Спасителеве вчення про учнівство

Кейсі В. Олсон

Відділ семінарій та інститутів релігії

У розповіді Луки про останню подорож Ісуса до Єрусалима ми бачимо, що Спаситель дає нам чітку модель того, як наслідувати Його.

Зображення

The Savior's Teaching on Discipleship

Картина Джастіна Кунца

Лише за чотири місяці до Своєї смерті, “коли дні вознесення Його наближались, Він постановив [тобто твердо вирішив] піти в Єрусалим” (Лука 9:51)¹. Упродовж попередніх тижнів Ісус Христос ретельно готував своїх учнів до труднощів та надзвичайних духовних подій, які на них чекали попереду.

Наприклад, відразу ж після того як Петро свідчив про божественність Ісуса Христа в Кесарії Пилиповій, Спаситель вперше розповів учням про наближення Його смерті й Воскресіння простими і ясними словами (див. Maтвій 16:13–21; Maрк 8:27–31; Лука 9:18–22)². Ісус також привів із Собою Петра, Якова та Івана “на гору високу”, де “Він перед ними переобразився” (Maтвій 17:1–2). Там Спаситель, Мойсей та Ілля передали ключі священства Петру, Якову та Івану. Мойсей та Ілля також втішали й підтримували Спасителя, коли “говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити” (Лука 9:31)³. Старійшина Джеймс Е. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, називав цю подію на горі “початком кінця” земного служіння Ісуса Христа⁴.

Ці події показують, що коли Ісус Христос “постановив піти в Єрусалим”, Він чітко знав, що починає подорож, яка закінчиться Його смертю. У книзі Луки, де найбільш докладно описується ця подорож, розповідається, що коли Спаситель “проходив містами та селами … і навчав, до Єрусалиму простуючи” (Лука 13:22), група учнів, як чоловіків, так і жінок, ішла разом з Ним (див. Лука 11:27)⁵. Поки вони йшли разом, Ісус навчав своїх послідовників про вимоги до учнівства. Вивчаючи Спасителеве вчення в контексті цієї подорожі, ми можемо відчути ще більшу вдячність за те, як Він посилював настанови стосовно учнівства Своїм власним прикладом.

Три відповіді на повчання Ісуса Христа “Ідіть за Мною”

Незадовго до того як Спаситель розпочав Свою останню подорож до Єрусалима, Він проголосив: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде” (Лука 9:23). Пізніше, коли Ісус і Його учні йшли до Єрусалима, “сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов” (Лука 9:57). Спаситель відповів, що “Син же Людський не має ніде й голови прихилити!” (Лука 9:58), можливо вказуючи на те, що “життя Його було дуже нелегким”, як одного разу зазначив Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, і “так часто буде” для тих, хто вирішив іти за Ним⁶.

Потім Господь “промовив до другого …: Іди за Мною” (Лука 9:59), але той чоловік попросив, щоб йому дозволили спочатку піти й поховати батька. Ісус відповів: “Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже” (Лука 9:60)⁷. Слова Спасителя не означають, що не слід сумувати за втратою близької людини (див. УЗ 42:45). Натомість вони наголошують на тому, що відданість Господу—це найбільший пріоритет послідовника.

А третій чоловік сказав: “Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми” (Лука 9:61). Ісус відповів аналогією про орача, завдання якого вимагає від нього постійної зосередженості на тому, що попереду, а не на тому, що позаду (див. Лука 9:62). Урок для цього чоловіка полягав у тому, що треба просто наслідувати приклад Спасителя, Який “постановив піти в Єрусалим” (Лука 9:51) і не озирався.

Дорога через Самарію

Коли Ісус з учнями проходив через Самарію, йдучи до Єрусалима, дехто із самарян “не прийняли Його” (Лука 9:53)—ймовірно, зрозумівши, що Ісус та Його учні були юдеями⁸. У відповідь на це Яків та Іван просили дозволу наказати вогню небесному понищити своїх образників (див. Лука 9:52–54). В такій неоднозначній ситуації Спаситель продемонстрував терпіння і витримку, закликаючи Своїх учнів чинити так само (див. Лука 9:55–56).

Невдовзі після цього епізоду Спаситель розповів притчу про доброго самарянина (див. Лука 10:25–37). Ця притча була не лише відповіддю нещирому законнику, вона також могла нагадати Спасителевим учням, що заповідь “люби … свого ближнього, як самого себе” (Лука 10:27; див. також вірші 25–29) не має винятків.

Подібно до доброго самарянина, Ісус служив кожній зраненій душі, з якою зустрічався.

Крім того, Спасителеві учні могли знайти спільне між діями доброго самарянина і тим, що робив Ісус. Любов доброго самарянина, виявлена до юдея, відображала милосердя, яке Ісус щойно виявив до непривітних самарян. Крім того, упродовж наступного тижня по дорозі до Єрусалима учні Спасителя бачили Його спілкування з багатьма зраненими душами (див. Лука 13:10–17; 14:1–6; 17:11–19; 19:1–10). Подібно до доброго самарянина, який зупинився на небезпечній дорозі, де було багато грабіжників, і поставив благополуччя іншої людини вище свого власного, Ісус служив кожній зраненій душі, з якою зустрічався, не думаючи про Себе, хоча Він і наближався до Своєї смерті.

Спаситель навчає Марію і Марту

Під час подорожі до Єрусалима Ісус зупинився в домі Марти (див. Лука 10:38). Поки Марта “великою послугою клопоталась” (Лука 10:40), її сестра Марія “сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його” (вірш 39). Гостинність була дуже важливою в юдейському суспільстві, і здавалося, що Марта старанно намагається дотримуватися традиції, виконуючи роль господині⁹.

Хоча Марта виявляла надзвичайну відданість і віру в Спасителя за інших обставин (див. Іван 11:19–29), цього разу вона поскаржилася: “Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла” (Лука 10:40). Аби допомогти членам Церкви засвоїти важливий урок з цього епізоду, старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, якось процитував виступ професора Кетрін Корман Перрі на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга:

“Господь не пішов на кухню і не наказав Марті перестати куховарити й приходити слухати Його. Вочевидь, Його задовольняло те, що вона служила Йому так, як вважала за потрібне, поки вона не почала засуджувати служіння іншої людини. … Зарозумілість Марти … спонукала Господа докоряти їй, а не те, що вона клопоталася про їжу”¹⁰.

Подібно до Марії та Марти ми повинні навчитися забувати про себе в процесі служіння і шукати Господньої волі.

Здається, що головна помилка Марти в цьому випадку—це зосередженість на собі, хоча вона й служила іншим. Спаситель допоміг Марті зрозуміти, що недостатньо просто служити Господу і нашим ближнім. Ми повинні навчитися забувати про себе у процесі служіння і шукати Господньої волі, аби мати скерування в своїх бажаннях і спонуканнях, а також у наших вчинках (див. Лука 9:24; УЗ 137:9). Учні повинні подолати бажання думати в першу чергу про себе і навчитися служити Небесному Батькові та Його дітям з оком “єдиноспрямованим до [Його] слави” (УЗ 88:67). Пізніше, після смерті свого брата, Марта показала, на чому зосереджена її віра, коли залишила все і кинулася зустрічати Спасителя, почувши про Його прихід (див. Іван 11:19–20).

Спаситель пояснює, яким вимогам мають відповідати учні

Пізніше під час Спасителевої подорожі до Єрусалима, один чоловік попросив: “Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною” (Лука 12:13). У своїй відповіді Ісус сказав про корінь проблеми того чоловіка: “Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости,—бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його” (Лука 12:15). Після цього він розповів притчу про багатого, але нерозумного чоловіка (див. Лука 12:16–21).

У притчі однією з причин того, чому Бог назвав багатого чоловіка нерозумним, є його егоїзм. У Лука 12:17–19 багатий чоловік вживає слова я і свій 6 разів, таким чином виявляючи зосередженість на своїй особі¹¹. Цей чоловік не лише був поглинутий своїм егоїзмом, але він також не зрозумів, де джерело його багатств. Жодним чином він не визнав, як це зробив Спаситель, що саме “нива вродила” (Лука 12:16), і він не подякував Господу за створення землі, на якій виріс його врожай. Зрештою, чоловіка було засуджено не за те, що він мудро зберігав свій продуктовий запас, а за те, що він духовно не підготувався до майбутнього. Оскільки той чоловік “не багат[ів] в Бога” (Лука 12:21), його було згодом позбавлено не лише тих матеріальних багатств, які він назбирав на землі, але і “невичерпн[ого] скарб[а] у небі” (Лука 12:33). Земний вибір зробив його бідняком у вічності.

У прямій протилежності з багатим нерозумним чоловіком, який нагромаджував матеріальні багатства і раптово помер, Ісус свідомо йшов назустріч Своїй смерті, з готовністю віддаючи Богові все, що Він мав і Ким був—у тому числі Своє життя і всю свою волю (див. Лука 22:42; Moсія 15:7). Він проголосив: “Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!” (Лука 12:50). Оскільки Ісус уже був хрищений водою, ці слова стосувалися Його Спокути. Невдовзі Він зійде нижче усього, і Його тіло буде в крові й поту через страждання за наші гріхи та пережитий біль і муки¹².

Пізніше, коли хтось із фарисеїв попередить Ісуса, що Ірод Антипа прагне Його смерті, Спаситель просто скаже, що буде продовжувати при кожній нагоді навчати, благословляти і зцілювати людей (див. Лука 13:31–33). Останні дні Свого земного життя Він проведе—як і всі попередні дні—у служінні іншим людям.

Наближаючись до Єрусалима, Ісус пропонував Своїм учням підрахувати ціну учнівства—обдумано прийняти рішення наслідувати Його (див. Лука 14:25–28). Він не прагнув того, щоб прикрасити складну реальність, з якою вони стикнуться, якщо залишаться Його послідовниками. Натомість Він твердо заявляє: “Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм” (Лука 14:33). Однак Спаситель також пообіцяв, що якщо ми загубимо себе на шляху учнівства, ми здобудемо набагатo більше (див. Лука 9:24). Благословення, які Він пообіцяв Своїм учням, включають в себе “мир у цьому світі і вічне життя у тому світі, що прийде” (УЗ 59:23).

Хоча ми не маємо можливості іти з Ісусом Христом до Єрусалима, ми можемо виявити свою готовність повторити той шлях у своєму житті. Пам’ятаючи про Спасителеву готовність жертвувати і служити відповідно до волі Небесного Батька, ми можемо здобути силу іти і робити так само (див. Лука 10:37).