Цей новий і вічний завіт
Якщо ми розуміємо цей новий і вічний завіт та живемо за ним, то успадкуємо вічне життя.
Фотоілюстрація конфірмації Сари Карабін Дженсон; фотографія пари на фоні Лос-Анджелеського храму, шт. Каліфорнія, Джеррі Гарнса; Фонові зображення від ISTOCK\THINKSTOcK
Мета життя
Кожна людська істота є улюбленим сином або улюбленою дочкою небесних батьків1. План спасіння, складений Небесним Батьком, надає кожному можливість отримати вічне життя, а це те життя, яким живе Бог2. Більшого дару не існує3. Знання про план спасіння пояснює мету життя, і якщо ми вибираємо його, то у прийнятті рішень нам буде надаватись інформація, необхідна з погляду вічності.
Цей план і його важливість для смертного життя були переконливо пояснені у статті старійшини Роберта Д. Хейлза, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, надрукованій в жовтневому номері Ліягони за 2015 р.4 Як частину Свого плану, Батько встановив цей новий і вічний завіт, щоб дати Своїм синам і дочкам можливість повернутися в Його присутність та успадкувати вічне життя.
У Своїй передмові до книги Учення і Завіти Господь сказав: “Отже, Я, Господь, знаючи про лихо, яке прийде на жителів землі, покликав Мого слугу Джозефа Сміта молодшого і говорив до нього з небес, …
Щоб Мій вічний завіт міг бути встановленим”5.
Цей завіт, який Господь часто називає “новим і вічним завітом”, охоплює повноту євангелії Ісуса Христа, включно з усіма обрядами і завітами, які необхідні для спасіння людства6. Хоч встановлення Господнього нового і вічного завіту на землі і є основною метою Відновлення, дехто зі святих останніх днів не розуміє важливості цього завіту і обіцяння того доброго, що приходить до людей, які залишаються вірними в ньому. Мета цієї статті—допомогти кожному з нас краще зрозуміти цей новий і вічний завіт та жити за ним так, щоб успадкувати вічне життя. У цій статті також буде пояснено, як один з найважливіших обрядів і завітів євангелії—вічний шлюб—узгоджується з цим новим і вічним завітом євангелії.
Значення та мета цього нового і вічного завіту
Завіт в євангельському сенсі—це пакт, договір або угода між Богом та особою (або особами), яка отримує обряди священства, що виконуються тим, хто має повноваження священства, і яка погоджується виконувати умови та положення, повʼязані з цим завітом. Ці умови та положення визначаються Богом7.
Цей новий і вічний завіт “є загальною сумою всіх євангельських завітів і зобовʼязань”8, які були дані в давнину9 і які були знову відновлені для землі в ці останні дні. Це пояснено в Ученні і Завітах 66:2: “Істинно Я кажу тобі, благословенний ти за те, що сприйняв Мій вічний завіт, саме повноту Моєї євангелії, надіслану дітям людським, щоб вони могли мати життя і стати причасниками слав, які мають бути відкриті в останні дні, як було написано пророками й апостолами в дні давнини”10. Оскільки цей завіт було відновлено в останньому розподілі часів, він є “новим”, а оскільки він охоплює всю вічність11, то він є “вічним”.
У Писаннях Господь говорить про обидва завіти: “цей новий і вічний завіт”, а також про “новий і вічний завіт”. Наприклад, в Ученні і Завітах 22:1, Він називає хрищення так: “новий і вічний завіт, саме той, що був від початку”. В Ученні і Завітах 132:4 Він також називає вічний шлюб “новим і вічним завітом”. Коли Він говорить про “новий і вічний завіт”, Він говорить про один з багатьох завітів, які містить в собі Його євангелія.
Коли Господь говорить загалом про “цей” новий і вічний завіт, Він говорить про повноту євангелії Ісуса Христа, яка охоплює всі обряди і завіти, необхідні для спасіння і піднесення людства. Ні хрищення, ні вічний шлюб не є “цим новим і вічним завітом”; скоріше кожний з них є частиною цілого.
Ті, хто витримають до кінця в цьому новому і вічному завіті, отримають вічне життя
Великі і вічні благословення обіцяно тим, хто отримує євангельські обряди, що виконуються належним повноваженням священства і запечатуються Святим Духом Обіцяння12, і хто потім дотримується священних завітів, повʼязаних з цими обрядами. Серед цих благословень: прощення гріхів13, сила божественності14 і напарництво Святого Духа15, а також скерування, натхнення, втішення, мир, надія й освячення, якими супроводжується цей дар16.
Найбільшим з усіх благословень і дарів Бога є вічне життя—життя, яким живе Бог!17 Цей дар дається тільки тим, хто отримав усі євангельські обряди і живе за завітами, які входять в цей новий і вічний завіт18. Ось слова Господа: “А що стосується нового і вічного завіту, його було встановлено для повноти Моєї слави”19. Дійсно, ті, хто увійшли в цей новий і вічний завіт та витерплять до кінця, встануть “в першому воскресінні; … і успадку[ють] престоли, царства, панування і влади, владарювання, усі висоти та глибини”20. Господь рішуче проголошує, що “це буде дано їм в усьому, що [Його] слуга поклав на них на час і на всю вічність; і це буде мати повну силу, коли вони залишать цей світ; і вони пройдуть повз ангелів і богів, яких поставлено там, до свого піднесення і слави в усьому, як було запечатано на їхніх головах, слави, яка буде повнотою і продовженням сімені на віки вічні. Тоді вони будуть богами”21.
Таким чином, ті, хто входить у цей новий і вічний завіт і віддано терпить до кінця, (1) отримають повноту слави Бога, (2) матимуть силу божественності в часі і у вічності22, (3) будуть піднесені, (4) матимуть вічний шлюб і продовження та (5) стануть богами. Узяті разом, ці благословення сягають кульмінації в дарі вічного життя.
Ми повинні дотримуватися кожного завіту в цьому новому і вічному завіті
Господь чітко заявив, що ми отримаємо ці надзвичайні благословення лише за умови, що будемо слухатися Його законів, як вони встановлені в цьому новому й вічному завіті: “Що стосується нового і вічного завіту, його було встановлено для повноти Моєї слави; і той, хто отримує її повноту, мусить і буде додержуватися закону, інакше його буде проклято, каже Господь Бог”23. Він також заявив: “Бо всі, хто бажають мати благословення з Моїх рук, мають дотримуватися закону, який було призначено для цього благословення, і умов його, як було встановлено ще до заснування світу”24. У цьому ж самому розділі Учення і Завітів Господь повторює це ще раз: “Істинно, істинно Я кажу вам, якщо ви не будете додержуватися Мого закону, ви не зможете досягти цієї слави”25.
Чітка вимога того, що ми повинні виконувати закони Бога, аби отримати славу, яку Він пропонує вірним, стосується всіх обрядів і завітів в цьому новому і вічному завіті. Наприклад, якщо я не отримаю обряд хрищення і не буду дотримуватися завіту, повʼязаного з хрищенням, то я буду проклятий, а це означає, що я не зможу розвиватися—я не зможу успадкувати повноту Його слави. Так само, якщо я не отримаю храмових обрядів і не буду дотримуватися повʼязаних з ними завітів, або навіть, якщо я відмовлюсь отримати якийсь обряд євангелії чи якщо я відмовлюся жити за якимось, повʼязаним з ним завітом, я не зможу бути піднесеним. Натомість я буду проклятий, а це означає, що зупиниться мій розвиток. Одним словом, я повинен отримати кожний обряд євангелії і жити, дотримуючись кожного повʼязаного з ним завіту, якщо прагну мати вічне життя.
Умови завітів, за якими ми, святі останніх днів, погоджуємося жити, можна розділити на чотири категорії: (1) взяти на себе імʼя Спасителя, завжди памʼятати Його і наслідувати Його приклад; (2) виконувати всі Його заповіді; (3) з готовністю служити Божим дітям, що є частиною Його роботи зі спасіння, навіть якщо це вимагає особистої жертви; і (4) присвятити себе і все, що ми маємо, Господній роботі.
Відповідно до Божого закону, євангелія (і слави, які вона пропонує) отримується завдяки особливим обрядам, які виконуються повноваженням священства. Саме через обряди священства виявляється та сила божественності в нашому житті,—однак тільки тією мірою, якою ми дотримуємося відповідних завітів. Завіт активізує, тобто дає життя, обряду, так само, як двигун запускає автомобіль і уможливлює переміщення його пасажирів з одного місця в інше. Коротше кажучи, наскільки вдумливо і віддано ми дотримуємося завітів, повʼязаних з отриманими нами обрядами, настільки й будемо зростати в нашому пізнанні Бога й набувати “сили божественності”26 завдяки милості Бога через Спокуту Христа27.
Місце шлюбу в цьому новому і вічному завіті
В Ученні і Завітах 132:4 Господь стверджує, що Він збирається відкрити “новий і вічний завіт”, і додає: “Якщо ви не дотримаєтеся цього завіту, тоді вас буде проклято; бо жоден не може відкинути цей завіт і дістати дозвіл увійти в Мою славу”. Ці слова стосуються завіту вічного шлюбу28, який укладається належним повноваженням священства29 і який є центральною й необхідною частиною “цього нового і вічного завіту” (повноти відновленої євангелії Ісуса Христа)30. Господь наголошує на великій важливості завіту вічного шлюбу, кажучи нам, що ті, хто відкидає цей завіт, не отримають вічного життя31.
Дехто, в т.ч. й деякі члени Церкви, неправильно розуміють написане в Ученні і Завітах 132:4, вважаючи, що множинний шлюб є необхідним для піднесення, і це приводить їх до вірування, що множинний шлюб є необхідною передумовою для піднесення у вічному царстві. Однак це не підтверджується в одкровеннях. Як написано в Ученні і Завітах 131 і 132, Господь представив закон вічного шлюбу і наголосив, що це запечатування одного чоловіка і однієї жінки (див. Учення і Завіти 132:4–7, 15–25). Запроваджуючи закон вічного шлюбу в контексті моногамного шлюбу, Господь прояснює, що благословення піднесення, що пропонуються кожному чоловіку і кожній жінці, які гідні увійти в завіт вічного шлюбу, укладеного належним повноваженням священства, не залежать від того, є цей шлюб множинним чи моногамним32.
Фотографія Рексбурзького храму шт. Айдахо
В Ученні і Завітах 132:19 пояснено, що вічне життя обіцяється моногамній парі, яка запечатана повноваженням священства і яка живе за цим завітом—без жодної додаткової умови чи вимоги. Кожний чоловік і кожна жінка, які запечатані в такий спосіб і живуть за цим завітом, будуть піднесені33. Історична практика узгоджується з цією доктриною вічного шлюбу, яка тут пояснюється34. Обряд, яким запечатується пара для вічності, містить в собі однакові завіти й благословення для моногамних шлюбів і для дозволених множинних шлюбів, які укладалися в минулому. Ці самі завіти і благословення стануть доступними після цього життя для тих вірних людей, які не мали можливості бути запечатаними в їхньому смертному житті35.
Відкривши через одкровення закон і завіт вічного шлюбу між одним чоловіком і однією жінкою, Господь навчав Джозефа Сміта, що чоловік може в праведності бути одруженим з більше, як однією дружиною у завіті вічного шлюбу, коли Господь дає на це дозвіл чи наказ через Свого належним чином висвяченого пророка (який тримає відповідні ключі священства)36. Дозвіл і наказ практикувати множинний шлюб, дані Господом Аврааму та іншим пророкам давнини37, були схожими на ті, які Він дав пророку Джозефу Сміту: “Я дав тобі, Моєму слузі Джозефу, призначення і відновлюю все”38.
Роками пізніше Господь скасував Свої дозвіл і наказ членам Церкви практикувати множинний шлюб (іншими словами, бути запечатаними до більше, як однієї живої дружини), коли Президент Уілфорд Вудрафф (1807–1898) випустив Офіційну декларацію 1890 року39. Це поклало край практикуванню множинного шлюбу й означало, що жодний член Церкви не міг бути одруженим чи запечатаним з більш як однією живою дружиною. Примітно, що ця Офіційна декларація не перешкоджала жодному гідному чоловіку, який був запечатаний до дружини, яка вже померла, бути запечатаним до іншої, живої дружини. Вищезазначене узгоджується з відкритою доктриною стосовно того, що для шлюбу моногамія є Господньою нормою, якщо тільки Він не проголосить і не дозволить щось інше через Свого, належним чином призначеного, представника, тобто через Президента і пророка Церкви40.
Від імені Першого Президентства і відповідаючи на запитання: “Чи є множинний або целестіальний шлюб необхідним для отримання повноти слави у світі прийдешньому?” Президент Чарльз У. Пенроуз (1832–1925) написав: “Целестіальний шлюб є необхідним для отримання повноти слави у світі прийдешньому, як це пояснено в одкровенні стосовно цього; однак не стверджується, що множинний шлюб є таким вже необхідним”41.
У 1933 р. Перше Президентство заявило: “Целестіальний шлюб—тобто шлюб на час і на вічність—і полігамний, або множинний, шлюб не є синонімами. Моногамні шлюби на час і на вічність, які урочисто укладені в наших храмах згідно зі словами Господа і за законами Церкви, є целестіальними шлюбами”42.
Відповідно до цих заяв старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, написав: “Множинний шлюб не є необхідним для спасіння чи піднесення. Нефію та його народу було відмовлено у можливості мати більше однієї дружини, проте у вічності вони могли отримати кожне благословення, яке Господь будь-коли пропонував якомусь народу. У наші дні Господь узагальнив через одкровення всю доктрину стосовно піднесення і обґрунтував її на тому, що шлюб має бути між одним чоловіком і однією жінкою. (УЗ 132:1–28). Після цього Він додав принципи стосовно багатоженства, висловивши застереження, що будь-який з таких шлюбів буде дійсним лише зі схвалення Президента Церкви. (УЗ 132:7, 29–66)”43.
Сьогодні, як вказує Господь через Свого пророка, в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів більше не практикується множинний шлюб, і людям, які практикують його, не дозволяється приєднуватися до Церкви або залишатися її членами. Церква підтверджує, що моногамія є нормою Бога для шлюбу, якщо тільки Він не дозволяє або не наказує інше через Свого пророка. Церква не вчить, що участь у множинному шлюбі є необхідною для піднесення.
Висновок
Ми так багато не знаємо про життя в прийдешньому; однак ми знаємо, що укладання цього нового і вічного завіту та дотримання його є необхідним для успадкування вічного життя. Ми також знаємо, що “ті самі суспільні стосунки, які існують серед нас тут”,—у смертному житті—“існуватимуть серед нас там”,—після цього життя—“вони тільки будуть поєднані з вічною славою”44.
Найвищі благословення, які доступні завдяки цьому новому і вічному завіту, є центральними для великої цілі Батькового плану та Відновлення Церкви Ісуса Христа в ці останні дні. “Справжня яскравість надії”45, на яку вірних надихає цей славетний завіт, стає “якорем для душ людей, який зробить їх впевненими і непохитними, завжди багатими на добрі діяння, і веденими до уславлення Бога”46. Для всіх, хто живе за умовами цього нового і вічного завіту, нагородою є радість і мир у цьому світі та вічне життя у світі прийдешньому47.