Я люблю тебе

Наталі Т. Фріструп, шт Юта, США

Я озирнулася і побачила красиву маленьку дівчинку. Я повільно опустилася біля неї на коліна на бруківку.

Коли зональна конференція моєї місії майже закінчувалася, я стояла на вулиці й думала: “Що я роблю у цій чужій країні? Як я буду виконувати все, що від мене очікується?”

Я знаходилася на Сицилії, Італія, трохи більше тижня, але вже відчувала занепад духа. Час, проведений в центрі підготовки місіонерів, здавався чудовим сном, але через свої слабкості я зараз мала відчуття, що потрапила в нічний кошмар.

“Дорогий Батьку,—молилася я,—я хотіла бути хорошою місіонеркою. Тепер, коли я тут, я розумію, що не маю талантів, навичок або знань, аби виконати те, що мене було послано робити. Я думала, що знаю цю мову, але всі розмовляють так швидко, і коли я хочу щось сказати, то слова застряють у моєму горлі. Мені здається, що напарниця мене не любить. Мій президент місії майже не розмовляє англійською. Мені ні з ким поговорити. Будь ласка, допоможи мені”.

Я знала, що треба повертатися до будівлі, але залишилася на вулиці ще на кілька хвилин. Раптом, я відчула, що мене хтось позаду тричі смикнув за пальто. Я озирнулася і побачила красиву маленьку дівчинку. Я повільно опустилася біля неї на коліна на бруківку. Вона обняла мене рученятами за шию і прошепотіла на вухо:“Ti voglio bene”.

“Що ти сказала?”— відповіла я англійською, чудово знаючи, що вона мене не розуміє.

Вона уважно подивилася на табличку з моїм іменем. “Sorella Domenici,—прочитала вона,—ti voglio bene”.

Я знала значення фрази. Вона була однією з перших, яку ми, місіонери, вивчали. То була фраза, яка могла промовляти прямо до серця. Вона означає: “Я люблю тебе”.

Саме ті слова мені так треба було почути в ту мить. Спаситель послав особливого посланця, щоб донести ті слова до мене. Я завела дівчинку до будівлі.

“Мабуть, вона дитина когось із членів Церкви”,—подумала я. Я обійшла всі групи місіонерів, сподіваючись,що мама побачить її.

Коли я знайшла свою напарницю, то запитала: “Чи бачила ти раніше маму цієї маленької дівчинки?”

“Якої маленької дівчинки?”—відповіла вона з розгубленим виглядом.

Я поглянула вниз. Маленької дівчинки не було.

Я стояла біля відкритих дверей будівлі і дивилася в обидві сторони безлюдної вулиці. Поки я про це розмірковувала, то не лише почула, але також відчула, як відлунням прозвучало у моїй душі: “Sorella Domenici, ti voglio bene”.

Я не знала, хто та маленька дівчинка, але я знала, що Спаситель мене любить.