Послання президентства території
Покаяння—це не подія. Це процес.
З давніх часів і до наших днів пророки Господа були об’єднані спільною місією. По-перше, вони всі свідчили про Ісуса Христа і про Його важливу місію. По-друге, їм було вказано закликати людей до покаяння. У перших розділах книги Учення і Завіти згадуються вказівки Господа, дані через пророка Джозефа Сміта: “Не говори цьому поколінню нічого іншого, крім покаяння” (УЗ 6:9; 19:31–32). Пророки з Книги Мормона так само отримували схожі вказівки (див. Мосія 18:20). Сам Спаситель під час Свого земного служіння підкреслював важливість постійних змін і прагнення до досконалості. Він учив: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матвій 5:48).
У посібнику для вивчення Священних Писань дається таке визначення процесу покаяння: “Під покаянням розуміють те, що людина відмовляється від усього злого і звертає своє серце і волю до Бога, підкоряючись Божим заповідям і бажанням та позбуваючись гріхів”. Кожного разу, коли ми звертаємося до Бога в наших думках і справах, наша віра міцніє, свідчення зростає, а сила Спокути Спасителя робить для нас те, що ми самі не в силах зробити для себе.
Ще одним невід’ємним плодом щирого і правдивого покаяння є зміна нашого серця. Цей процес яскраво описується в Книзі Мормона. Вислухавши послання царя Веніямина, присутні описали свій стан такими словами: “Так, ми віримо всім словам, які ти сказав нам; і ми знаємо також про їхню надійність і істинність через Духа Господа Вседержителя, Який звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Мосія 5:2). Якщо в результаті покаяння наші серця дійсно змінюються, то це так само викликає і зміну наших бажань. Бажання, викликані злими думками або почуттями, залишають нас, і саме завдяки цьому процесу наші серця вже не такі, як були раніше.
На квітневій генеральній конференції 2019 року Президент Рассел М. Нельсон застеріг нас такими словами: “Забагато людей вважають покаяння покаранням, чимось, чого слід уникати, окрім найсерйозніших випадків. Але це відчуття, що вас карають, приходить від Сатани. Він намагається не дати вам покладатися на Ісуса Христа, Який стоїть з відкритими обіймами, сподіваючись і будучи готовим зцілити, пробачити, очистити, зміцнити, звільнити та освятити нас…
Коли Ісус просить нас із вами “покаятися”, Він запрошує нас змінити наш розум, наші знання, наш дух і навіть те, як ми дихаємо. Він просить нас змінити те, як ми любимо, думаємо, служимо, проводимо час, ставимося до наших дружин, навчаємо наших дітей і навіть піклуємося про наші тіла” (Президент Рассел М. Нельсон, “Ми можемо чинити краще і бути кращими”, Ліягона, трав. 2019, с. 67).
Приєднуючись до слів Президента Нельсона, я свідчу, що покаяння—це не подія. Це процес нашого духовного зростання, який часом проходить і не легко. Завдяки цьому зростанню наша віра в Ісуса Христа міцніє, життя наповнюється внутрішнім спокоєм, розрадою і радістю. Кожен, хто наважується пройти цим шляхом, може сміливо розраховувати на обіцянку, наведену в Священних Писаннях: “Станеться, що кожна душа, яка облишить свої гріхи і прийде до Мене, і прикличе Моє ім’я, і слухатиметься Мого голосу, і дотримуватиметься Моїх заповідей, побачить Моє обличчя і знатиме, що Я є” (УЗ 93:1).