У храмових обрядах ми можемо знайти благословення й радість
Разом із сестрами з Каховського приходу Москви та сестрами з інших приходів ми, як завжди, вирушили у січні 2020 року до храму. У нас була давня традиція—розпочинати новий рік з відвідування храму в Гельсінкі, і ми намагалися її не порушувати. Ми всі були дуже раді цій подорожі. Ще на кордоні митники зустрічали нас дуже привітно, а вже в самому храмі та в готелі сестри зустріли нас як рідних.
З усмішкою, “міжнародною мовою” ми вітали одне одного, і нам було дуже радісно, адже ми приїхали до рідного дому—до дому Бога! Весь тиждень з 28 січня по 2 лютого 2020 року був радісним і хвилюючим. Ми робили важливу роботу в храмі, служачи одне одному. Храм—це благословення, доступне кожному. Воно наповнює нас радістю, і наче крила виростають за спиною.
Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Ми знаємо, що час, який проводимо у храмі, є вкрай необхідним для спасіння і піднесення нас самих і наших рідних. Кожний з нас потребує постійного духовного зміцнення і скерування, а їх можна отримати лише у храмі”. Дорогі мої, я свідчу вам, що так воно і є! Коли я служила своїм померлим родичам, то була щаслива від того, що зміцнююся духовно. Я, будучи вже похилого віку, христилася за сестер, які пішли за завісу, і про свій вік у той момент мені навіть і не думалося, бо Господь посилає нам сили. Обряд запечатування шлюбу на вічність та запечатування дітей до батьків дають мені надію, що, можливо, і мій шлюб буде запечатано на вічність.
28 січня 2020 року я брала участь в обряді запечатування до батьків немовляти Никанора, 1862 року народження, який помер у п’ятимісячному віці. Я відчувала величезну радість, немов я—мама цієї дитини, а вже як раділи його батьки, які нарешті знайшли свого синочка! Господь Бог нагородив нас такими чудесами, і, беручи участь в обрядах, ми надзвичайно радіємо. Думаю, такі ж почуття мають і ті, за кого ми виконуємо ці обряди. А коли знаходишся біля завіси, виникає відчуття, ніби не я, а ця сестра стоїть і відповідає на запитання. І я відчуваю величезну відповідальність і за неї, і за себе—такий сильний духовний зв’язок виникає з цією сестрою, а потім, за завісою, на нас чекає велике Боже благословення.
З храму ми поверталися очищеними та просвітленими, зі світлом у душі, і весь довгий шлях додому Господь благословляв нас. На жаль, через пандемію коронавірусної інфекції ця хороша традиція була порушена, і це нас дуже засмучує. Ми молимося і постимося, щоб в Росії було збудовано дім Господа. Ми віримо, що чудо станеться—храм буде збудований в Росії, і у нас буде там дуже багато важливої та потрібної роботи. Я вірю, що Господь почує наші молитви і прийме наші пости.