Коли я відчув, що не знаю всю правду про Церкву
Чому я пішов з Церкви. І чому повернувся.
Ілюстрації Марка Сміта
Кілька років тому я спостерігав за розмовою в соціальних медіа між двома моїми колишніми напарниками, з якими служив на місії. Я любив і поважав цих чоловіків.
Вони обговорювали питання, які у них виникли стосовно Церкви і її доктрини. Невдовзі стало зрозуміло, що обидва вони залишили Церкву. Це мене шокувало й стурбувало. Я ніколи не чув про деякі питання, які вони обговорювали. У мене виникло відчуття, що слід дізнатися, чи всі ці питання варті уваги. Тож я почав заглиблюватися в пояснення тих людей, які мали сумніви щодо Церкви.
Дещо з прочитаного мною упродовж наступних двох років змусило мене засумніватися в усьому, що стосується Церкви. Люди, які проходять через таке, відчувають сум. Вони сумують через втрату віри. Я був сердитий. Мені здавалося, що Церква мене обманула. Я не був упевненим у тому, що є справжнім і кому я можу довіряти.
Мені було важко ходити до церкви. Я попросив, щоб мене звільнили від покликання. Мої стосунки з моєю дружиною Шері та членами нашої сім’ї стали напруженими. Я продовжував ходити до церкви, але насправді то було просто напоказ і для того, щоб не розпалася сім’я. Життя перетворилося на безлад. Я не міг відчувати Духа і сумнівався, чи я взагалі колись відчував Святого Духа.
Коли найстарший з моїх дітей, Кейсон, від’їжджав на місію, моя поведінка затьмарила те, що мало бути радісною подією. Через два роки більшість моїх рідних знали, що зі мною відбувається. Коли всі вони супроводжували Кейсона під час його першого відвідування храму, мене там не було.
Через усі ці події я почувався таким самотнім.
Підтримка звідусіль
Одного дня мої брати зібралися разом, щоб поговорити зі мною про те, що відбувається. Я насправді не пам’ятаю, що вони казали, однак знав, що вони це роблять з любові. Під час розмови я почав усвідомлювати, що я втрачаю. Це стало поштовхом до змін. То я мав висвячувати Кейсона у чин старійшини. То я мав супроводжувати його у храмі. То я мав надати йому батьківське благословення перед від’їздом. То мені слід було бути на тих найважливіших подіях у його житті, а не комусь іншому. Я згадую, як запитав себе: “Що я роблю?”
Невдовзі після цього один хороший друг відчув натхнення познайомити мене з одним із членів президентства його колу. Той добрий чоловік уважно вислухав мою історію і здавалося, що він знає наперед, що я йому скажу. Ми розмовляли годинами. Моя історія, мої запитання, логіка, якою я керувався, були дуже подібними до всього, що розповідали йому інші люди. Я почав розуміти, що є ґрунтовні відповіді щодо більшості моїх занепокоєнь, і багато з тих запитань, які я мав, хоч і були щирими, однак ішли від людей, які мали намір похитнути віру.
Чи позбувся я негайно всіх своїх питань і сумнівів? Звичайно ж, ні. Однак моє серце достатньо пом’якшилося, аби я усвідомив велику істину: ставити запитання—добре, однак деякі запитання є більш важливими за інші1. Чи втрата сім’ї і моя репутація в очах Бога були варті кількох питань, на які не було відповіді? Коли я зосередився на тих питаннях, що були найважливішими, й знову поставив Бога на перше місце у своєму серці, то почав знаходити відповіді, які запевнювали мене, що я повертаюся на правильний шлях.
Президент колу і єпископ також підтримували зі мною зв’язок. Вони дуже допомагали мені й Шері у похмурі часи. Вони ніколи не здавалися. Як вони, так і моя сім’я по обидва боки завіси, стали моїми рятівниками. Я знаю, що Небесний Батько знає й любить нас. Він поміщає людей на нашому шляху, коли вони нам потрібні. Нам лише необхідно мати бажання прийняти їхню допомогу.
Що робити, якщо це ви
Я знаю, що є й інші люди які, можливо, переживають щось подібне. Це також можете бути ви або хтось, кого ви знаєте.
Я знаю, що Спаситель встановив Свою Церкву з повноваженням проводити обряди і укладати завіти, необхідні для того, щоб ми повернулися до Нього. Сатана працює понаднормово, щоб дискредитувати Господню Церкву, вдаючись до будь-яких засобів. Дуже легко ставити питання і схиляти до сумнівів. Будь-хто може потрапити в його пастку. Покладатися на інформацію та відповіді інших людей набагато легше, ніж працювати над пошуком істини самостійно “через навчання і також через віру” (Учення і Завіти 88:118; курсив додано). Але зрештою саме цього і вимагає Бог.
Якщо у вас виникають запитання чи сумніви стосовно Церкви або вашої віри, ви не знайдете істину, читаючи блоги чи слухаючи подкасти тих людей, які не погоджуються з Церквою або її залишили. Але вас, можливо, не задовольнять поверхневі відповіді, й вам може не сподобатися пропозиція “відкласти свої запитання”.
Я дізнався, що ми не можемо завжди жити за рахунок позиченого світла; натомість ми повинні звертатися до Бога, Який є джерелом усього світла й істини (див. Учення і Завіти 93:26). Ми повинні вивчати розумом, але також запитувати в Бога, чи наші думки є правильними (див. Учення і Завіти 9:8). Ми повинні зрозуміти для себе, як це зробив Джозеф Сміт (див. Джозеф Сміт—Історія 1:20) і бути терплячими у своїх пошуках (див. Алма 32:41). Втім навчання вірою означає, що ми маємо довести істину, живучи за нею (див. Іван 7:17; 1 Солунянам 5:21).
Коли я вивчав матеріали, які були ворожі для Церкви, то відчував, що в буквальному розумінні перебував у імлі темряви (див. 1 Нефій 8:23–24; 12:17). Коли я міцно ухопився за Боже слово і зробив перший крок до Нього, то це і було все, що Йому необхідно, аби Він послав Духа, Який торкнувся мого серця.
Чи достатньо надії?
Через кілька тижнів після того як Кейсон поїхав на місію, до мене прийшов президент колу. Я розповів йому про те, що відбулося упродовж тих тижнів після розмови з братами. Я сказав, що хочу отримати нову храмову рекомендацію. Він запитав, чи зможу я відповісти належним чином на запитання для отримання рекомендації. Я зізнався: “Президенте, я не думаю, що вже можу сказати, що я знаю, що Церква істинна, але безсумнівно я сподіваюся всім своїм серцем, що це так. І я буду жити відповідно до цієї надії. Чи цього достатньо?”
Якусь мить він помовчав, а потім сказав: “Tревісе, цього завжди буде достатньо”.
Є те, що я й досі намагаюся зрозуміти, але є й те, що стало для мене повністю зрозумілим. Я знаю, що Небесний Батько любить мене. Я знаю, що певний час ми можемо блукати і долати перешкоди. Але я знаю, що завдяки Христу, Його Спокуті і надії, яку вона несе, можна повернутися на шлях, що веде назад до Нього.
Автор живе в штаті Юта, США.