Збирання Божої сім’ї
Президент Генрі Б. Айрінг
Перший радник у Першому Президентстві
Бог Батько хоче, аби Його діти знову прийшли додому сім’ями й у славі.
Мої дорогі брати і сестри! Я радію нагоді бути з вами на початку цієї сесії генеральної конференції. Я шлю вам свої найщиріші привітання.
Генеральна конференція завжди була часом збирання для святих останніх днів. Нас так багато, що ми давно вже неспроможні фізично зібратися в одному місці, але Господь дав можливості, щоб благословення генеральної конференції стали досяжними кожному з вас, де б ви не були. Хоча зібрання святих у цьому великому Конференц-центрі є вражаючим видовищем, ми, хто стоїть за цією кафедрою, завжди подумки бачимо мільйони людей, які зібралися з нами по всьому світу і слухають конференцію. Багато з вас зібралися сім’ями, дехто—разом з друзями або іншими членами Церкви.
Де б ви не були, і у який би спосіб ви не слухали мій голос, будь ласка, знайте, що хоча ви і не з нами фізично, ми відчуваємо, що ви з нами духовно. Ми сподіваємося, що всі ви відчуєте єдність з нами—що ви відчуєте духовну силу, яка приходить кожного разу, коли святі збираються разом у ім’я Христа.
Я відчув спонукання поговорити з вами сьогодні про інше збирання. Це збирання не відбувається лише кожні шість місяців, як генеральні конференції. Натомість воно відбувається постійно, з перших днів Відновлення Церкви, а в останні роки воно прискорюється. Я маю на увазі збирання Божої сім’ї.
Аби описати це збирання, краще почати відтоді, як ми ще не народилися, з того часу, про який у Біблії сказано “На початку” (Буття 1:1). У той час ми жили з Небесним Батьком як Його духовні діти. Це стосується кожної людини, яка будь-коли жила на землі.
Як бачите, коли ми кажемо “брат” і “сестра”, то не лише приязно вітаємо одне одного або виявляємо прихильність. Це вияв вічної істини: Бог у буквальному розумінні є Батьком всіх людей; кожен з нас належить до Його вічної сім’ї. Оскільки Він любить нас любов’ю досконалого Батька, Він хоче, щоб ми розвивалися, і вдосконалювалися, і ставали такими, як Він. Він дав план, згідно з яким ми мали прийти на землю у сім’ї і здобути досвід, що підготує нас повернутися до Нього і до такого життя, яким живе Він.
Центральною частиною цього плану було обіцяння, що Ісус Христос принесе Себе в жертву, аби спасти всіх нас від гріха і смерті. Наше завдання у цьому плані—прийняти Спасителеву жертву шляхом виконання законів і обрядів євангелії. Ми з вами прийняли цей план. В дійсності, ми раділи, хоча нам треба було залишити присутність нашого Батька і навіть забути все, що ми здобули, живучи разом з Ним.
Але нас не було послано сюди в суцільну темряву. Кожному з нас було дано частку Божого світла, яке називається “Світлом Христа”. Воно допомагає нам розрізняти між добром і злом, між правильним і неправильним. Ось чому навіть ті, хто має невелике знання про план батька або зовсім його не має, все ж можуть відчувати серцем, що певні вчинки є правильні й моральні, а інші—ні.
Здається, що наше відчуття правильного й неправильного особливо загострюється, коли ми виховуємо своїх дітей. Майже всім батькам притаманне бажання навчати своїх дітей моральних чеснот. У цьому полягає диво плану Небесного Батька. Він хоче, щоб Його діти народжувалися на землі згідно зі зразком сімей, що існують на небесах. Сім’ї—це основна організаційна одиниця у вічних царствах, тож Він призначив, щоб вони також були такою основною одиницею на землі. Хоча земні сім’ї далекі від досконалості, вони дають Божим дітям найкращу можливість прийти у цей світ і бути тим місцем, де можливо відчути таку любов тут, на землі, що найбільше подібна до тієї, яку ми відчували на небесах,—батьківську любов. Сім’ї також є найкращим місцем збереження і передачі моральних цінностей та істинних принципів, що, найвірогідніше, приведуть нас назад у присутність Бога.
Лише зовсім незначна частина Божих дітей здобуває в цьому житті повне розуміння Божого плану, а також доступ до обрядів священства і завітів, що роблять викупительну силу повністю дієвою у нашому житті. Навіть ті, хто має найкращих батьків, можуть жити з вірою відповідно до світла, яке вони мають, але вони ніколи не чули про Ісуса Христа і Його Спокуту або не отримали запрошення охриститися у Його ім’я. Це стосується величезної кількості мільйонів наших братів і сестер за весь період світової історії.
Деякі люди можуть вважати це несправедливим. Для них це може навіть бути доказом того, що немає ніякого плану, ні конкретних вимог для спасіння, бо вони вважають, що справедливий, люблячий Бог не створив би план, який є доступним лише для незначної кількості Його дітей. Інші можуть прийти до висновку, що Бог повинен був визначити заздалегідь, кого зі Своїх дітей Він спасе і кому Він відкриє доступ до євангелії, в той час як ті, хто ніколи про неї не чув, просто не є “обраними”.
Але завдяки істинам, відновленим через пророка Джозефа Сміта, ми з вами знаємо, що у Божому плані є більше любові й справедливості, ніж дехто вважає. Наш Небесний Батько має величезне бажання зібрати і благословити всю Свою сім’ю. Хоча Він знає, що не всі з них приймуть рішення зібратися, план дає можливість кожній Його дитині прийняти або відкинути запрошення. А сім’ї є центром цього плану.
Багато століть тому пророк Малахія сказав, що у прийдешні дні Бог пошле Іллю, щоб привернути “серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків” (Maлахія 4:6).
Це пророцтво було таким важливим, що Спаситель процитував його, коли прийшов на Американський континент після Свого Воскресіння (див. 3 Нефій 25:5–6). І коли ангел Мороній прийшов до пророка Джозефа Сміта, він також процитував пророцтво про Іллю та серця, батьків і дітей (див. Джозеф Сміт—Історія 1:36–39).
Сьогодні 1 квітня. Через два дні, 3 квітня, ми відзначатимемо 181 рік з того часу, як пророцтво Малахії було виповнено. Того дня приходив Ілля і передав Джозефу Сміту владу священства запечатувати сім’ї на вічність (див. УЗ 110:13–16).
З того часу й до сьогодні зацікавленість у дослідженні сімейної історії бурхливо зростає. Складається враження, що люди досліджують свої родоводи у все більших масштабах і роблять це не лише з цікавості. Генеалогічні бібліотеки, товариства і технології виникають по всьому світу, щоб задовольняти цю зацікавленість. Здатність Інтернету полегшувати спілкування надає можливість сім’ям працювати разом, щоб досліджувати сімейну історію з такою швидкістю й точністю, як ніколи.
Чому все це відбувається? За відсутністю кращого терміну ми називаємо це “духом Іллі”. Ми могли б також назвати це “виповненням пророцтва”. Я свідчу, що Ілля дійсно приходив. Серця дітей—ваші й моє—повернулися до наших батьків, наших предків. Любов, яку ви відчуваєте до своїх предків,—це складова виповнення цього пророцтва. Вона міцно вкорінена у розуміння того, ким ви є. Але справа не лише в успадкованій вами ДНК.
Наприклад, якщо ви дієте за спонуканням досліджувати свою сімейну історію, ви можете побачити, що в якогось далекого родича риси обличчя подібні до ваших, або він також цікавився книгами чи мав, як і ви, талант до співу. Це може бути дуже цікаво і навіть наводити на роздуми. Але якщо ваша робота на цьому зупиниться, то ви відчуєте, що чогось не вистачає. Це тому, що для збирання й об’єднання Божої сім’ї недостатньо лише теплих почуттів. Це вимагає священних завітів, укладених за допомогою обрядів священства.
Багато наших предків не отримали тих обрядів. Але за Божим провидінням ви їх отримали. І Бог знав, що ви відчуєте глибоку любов до своїх родичів, а також, що у вас будуть технології, необхідні для їхнього пошуку. Він також знав, що ви будете жити в часи, коли святі храми, де можна виконувати ці обряди, будуть найдоступніші за всю історію людства. І Він знав, що Він може доручити вам виконання цієї роботи за ваших предків.
Звичайно, у всіх нас є багато невідкладних та важливих обов’язків, що вимагають нашої уваги та часу. Усім нам доводиться виконувати те, що перевищує наші можливості, але Господь сподівається, що ми з цим впораємося. На щастя, Cпаситель відкриває шлях, аби кожен з нас здобув впевненість та задоволення в будь-якому служінні, у тому числі і в дослідженні сімейної історії. Ми здобуваємо силу робити те, що Він просить, оскільки маємо віру, що Господь не дає заповіді “без того, щоб не приготувати шлях для [нас], аби [ми] могли виконати те, що Він наказав” (1 Нефій 3:7).
Я знаю, що це істина, з власного досвіду. Багато років тому, будучи студентом університету, я познайомився з чоловіком, який працював на одну з найбільших у світі комп’ютерних компаній. То був початок доби комп’ютеризації, і так уже сталося, що компанія послала його продавати комп’ютери Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Наскільки я бачив, той продавець не був віруючою людиною. Однак він сказав зі здивуванням і якимось роздратуванням: “У цій церкві роблять те, що називається “генеалогія”: досліджують імена людей, які вже померли, намагаючись знайти своїх родичів. Люди, головним чином жінки, бігають по картотеках, досліджують маленькі картки у пошуках інформації”. Якщо я правильно пам’ятаю, він сказав, що жінки носять кросівки, щоб бігати трохи швидше. Той чоловік продовжував: “Побачивши розмах роботи, яку вони намагаються здійснити, я зрозумів, навіщо було винайдено комп’ютери”.
Що ж, частково він мав рацію. Комп’ютери мали стати важливою складовою сімейно-історичної роботи—але не ті комп’ютери, які він продавав. Натхненний провідник Церкви прийняв рішення не купувати у нього комп’ютери. Церква мала почекати на такі технології, які в той час важко було навіть уявити. Але через багато років я зрозумів, що навіть найкращі технології ніколи не зможуть замінити одкровення з небес, подібне до того, яке отримав той провідник Церкви. Це духовна робота, і Господь спрямовує її через Свого Святого Духа.
Кілька тижнів тому я працював над своєю сімейною історією. Один консультант був поруч зі мною, а ще один помічник допомагав по телефону. На екрані комп’ютера переді мною була задача, яку я не міг вирішити своїми силами земної людини. Я бачив два імені людей, які мені було послано завдяки чудесам технології. Ці люди, можливо, чекали на храмовий обряд. Але проблема полягала в тому, що імена були різні, однак була причина вважати, що це могла бути одна людина. Моє завдання полягало в тому, щоб визначити, чи це правда.
Я попросив своїх консультантів сказати мені це. Вони відповіли: “Ні, ви повинні прийняти рішення”. І вони були абсолютно впевнені, що я виявлю істину. Комп’ютер, з усією своєю потужністю та інформацією, залишив мені благословення дивитися на ті імена на екрані, оцінюючи доступну інформацію, досліджуючи інші знахідки, тихо молячись та вирішуючи, що ж є істиною. Під час молитви я чітко зрозумів, що треба робити—так само, як це бувало в інших ситуаціях, коли доводилося покладатися на допомогу з небес у вирішенні проблеми.
Ми не знаємо, які чудеса будуть відкриті людьми через натхнення від Бога, аби вони стали допомогою у Його роботі зі збирання Його сім’ї. Але якими б дивовижними не були майбутні винаходи, їхнє використання вимагатиме роботи Духа в таких людях, як ви і я. Це не повинно нас дивувати. Зрештою, це улюблені сини і дочки Бога. Він пошле будь-яке необхідне натхнення, аби надати їм можливість повернутися до Нього.
Нещодавно молодь Церкви відреагувала на дух Іллі дивовижним чином. Багато з них зараз мають храмову рекомендацію обмеженої дії та часто її використовують. У храмових христильнях більше людей, ніж будь-коли; деякі храми навіть змінили графік роботи, аби задовольнити потреби все більшої кількості молодих людей, які відвідують храм.
Раніше, коли молодь приходила до храму з іменами своїх предків, то було винятком, хоча і бажаним. Зараз це стало нормою, і дуже часто саме молоді люди знаходять імена своїх предків.
Крім того, багато молодих людей зрозуміли, що, приділяючи час дослідженню сімейної історії та храмовій роботі, вони поглиблюють своє свідчення про план спасіння. В їхньому житті посилився вплив Святого Духа і зменшився вплив супротивника. Це допомагає їм зближуватися з сім’єю та наближатися до Господа Ісуса Христа. Вони зрозуміли, що ця робота спасає не лише померлих, вона спасає всіх нас (див. УЗ 128:18).
Молодь дивовижним чином осягнула бачення цієї роботи; зараз це необхідно зробити їхнім батькам. Є багато людей, які прийняли хрищення у духовному світі завдяки роботі, виконаній молоддю, і вони чекають на інші обряди, які можуть виконуватися у храмі лише дорослими. Робота зі збирання сім’ї Небесного Батька призначається не лише для молоді, і вона не лише для їхніх дідусів та бабусь. Ця робота—для кожного. Ми всі залучені до збирання.
Це робота нашого покоління, яке апостол Павло назвав “урядження[м] виповнення часів”, коли, за його словами, Бог “усе об’єдна[є] в Христі,—що на небі, і що на землі” (Ефесянам 1:10). Це стало можливим завдяки викупительній роботі Божого Улюбленого Сина, Ісуса Христа. Завдяки Йому члени нашої сім’ї, “що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю. Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом” (Eфесянам 2:13–14). Ви відчували це, як і я, коли, роздивляючись фотографію когось із предків, були охоплені припливом любові. Ви відчували це у храмі, коли ім’я на карточці здавалося чимось більшим за ім’я, і ви не могли не відчувати, що ця людина знає вас і відчуває вашу любов.
Я свідчу, що Бог Батько хоче, аби Його діти знову прийшли додому сім’ями й у славі. Спаситель живий. Він скеровує і благословляє цю роботу, і Він пильнує за нами та веде нас. Він дякує вам за ваше вірне служіння зі збирання сім’ї Його батька, і я обіцяю вам натхенну допомогу, якої ви прагнете і потребуєте. В ім’я Ісуса Христа, амінь.