Ісус же поглянув на нього з любов’ю

Старійшина С. Марк Палмер

Сімдесятник

Зображення

Elder Joaquin E. Costa

Коли б ви не відчували, що вас просять зробити щось складне, подумайте про Господа, як Він поглянув на вас, любить вас і запрошує йти за Ним.

Кілька років тому мене з моєю дружиною, Джакі, покликали головувати над Вашингтонською Споканською місією. Ми прибули на місію, відчуваючи і страх, і радість через відповідальність працювати з такою великою кількістю чудових молодих місіонерів. Всі вони мали різні життєві обставини і швидко стали для нас майже нашими власними синами і дочками.

Хоча більшість справлялася чудово, декому було важко через високі очікування щодо їхнього покликання. Я пам’ятаю, як один з місіонерів сказав мені: “Президенте, мені просто не подобаються люди”. Кілька з них сказали, що у них немає бажання виконувати досить строгі місіонерські правила. Я переживав і запитував себе, що ми можемо зробити, аби змінити серця тих місіонерів, які ще не пізнали радість слухняності.

Одного дня, коли ми їхали чудовими пшеничними полями на схилах пагорбів біля межі штатів Вашингтон та Айдахо, я слухав аудіозапис Нового Завіту. Коли я прислухався до знайомої розповіді про багатого молодого чоловіка, який прийшов до Спасителя, щоб запитати, що йому слід робити, аби мати вічне життя, я отримав неочікуване, але важливе особисте одкровення, що стало для мене священним спогадом.

Послухавши, як Ісус перелічив заповіді, а молодий чоловік відповів, що він усе виконував з юності, я очікував, що почую ніжне виправлення Спасителя: “Одного бракує тобі: … розпродай, що маєш, та … приходь та й іди вслід за Мною”¹. Але, на свій подив, замість цього я почув сім слів до цієї частини вірша, які, як мені здалося, я ніколи раніше не чув і не читав. Це було так, наче ці слова були додані до Писань. Я дивувався натхненному розумінню, яке відкрилося після цього.

Що було у цих семи словах такого, що так глибоко торкнулося мене? Послухайте, аби розпізнати ці, здавалося б, звичайні слова, яких немає в інших євангеліях, але які зустрічаються лише в євангелії від Марка:

“Швидко наблизивсь один, … і спитався Його: “Учителю Добрий,—що робити мені, щоб вічне життя успадкувати?

Ісус же йому відказав: …

Знаєш заповіді: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво”, не кривди, “шануй свого батька та матір”.

А він відказав Йому: “Учителю,—це все виконав я ще змалку.

Ісус же поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: “Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай,—і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста”².

“Ісус же поглянув на нього з любов’ю”.

Коли я почув ці слова, у моєму розумі виникла яскрава картина того, як наш Господь зупинився і поглянув на цього молодого чоловіка. Поглянув, тобто глибоко і проникливо зазирнув у його душу, розпізнав, що той був хорошим, а також побачив його потенціал і його найбільшу потребу.

Потім прості слова—Ісус робив це з любов’ю. Він відчував безмежну любов і співчуття до цього хорошого молодого чоловіка, і завдяки цій любові, і з цією любов’ю, Ісус попросив від нього навіть більшого. Я уявляю, що мав відчувати цей молодий чоловік, коли його огорнула така любов, навіть коли його попросили робити щось настільки складне, як продати усе, що він мав, і віддати це все бідним.

У той момент я зрозумів, що мали змінитися серця не лише деяких наших місіонерів. Моє серце також. У мене більше не було запитання: “Як цей засмучений президент місії може допомогти місіонеру, який має труднощі, поводитися краще?” Натомість запитання було таким: “Як я можу сповнитися Христовою любов’ю, щоб через мене місіонер міг відчути любов Бога і бажання змінитися?” Як я можу поглянути на нього чи на неї так само, як Господь поглянув на багатого молодого чоловіка, бачачи їх тими, ким вони є насправді, і якими вони можуть стати, замість того, щоб дивитися лише на те, що вони роблять, або чого не роблять? Як я можу стати більше схожим на Спасителя?

“Ісус же поглянув на нього з любов’ю”.

З того часу й надалі, коли я сидів навпроти молодого місіонера, якому важко давалися деякі аспекти слухняності, у своєму серці я бачив вірного молодого чоловіка або молоду жінку, які діяли за своїм бажанням поїхати на місію. Потім я міг сказати від повноти почуттів люблячого батька³: “Старійшино, або сестро, якби я тебе не любив, я б не переймався тим, що буде у тебе на місії. Але я тебе люблю, і через те, що я тебе люблю, мені не байдуже, ким ти станеш. Тому я запрошую тебе змінити в собі те, що тобі важко дається, і стати тим, ким Господь хоче, щоб ти став”.

Щоразу, коли я проводив з місіонерами інтерв’ю, я спочатку молився про дар милосердя, щоб я міг бачити кожного старійшину і кожну сестру такими, якими їх бачить Господь.

Перед конференціями зони, коли ми з сестрою Палмер вітали кожного місіонера особисто, я зупинявся і глибоко дивився їм в очі, щоб поглянути на них—наче в інтерв’ю без слів—а потім мене неодмінно наповнювала велика любов до тих дорогоцінних синів і дочок Бога.

Завдяки тому глибоко особистому досвіду з 10-м розділом Марка, я засвоїв багато уроків, які змінили моє життя. Ось чотири з тих уроків, які, я вірю, допоможуть кожному з нас:

Коли ми вчимося бачити людей не своїми очима, а очима Господа, наша любов до них зростатиме, так само як і наше бажання допомогти їм. Ми побачимо в інших потенціал, якого вони ймовірно в собі не бачать. З Христовою любов’ю ми не будемо боятися говорити сміливо, оскільки “досконала любов проганяє страх геть”⁴. І ми ніколи не здамося, пам’ятаючи, що ті, кого любити найважче, потребують любові найбільше.
Жодне знання чи навчання не засвоюється, коли його здійснюють з розчаруванням чи з гнівом. І якщо немає любові, серця не зміняться. Яку б роль ми не виконували, батьків, учителів чи провідників, справжнє навчання відбудеться лише в атмосфері довіри, а не звинувачення. Наші домівки завжди мають бути для наших дітей безпечною гаванню, а не ворожим оточенням.
Ніколи не можна припиняти любити, якщо дитина, друг або член сім’ї не задовольняють наших очікувань. Ми не знаємо, що сталося з багатим юнаком після того, як він відійшов засмучений, але я переконаний, що Ісус продовжував любити його досконалою любов’ю, навіть якщо той вибрав легший шлях. Можливо пізніше, коли він побачив, що його велике майно то пусте, він згадав той особливий випадок, коли його Господь поглянув на нього, полюбив його і запросив іти за Ним, і почав діяти.
Оскільки Господь любить нас, то багато від нас очікує. Якщо ми смиренні, то приймемо запрошення Господа покаятися, жертвувати і служити, як доказ Його досконалої любові до нас. Зрештою, запрошення покаятися—це також запрошення прийняти чудовий дар прощення і миру. Тому “не нехтуй[те] … Господньої кари, і не занемагай[те], коли Він докоряє [вам]. Бо Господь, кого любить, того Він карає”⁵.

Мої брати і сестри, тепер, коли б ви не відчували, що вас просять зробити щось складне, звільнитися від поганої звички чи залежності, відкласти осторонь мирські справи, пожертвувати улюбленим заняттям в Суботній день, пробачити того, хто зашкодив вам, подумайте про Господа, як Він поглянув на вас, любить вас, запрошує залишити все і йти за Ним. І дякуйте Йому за те, що Він так любить вас, що запрошує робити більше.

Я свідчу про нашого Спасителя, Ісуса Христа, і з нетерпінням чекаю на той день, коли Він обніме кожного з нас, поглянувши на нас і оточивши нас Своєю досконалою любов’ю. В ім’я Ісуса Христа, амінь.