доводиться шукати допоміжну інформацію в Інтернеті, і в такі моменти я згадую принцип, що, крім молитви, потрібно ще докладати й особисті зусилля (див. Учення і Завіти 9:7, 8)”.

Сімейно-історична робота допомагає налагоджувати зв’язок не тільки з тими, хто вже пішов за завісу, але й з живими родичами. На жаль, через зайнятість та інші причини ми зазвичай бачимося з рідними лише у день народження і за сумних обставин, а деяких членів родини не знаємо зовсім. Дослідження сімейної історії допомагає пам’ятати про тих, з ким ми у рідстві. Брат Юрій Кутєпов зазначає: “Ніколи не думав, що сімейні риси можуть бути такими явними в людях. Коли я вперше пізно ввечері зустрівся зі своєю далекою родичкою з Курська, було зовсім темно. Але навіть у темряві вона якимось чином мене впізнала, а потім сказала: “Я відразу зрозуміла, що це Кутєпов”. Я дізнався, ким були мої предки по одній лінії, по іншій лінії, і ще по одній лінії, і мені здається, що в мені є риси всіх цих людей. Я впевнений, що сімейно-історична та храмова робота, а також індексування допомагають мені стати кращим сином нашого Небесного Батька і справжнім братом нашого Спасителя”.

Коли ми знову зможемо безперешкодно відвідувати храм, то будемо вже не такими людьми, якими були до пандемії. А поки що храм живе в нашому серці, і ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з ним. Сестра Нафікова, місіонерка повного дня, яка разом з чоловіком, старійшиною Куликовим, служать у Воронезькій філії, зазначає: “Коли я знову зберуся поїхати до храму, у мене будуть зовсім інші почуття, інша підготовка, нове усвідомлення поїздки. І я знаю, що потім до мене прийдуть нові одкровення. Я отримаю нові знання, бо Бог наглядає за мною. Мені потрібні одкровення про себе і мого Творця, щоб наближатися до Нього і ставати кращою і чистішою, щоб, коли я постану перед Ним, мій одяг був білим, як моє білосніжне храмове вбрання. І я знаю, що це можливо через мою віру, покаяння у гріхах і Спокуту Ісуса Христа. Сам Господь сказав: “Наближайтеся до Мене, і Я наближатимусь до вас; шукайте Мене старанно, і ви знайдете Мене; просіть, і ви отримаєте; стукайте, і вам буде відчинено” (Учення і Завіти 88:63)”.