Списати чине списати
Я не могла пригадати відповідь на одне запитання у тесті. Так легко було кинути погляд і побачити відповідь у мого одногрупника.
Мені було 17 років і я навчалася на другому курсі медучилища. Навчання було важким. (На Філіппінах ми закінчуємо школу в 16 років). Мене виснажували безкінечні тести, дослідження, необхідність багато читати. Здавалося, що у мене завжди були під очима темні кола, бо я ніколи не висипалася. Хоча навантаження було дуже великим, я намагалася пам’ятати, що “жертву і муки Господь пам’ятає”1.
Я знала, що старанна праця забезпечить мені краще майбутнє. Коли виникало бажання здатися й лягти спати, не довчивши щось, то я уявляла, яке відчуття суму й поразки відчуватиму наступного дня, якщо погано напишу тест чи виконаю завдання. Це був достатній мотив для того, щоб не заснути й навчатися.
Багато одногрупників розстроювалися, коли отримували погані оцінки за тести. Проте вони не хотіли старанно працювати і навчатися. Внаслідок цього студенти часто “допомагали” одне одному, підказуючи відповіді на опитуваннях і тестах, даючи списувати, коли викладач того не бачив. Я часто мала спокусу вчинити так само, але не насмілювалася. Багато разів у церковних журналах я читала про те, що члени Церкви мають дотримуватися високих норм, що означає і не списувати. Тому я старанно вчилася і протистояла спокусі, хоча іноді через це отримувала нижчий результат, ніж мої одногрупники, оскільки вони одне одному допомагали.
Одного дня заняття у мене тривали із 7 ранку до 7 вечора, і на кожному занятті мені потрібно було писати тест. Я вивчила 10 сторінок для написання свого першого тесту. “Як же з усім цим упоратися?”—подумала я. На щастя, я добре справилася з першим тестом. Під час обіду я готувалася до наступного. Коли я пішла до аудиторії й почала писати тест, то зрозуміла, що знаю відповіді на всі питання, крім одного. “Як же так?”—подумала я.—Я так старанно готувалася до цього тесту. Я маю знати цю відповідь!”
Я сердито стукала ручкою об стілець, і в цей час мені спало на думку, що потрібно лише повернути голову, відкинути волосся і кинути погляд на відповіді мого одногрупника. “Я зроблю це лише раз,—подумала я,—і здам тест”. Від одного разу нічого не буде. Крім того, це так несправедливо по відношенню до мене. Я стільки вчуся, однак отримую нижчі оцінки, ніж мої одногрупники, бо не списую!” Та все ж мені було не по собі. Я крутилася на стільці, намагаючись прийняти рішення: списувати чи не списувати.
Тоді голос всередині мене промовив: “Ні, Шері! Списувати—це погано, і ти знаєш це!” Раптом я зрозуміла, що навіть якщо отримаю відмінну оцінку за тест, то не отримаю від того радості, якщо спишу. Мій Небесний Батько розраховує, що я прийму правильне рішення—саме це рішення і є справжнім тестом.
У ту ж мить згадався вірш із Писань, який ми вивчали на Недільній школі: “Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?” (Буття 39:9). Я знала, що Небесний Батько допомагав мені безліч разів у скрутних ситуаціях, у тому числі й на тестах, і під час виконання завдань. Як я можу забути все, що Він зробив для мене й вибрати гріх?
Тепер я вже навіть не пам’ятаю результатів того тесту. Я не пам’ятаю, чи пригадала відповідь, чи ні. Але що я завжди пам’ятаю, так це те, як мені було приємно, що я прийняла правильне рішення.
Зараз, навчаючись на третьому курсі, мені так само доводиться виконувати величезну кількість завдань і протистояти таким самим спокусам; однак тепер мені легко приймати рішення, чи варто списувати, бо я вже зробила вибір—саме тоді, коли було так важко протистояти спокусі. Я зрозуміла, що радість і задоволення від високих оцінок бувають більшими, коли я старанно готуюся і заслуговую на них. Злочестивість дійсно ніколи не була щастям (див. Алма 41:10). Справжню радість приносить дотримання заповідей і виконання поради нашого пророка та інших церковних провідників. Я дійсно вірю словам: “Вірність завітам дає нам безпеку, приносить нам мир”2.
Ілюстрація Грегга Торкельсона