Піонери Церкви в Індії
Моя зустріч з членами Церкви-піонерами в Індії змінила моє бачення піонерів.
Рідні брат і сестра Суварна і Сарала Катука приєдналися до Церкви в 1984 році й пізніше служили на місії.
“Коли я думаю про піонерів,—як співається в пісні Початкового товариства,—я думаю про відважних жінок і чоловіків”1. Історії піонерів-святих останніх днів, які прокладали шлях віри, завжди мене надихали. Коли я була молодою матір’ю, історії про жінок-піонерів нагадували мені про благословення, які я маю в останні дні. Я могла народжувати дітей у лікарні, а не у ручному візку!
Визначення слова піонер таке: “той, хто іде попереду, аби підготувати чи відкрити шлях для тих, хто йде за ним”2. Це описує святих останніх днів, які долали шлях, їдучи возами чи йдучи з ручними візками, щоб зібратися в Сіон. Але це також описує сучасних піонерів та їхні шляхи віри, які вони прокладають по всьому світу.
Коли всі мої п’ятеро дітей пішли до школи, я також взялася за те, щоб закінчити свою освіту в галузі історії релігії. Я вирішила присвятити свою докторську дисертацію дослідженню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів у Індії. Мої дослідження в Індії змінили моє бачення піонерів.
Стовпи Церкви
За багато років до цього, у 1986 році, будучи юною студенткою коледжу, я поїхала до Південної Азії з колективом “Юні посли Університету Бригама Янга”. Та поїздка змінила моє життя. Ми провели день у Калькутті (яка тепер називається Колката) з Матір’ю Терезою. Мені також було цікаво познайомитися зі святими останніх днів, які були сучасними піонерами в Індії та на Шрі-Ланці.
Одним з них був Радж Кумар, який знайшов Церкву, коли відвідав концерт Юних послів УБЯ в 1982 році. Коли ми з ним познайомилися, він щойно повернувся з місії у Фресно, шт. Каліфорнія, США. Він все ще носив місіонерську табличку і продовжував навчати у Делі всіх, хто хотів його слухати. Радж був одним з приблизно 600 членів Церкви в Індії на той час, але мені здавалося, що він самотній святий останніх днів у морі сотень мільйонів людей.
У 1986 році я познайомилася з Раджем Кумаром після його місії. Продовжуючи носити місіонерську табличку, він ділився євангелією з усіма, хто хотів його слухати.
Мене надихав приклад Раджа Кумара, коли я вирішила служити на місії. Радж також проклав шлях віри для кількох перших місіонерів, які народилися в Індії і служили в своїй країні. Суварна Катука та інші місіонери пройшли певний курс з підготовки місіонерів у Ченнаї. Їхній президент місії, який жив у Сингапурі, призначив Раджа провести для них додаткове навчання у Делі.
Суварна Катука згадує, як їхня місіонерська робота змінилися завдяки прикладу й навчанню Раджа Кумара. На зміну страху прийшли більша віра і сміливість. Суварна каже: “Думаю, що саме тоді й почалося моє справжнє навернення. Я відчував Святого Духа, і саме тоді я вирішив будувати царство тут, в Індії”3.
Суварна приєднався до Церкви у Раджахмундру. Разом з п’ятьма братами і однією сестрою його було охрищено в 1984 році. У день хрищення Суварну висвятили священником і рукопоклали бути другим радником у президентстві філії. Йому також було обіцяно в благословенні, що якщо він залишиться вірним, то буде “стовпом Церкви в Індії”.
Сестра Суварни, Сарала, також служила на місії. Перед від’їздом вона познайомила з Церквою свою подругу—Сварупу. Коли Суварна повернувся з місії, він отримав благословення завдяки місіонерській роботі своєї сестри і одружився зі Сварупою. Та маленька філія в Раджахмундру тепер перетворилася на кіл. Багато колишніх місіонерів з Раджахмундру стали провідниками Церкви по всій Індії.
Я познайомилася з дітьми Суварни і Сварупи Катука, коли викладала в УБЯ в 2014 році. Джош Катука нещодавно завершив служіння на місії в Банґалорі, Індія, і його сестра Тімна щойно отримала покликання служити у тій самій місії. Коли я запитала Тімну і Джоша, чи знають вони Раджа Кумара, вони відповіли: “Так, він наш дядько!” Радж Кумар одружився з Саралою.
Я вдячна сім’ї Катука за те, що вони познайомили мене з кількома іншими піонерами, допомагаючи подорожувати Індією. Багато з них почали свій шлях піонерів завдяки любові й прикладу сім’ї Катука. Був момент коли Суварна і Сварупа могли емігрувати до Канади. Але вони відмовилися, бо відчували, що Господу необхідно, аби вони залишалися в Індії й будували Боже царство тут. Завдяки відданому служінню вони справді стали стовпами Церкви.
Делвін Понд (у центрі) познайомив Майкла Ентоні з Церквою в 1981 році.
Члени Церкви-піонери в Бенгалуру й Гайдарабаді
Упродовж другої половини 20-го століття завдяки членам Церкви-піонерам Церкву було встановлено в різних містах Індії4. Кожна історія свідчить про те, як Господь веде людей до відновленої євангелії.
Майкл Ентоні, член Церкви-піонер в Банґалорі (тепер Бенгалуру), дивовижним чином встановив зв’язок з одним членом Церкви у 1970 році. Коли Делвін Понд, єпископ з Юти, звернувся до мануального терапевта через біль у спині, у його кабінеті він побачив статтю в журналі про неприбуткову організацію, яка спонсорує студентів у Індії. Він отримав сильне спонукання підтримати одного з тих студентів. Це стало початком 10-літнього анонімного листування в результаті якого сім’я Понд встановила контакт з Майклом і поділилася з ним євангелією. Майкл охристився в 1981 році і служив на місії в Солт-Лейк-Сіті в 1982 році. Він повернувся додому раніше, бо його мати сильно захворіла, тож останні три місяці своєї місії він служив у Бангалорі, де навчав своїх друзів та інших людей, які стали членами першої філії в тому місті5. Тепер у Бенгалуру планують побудувати храм.
Елзі й Едвін Дхармараджу приєдналися до Церкви на Самоа. Президент Спенсер В. Кімбол закликав їх повернутися на батьківщину, в Гайдарабад, щоб бути місіонерами для своєї сім’ї. У 1978 році 22 члени сім’ї Елзі й Едвіна охристилися, і це дало початок першому колу в країні, який було організовано в Гайдарабаді в 2012 році6.
Члени Гайдарабадського колу в наш час вважають себе піонерами в останні дні. Під час святкування Дня піонерів у своєму колі вони вшановували шлях, пройдений піонерами в давні дні, а також шлях сучасних піонерів. Святкування включало танці, пам’ятні походи й навіть подорож з ручними візками.
Члени Церкви Гайдарабадського колу святкують День піонерів з танцями і подорожами з ручними візками.
Під час святкування Дня піонерів у 2014 році вони помістили в ряд блоки з льоду за будинком зборів й запропонували членам Церкви роззутися й пройтися льодом, думаючи про те, як перші піонери перетинали вриті кригою річки. На завершення святкування членів Гайдарабадського колу закликали пам’ятати дух перших піонерів і те, що “всі вони є піонерами в своїх сім’ях”7.
Вони також слухали, як Джон Сантош Мюрала, який на той час служив у президентстві місії, розповідав про те, як їхні тітка Елзі й дядько Едвін Дхармараджу приїхали до Гайдарабада навчати їхню сім’ю євангелії. Джон був наймолодшим з 22 членів своєї сім’ї, які стали піонерами й були охрищені в 1978 році.
Коли я приїхала до Гайдарабада в 2014 році, Джон Мюрала розповів мені свою історію й багато подій з історії Церкви, які він ретельно збирав. Він також познайомив мене зі своєю дружиною Аннапурною, яка розповіла одну з найбільш вражаючих історій про піонерів останніх днів, яку я тільки чула.
У 1991 році Аннапурні було 12 років, коли її брата Мурзі навчали євангелії двоє місіонерів у Гайдарабаді. Батьки Аннапурни не дозволяли їй ні слухати місіонерів, ні ходити до церкви. Однак Мурзі дав їй читати Книгу Мормона і багато іншої церковної літератури. Сім років Аннапурна вивчала євангелію самостійно і здобула сильне свідчення про її істинність. Вона мріяла про те, щоб охриститися, служити на місії й укласти храмовий шлюб, але батьки не давали дозволу.
Аннапурні довелося прийняти важке рішення у своєму житті, коли її познайомили з Джоном Мюралою. Джон залишався вірним своєму свідченню з дня свого хрищення в 1978 році й шукав дівчину серед членів Церкви, щоб одружитися з нею. Після дуже короткої зустрічі, під час якої Аннапурна поділилася своїм свідченням про євангелію, Джон був переконаний, що зустрів свою майбутню дружину. Аннапурна знала, що якщо вийде заміж за Джона, то зможе охриститися й одного дня запечатається у храмі. Однак у той же час батьки Аннапурни планували для неї інший шлюб.
Аннапурна прийняла нелегке рішення піти з дому й одружитися з Джоном. Вона відчувала, що то був єдиний спосіб приєднатися до Церкви. Вона розповіла, що “її серце розривалося”, коли вона йшла від батьків. Але навіть сьогодні вона стверджує: “Аби спасти всіх—своїх нащадків, своїх батьків і їхніх предків,—щоб виконати храмову роботу, я мала піти на цей крок”8.
Центр колу Гайдарабадського Індійського колу, організованого у 2012 році президентом Далліном Х. Оуксом.
Джон і Аннапурна вдячні, що її батьки тепер прийняли їхній шлюб. Багато членів Церкви в Індії пішли на жертви, так само, як і перші піонери, щоб стати членами Церкви. Однак ці святі йдуть вперед з вірою, оскільки вони бачать себе піонерами і сполучною ланкою для своїх сімей по обидва боки завіси. Я зберігаю багато історій віри, жертовності й відваги, які почула від членів Церкви, що торують шляхи на нових для євангелії теренах. Я й досі думаю про піонерів, які йшли з ручними візками й перетинали вкриті кригою ріки, але я тепер бачу й сучасних піонерів в Індії та по всьому світу.
Зрештою, всі піонерські шляхи торувалися людьми, які йшли слідами Спасителя Ісуса Христа. У Новому Завіті Христа називають “піонером [нашого] спасіння” (див. Hebrews 2:10, New Revised Standard Version). Ісус Христос підготував шлях, щоб ми повернулися в наш небесний дім. Справжні піонери ідуть за Христом і спрямовують нас до Нього. А Він керує цією надзвичайною роботою і дивом в останні дні.