Отримання радості й сили через дотримання храмових завітів

Кетрін Рейнолдс

Член Генеральної консультативної ради Товариства допомоги

Іноді самостійне відвідування храму може бути непростим завданням, але Небесний Батько наповнює нас Своєю чистою любов’ю, незламною силою та вічною радістю, коли ми намагаємося дотримуватися храмових завітів.

Примітка: ця стаття була відредагована Храмовим відділом.

Автор живе в шт. Юта, США.

Як член Церкви, яка ще не уклала шлюб, я вже понад 18 років тому отримала ендаумент, не маючи чоловіка, який би відвідував зі мною храм. Для деяких із нас у такій ситуації, а також для тих, хто розлучений, овдовів або у шлюбі з людиною, яка не має діючої храмової рекомендації, служіння й поклоніння в храмі часто бувають складним завданням. У нас може посилитися почуття самотності через те, що в обрядах звучать слова про вічний шлюб та сім’ю. Хоча я іноді маю подібні почуття, я зрозуміла, що замість того, щоб зосереджуватися на тому, чи отримала я всі благословення, обіцяні в храмі, я маю зосереджуватися на тому, щоб принести в жертву все, що можу дати, Небесному Батькові та Ісусу Христу, як у храмі, так і поза ним.

Зображення

Симеон поклоняється Дитині-Христу

Симеон вшановує Дитину-Христа, художник Грег К. Олсен

Протягом п’яти років я працювала секретарем президента храму в Солт-Лейк-Сіті. На стіні біля мого робочого столу висіла прекрасна картина “Симеон вшановує Дитину-Христа”. На ній були зображені Марія та Йосип, що принесли Ісуса в храм та приносять в жертву пару горлиць за законом Мойсея: одну за гріх, а іншу—для всеспалення (див. Левит 12:6, 8).

Кожного разу, коли я проходила повз ту картину, очі птахів, здавалося, дивилися просто на мене, і я мала відчуття, ніби Господь через цей символічний образ питає мене: “Що ти можеш пожертвувати, приходячи до Мене?”

Я часто відчувала це так: “Я—жертва, яку потрібно Йому принести”. Усе моє життя—моя особиста послушність завітам, укладеним з Ним, і є найбільшим даром та жертвою, моєю святістю для Господа.

Як закликав нас апостол Павло: “Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Римлянам 12:1; курсив додано). Для мене частина цієї живої жертви Богу може включати моє жертвоприношення, щоб

виконувати свої обіцяння, дані Йому через мої храмові завіти,
прагнути шанувати й виконувати заповіді,
дозволити Богу “бути понад усе”¹, віддаючи Йому перевагу в повсякденному житті,
служити іншим природно і турботливо, як це робив Христос,
виявляти подяку за надані Небесним Батьком можливості брати участь у Його роботі на землі, а також
бути готовою довіряти Господу, коли Він веде мене різними шляхами, які Він приготував для мого життя.

Коли ми шукаємо одкровення й діємо за ним, я знаю, що Небесний Батько допоможе нам зрозуміти, які жертвоприношення ми маємо робити Йому щодня й протягом усього нашого життя.

Любов та обіцяння Господа

Прагнучи принести Богові святу жертву своїм стилем життя, я повністю усвідомлюю, що це можливо лише завдяки моєму Спасителю та Його нескінченній жертві. Бо “не буде дано ніяке інше імʼя або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти… тільки в імені Христа, Господа Вседержителя, і через нього” (Мосія 3:17). Це фундаментальне знання підтримує мене й допомагає розширити мої особисті стосунки з Ним.

Коли Христос прийшов в Америку після Свого Воскресіння, нефійці підходили “один за одним… доки не побачили на свої власні очі і не торкнулися своїми власними руками, і доки не дізналися напевно, … що це був Він, … що Він має прийти” (3 Нефій 11:15; курсив додано).

Я відчула таку солодку впевненість у той день, коли увійшла у храм, щоб отримати ендаумент. Поки мене супроводжували у приміщення для проведення початкових обрядів, моє серце (як і все навколо) було сповнене спокою. Кожна частина обряду нагадувала мені, наскільки особистим є моє спасіння та як ніжна любов Христа проявляється індивідуально до кожного з нас. Це спонукало мене замислитися про значення моїх завітів.

З того дня я міцно тримаюся за силу, яку отримую від постійного бажання виконувати свої обіцянки перед Ним, і особливо тримаюся за Його обіцяння, які Він дав мені у Свою чергу.

Наприклад, певні обіцяні благословення в початкових обрядах, пов’язані зі шлюбом, ще для мене не здійснилися. Я знаю, іноді важко справлятися з притаманним нам земним поглядом на життя, але я повністю вірю, що Господь бачить усе, нібито воно є перед Ним просто зараз²—навіть ті бажання, яких ми жадаємо в майбутньому.

Коли Спаситель говорить, ми маємо знати, що Він виконає Свої обіцяння, бо Йому завжди можна довіряти. І в Його всемудрій та вічній перспективі Його частина завіту вже виконана.

У моєму улюбленому уривку з Писань сказано:

“Бог є спроможним виконати всі Свої слова.

Бо він виконає всі Свої обіцяння, які Він дасть тобі” (Алма 37:16–17; курсив додано).

Ця глибока заява приносить мені величезну радість і дає силу рухатися вперед!

Радість процвітання

Віра й довіра до цих обіцянь—навіть якщо деякі з них перебувають “здалека” (Євреям 11:13)—може відкрити в нас ще більшу здатність сповнюватися радістю процвітання в нашому житті як сьогодні, так і в майбутньому. Життя не позбавлене труднощів, якими б не були наші поточні обставини. Випробування є частиною плану спасіння Небесного Батька, але так само і щастя.

У членів Церкви, які наразі не перебувають у шлюбі, може бути велике бажання мати супутника життя, відчувати приналежність на цьому земному шляху, який іноді здається самотнім і похмурим. Але перебування поруч із Христом може принести нам силу й вічне щастя.

Алма нагадує нам, що “Господь забезпечив їх, щоб вони не були голодними, і не були спраглими; так, і Він також дав їм силу, щоб вони не зазнали ніякого лиха, без того, щоб воно не було поглинуто радістю через Христа” (Алма 31:38; курсив додано).

Я вдячна за те, що коли я вшановую свої завіти, укладені під час хрищення і в храмі, приносячи Йому свої жертви, Христос дбав—і буде дбати—про всі мої потреби: духовні, мирські та емоційні. Я також сповнена “миру Бож[ого], що вищий від усякого розуму” (Филип’янам 4:7), що дозволяє мені з радістю йти шляхом свого життя.

Як навчав Президент Рассел М. Нельсон, “ми можемо відчувати радість незалежно від того, що відбувається—або не відбувається—у нашому житті. Радість приходить від Нього і завдяки Йому. Він є джерелом всієї радості”³.

Жертва святості

Кожного разу, коли я думаю про картину з горлицями, я знову й знову нагадую собі, що маю принести себе в жертву Христу, живучи за завітами. Я особливо вдячна за обіцяння, які Він дає мені через дотримання моїх храмових завітів.

Якщо ви ще не прийняли свої спасительні обряди в храмі або з будь-якої причини давно не приходили у храм для особистого поклоніння, я з любов’ю запрошую вас відкинути всі минулі чи теперішні перешкоди й докласти необхідних зусиль, щоб увійти в ці освячені двері. Зробивши це, ви зможете отримати силу й радість, які Небесний Батько та Ісус Христос дають нам через храмове поклоніння й завіти.

Я знаю, що храм—це місце, яке може змінити нас: не через святість самої будівлі, а через Того, Кого вона представляє, і через те, як вона вказує нам на Ісуса Христа. Коли ми входимо в ці освячені двері, я відчуваю, що кожен із нас наповнює свої світильники духовною олією, готуючись до повернення Спасителя (див. Матвій 25:1–13). Укладання завітів під час хрищення і у храмі та їхнє дотримання готує нас до всього, що Батько приготував для нас.

Я вірю, що наш Небесний Батько і наш Спаситель наповнять наше життя ще більшою силою, щоб діяти за вірою, а також надихаючою радістю, аби жити життям, яке нам так щедро дарував Бог.