Стати учнем нашого Господа Ісуса Христа
Старійшина Роберт Д. Хейлз
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Сузір’я характеристик, які є результатом віри в Христа, усі необхідні, щоб ми могли міцно стояти в ці останні дні.
Що означає бути учнем нашого Господа Ісуса Христа? Учень—це людина, яка охристилася і бажає взяти на себе ім’я Спасителя та слідувати за Ним. Учень намагається стати таким, як Він, виконуючи Його заповіді в смертному житті, так само як підмайстер прагне стати таким, як його або її майстер.
Багато людей чують слово учень і думають, що воно значить “послідовник”. Але справжнє учнівство—це стан буття. Мається на увазі щось більше, ніж просто набуття індивідуальних якостей за переліком та застосування їх. Учні живуть так, що характеристики Христа вплітаються в кожну фібру їхнього єства, неначе в якийсь духовний гобелен.
Послухайте запрошення апостола Петра стати учнем Спасителя:
“Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті—пізнання,
а в пізнанні—стримання, а в стриманні—терпеливість, а в терпеливості—благочестя,
а в благочесті—братерство, а в братерстві—любов”1.
Як ви бачите, ткання духовного гобелену особистого учнівства вимагає більше однієї нитки. За часів Спасителя було багато тих, хто стверджував, що був праведним в тому чи іншому аспекті свого життя. Вони практикували те, що я називаю вибірковим послухом. Наприклад, вони виконували заповідь не працювати в Суботній день, проте критикували Спасителя за те, що Він зцілював у святий день2. Вони давали милостиню бідним, але лише від лишка свого—те, що їм самим було непотрібно3. Вони постилися лише з сумним виразом обличчя4. Вони молилися, але тільки щоб їх бачили5. Ісус сказав: “Вони наближаються до Мене своїми вустами, але їхні серця далеко ухилилися від Мене”6. Такі чоловіки і жінки можуть зосереджуватися на оволодінні конкретною якістю або дією, але не обов’язково стають такими, як Він, у своєму серці.
Про них Ісус заявляв:
“Багато-хто скажуть Мені того дня: “Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?”
І їм оголошу Я тоді: “Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”7
Якості Спасителя, як ми їх розуміємо,—це не просто сценарій, якого треба дотримуватися, чи список справ, виконання яких треба позначати галочкою. Це переплетені характеристики, додані одна до одної, які розвиваються в нас інтерактивно. Іншими словами, ми не можемо отримати одну якість, подібну до Христової, не отримуючи інших і впливаючи на них. Коли одна характеристика стає сильною, те саме відбувається й з іншими.
З 2 Петра і Учення і Завітів 4 ми дізнаємося, що віра в Господа Ісуса Христа—це фундамент. Ми вимірюємо нашу віру тим, до чого вона нас веде—нашим послухом. “Якщо ви матимете віру в Мене,—обіцяє Господь,—то матимете силу робити все, що Я вважаю за доцільне”8. Віра є каталізатором. Без діл, без доброчесного життя, наша віра не має сили, щоб активувати учнівство. Дійсно, віра мертва9.
І тому Петро пояснює: “Покажіть у вашій вірі чесноту”. Ця чеснота—щось більше, ніж сексуальна чистота. Це чистота і святість розуму й тіла. Чеснота—це також сила. Коли ми вірно живемо за євангелією, то матимемо силу бути доброчесними в кожній думці, почутті й ділі. Наш розум стане більш сприйнятливим до спонукань Святого Духа і Світла Христа10. Ми представляємо Христа не лише тим, що ми говоримо і робимо, а також й тим, ким ми є.
Петро продовжує: “А в [вашій] чесноті пізнання”. Коли ми живемо доброчесно, то пізнаємо нашого Небесного Батька і Його Сина по-особливому. “Коли хоче хто волю чинити [Батька], той довідається про науку”11. Це знання є особистим свідченням, і приходить завдяки власному досвіду людини. Саме воно, знання, перетворює нас настільки, що наше “світло припадає до [Його] світла”, а наша “чеснота любить [Його] чесноту”12. Коли ми живемо доброчесно, то подорожуємо від “Я вірю” до славетного пункту призначення “Я знаю”.
Петро закликає нас: “А в пізнанні—стримання, а в стриманні—терпеливість”. Як помірковані учні, ми живемо за євангелією збалансовано і стійко. Ми не “бі[жимо] швидше, ніж [нам] під силу”13. День за днем ми просуваємося вперед, не лякаючись очищувальних випробувань смертного життя.
Будучи такими поміркованими, ми розвиваємо терпеливість і довіру до Господа. Ми можемо покладатися на Його план для нашого життя, навіть якщо й не можемо бачити його своїми власними природними очима14. Тому ми можемо “бут[и] спокійними та знат[и], що [Він] є Бог”15. Коли ми потрапляємо у шторми нещасть, то запитуємо: “Що Ти хочеш, щоб я навчився з цього досвіду?” З Його планом і цілями в наших серцях ми просуваємося вперед, не просто терплячи все, а також терплячи все терпеливо і добре16.
Ця терпеливість, як навчає Петро, веде нас до благочестя. Так само, як Батько терпеливий з нами, Його дітьми, ми стаємо терпеливими одне з одним і самими собою. Ми радіємо свободі волі інших і можливості, яку вона дає їм, зростати “рядок за рядком”17, і світло “яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого”18.
Від стримання до терпеливості і від терпеливості до благочестя—так змінюється наша природа. Ми досягаємо братерства, що є головною ознакою усіх справжніх учнів. Так само, як і добрий самарянин, ми переходимо дорогу, щоб послужити нужденним, навіть якщо вони і не входять в коло наших друзів19. Ми благословляємо тих, хто проклинає нас. Ми творимо добро тим, хто кривдить нас20. Чи є якась інша якість більш божественною чи подібною до Христової?
Я свідчу, що зусилля, які ми докладаємо, щоб стати учнями нашого Спасителя, дійсно додаються доти, доки ми “матиме[мо]” Його любов21. Ця любов є визначальною характеристикою учня Христа.
“Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю,—то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю,—то я ніщо!”22
Саме віра, надія і милосердя роблять нас правомочними для роботи Бога23. “А тепер залишаються … оці три. А найбільша між ними—любов!”24
Брати і сестри, зараз більше ніж будь-коли ми не можемо бути “учнем неповний робочий день”! Ми не можемо бути учнем лише стосовно одного принципу євангелії чи іншого. Сузір’я характеристик, які є результатом віри в Христа—включаючи й ті, про які ми сьогодні говорили,—усі необхідні, щоб ми могли міцно стояти в ці останні дні.
Якщо ми щиро намагаємося бути справжніми учнями Ісуса Христа, ці характеристики будуть переплітатися, додаватися і взаємно зміцнювати нас. Не буде відмінності між добротою, яку ми виявляємо до наших ворогів, і добротою, яку ми даруємо нашим друзям. Ми будемо чесними і тоді, коли нас ніхто не бачить, і тоді коли всі на нас дивляться. Ми будемо відданими Богу як на людях, так і в своєму домі.
Я свідчу, що кожний може бути учнем Спасителя. Учнівство не обмежується віком, статтю, етнічним походженням чи покликанням. Своїм індивідуальним учнівством ми, святі останніх днів, створимо колективну силу, щоб благословляти наших братів і сестер по всьому світу. Настав час знову зобов’язатися бути Його учнями з усією старанністю.
Брати і сестри, нас усіх покликано бути учнями нашого Спасителя. Нехай ця конференція буде вашою можливістю “поч[ати] як у давнину, і прийт[и] до [Нього] всім серцем вашим”25. Це Його Церква. Я приношу своє особливе свідчення про те, що Він живе. Нехай же Він благословить нас в нашому вічному прагненні стати відданими і доблесними учнями. В ім’я Ісуса Христа, амінь.