Служіння в Церкві
Мій урок любові
Автор живе в шт. Каліфорнія, США.
Я не сподівалася, що простий проект служіння дасть мені так багато знання про любов Небесного Батька до Його дітей.
Ілюстровано Дагом Феккелом
Все було схоже на типовий проект служіння: сформувати групу сестер Товариства допомоги для проведення невеликого хорового виступу в центрі тимчасового догляду місцевої лікарні, хоча ніхто з наших прихожан не був його пацієнтом.
Ми ледве розмістилися у невеликій кімнатці, де було дев’ять літніх пацієнтів у інвалідних візках, готових нас слухати. На їхніх обличчях не було ні емоцій, ні почуттів. Було жарко, душно, і я подумала: “Треба швидше все це закінчувати”.
Я диригувала, тож повернулася спиною до пацієнтів і зосередилася на програмі. Коли ми почали, я почула, як один з пацієнтів покликав: “Мамо, мамо”, а інший заплескав у долоні й почав шуміти. Мені було незатишно, але через кілька хвилин ми закінчимо і підемо додому.
Коли ми готувалися співати останній гімн “Хвала Тобі” (Гімни, № 37), то запросили пацієнтів і медичний персонал приєднатися до нас. Я повернулася, щоб диригувати для всіх, і саме тоді я побачила її—маленьку зморшкувату сиву жінку, а на її колінах була купа серветок, вологих від сліз.
Вона зробила знак, щоб я підійшла до неї. Я наблизилася, і коли нахилила голову, щоб почути, що вона скаже, жінка взяла мене за руку. Все її тіло тремтіло, коли вона прошепотіла: “Я—свята останніх днів. Так чудово, що до мене прийшли мої сестри”.
Дух наповнив мою душу, і я стала біля неї на коліна, а з очей полилися сльози. Вона обняла мене слабкими руками і поплескала на знак того, що розуміє мої почуття. Усі почали співати гімн, але я не могла співати перший куплет.
Коли пацієнти і персонал співали про велич Бога, Дух наповнив кімнату і всі були зворушені. Я нарешті оволоділа собою і почала співати разом з іншими:
Коли Христос і ангели небесні
Зійдуть в цей світ крізь хмари грозові,
Я піднесусь, в нове життя воскресну,
І до землі вклонюсь, Господь, Тобі.
Після програми сестри Товариства допомоги спілкувалися з пацієнтами і співробітниками. Сивоволоса сестра сказала, що вона самотня і що відчувала себе в оточенні чужих людей, поки не прийшли ми. Ми не знали, що повинні бути там, але Небесний Батько знав.
Для мене це стало нагадуванням, що усі ці люди були нашими братами і сестрами, що вони потребували любові та втішення, і що колись я можу опинитися на їхньому місці. Я була зворушена тим, що ми могли бути знаряддям люблячого Небесного Батька, і я була вдячна, що наш проект служіння став для мене великим уроком любові.