Святвечір з Кордобами
Автор живе в Перу.
У нас з Мерісіело було лише по-одному подарунку. Як ми могли ще й ділитися з іншими?
“Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили” (Maтвій 25:40).
На Святвечір під нашою маленькою ялинкою було лише два подарунки. Один призначався моїй дворічній сестрі, Мерісіело, а один—для мене. Мама сказала, що з грішми було туго, тому то було все, що ми могли отримати.
Того вечора мама прочитала історію з Ліягони про Різдво без будь-яких подарунків. Коли вона читала її, я відчувала радість і спокій. Можливо лише один подарунок—це не так вже й погано. Тоді мама сказала: “Замість того, щоб грати в ігри, чим ми зазвичай займаємося на Святвечір, що як ми принесемо подарунки якійсь сім’ї з приходу?”
“Але що ми можемо дати їм?”—запитала я.
“Що ж, дечим ми можемо поділитися”.
Я кинула оком на наші два подарунки, а потім на зображення Ісуса на стіні. “Думаю, що Ісус би поділився тим, що мав”.
Ми помолилися про те, яку сім’ю відвідати. Багато зі знайомих нам сімей були досить бідними того року. Після молитви ми відчули, що маємо відвідати сім’ю Кордоба. У них було троє дітей і їхній татусь втратив свою роботу.
Ми пішли до магазину і купили панетон (святковий хліб), печену курку і три маленькі подарунки. Ми відчували радість, вибираючи їх. Мама витратила всі гроші, які були у неї, близько 30 перуанських солів (приблизно 10 американських доларів).
Після цього ми поїхали до Кордобів. Підходячи до їхніх дверей, я тримала Мерісіелу за руку.
Сестра Кордоба побачила нас і вийшла, щоб обійняти. “Який чудовий сюрприз! Заходьте! Сідайте”,—сказала вона. Коли ми заходили в дім, вона потиснула мамину руку і погладила моє плече. “Роландо і дівчата будуть дуже раді вас бачити”,—сказала вона мені.
Підлога в домівці була земляною. Електрики не було, лише свічки. Мені було трохи шкода сім’ю Кордоба. Мені хотілося допомогти їм ще чимось. Однак мама, здавалося, не помічала, ні землі, ні свічок. Їй просто було радісно бути тут з сестрою Кордоба.
“Ми прийшли побажати вам щасливого Різдва!”,—сказала мама. “Ми раді, що ви наші друзі”. Вона дала їжу і подарунки сестрі Кордобі, яка широко посміхнулася і подякувала.
Роландо, Меделін і Ракель квапливо вийшли з іншої кімнати, щоб привітатися. Мерісіела визирнула з-за моєї ноги і посміхнулася. Вона засміялася, коли Роландо зробив смішне обличчя для неї. Невдовзі всі розмовляли, жартували і сміялися.
“Це краще, ніж грати в ігри самим”,—подумала я. Я була рада, що ми прийшли. Не мало значення те, що у нас було небагато чим поділитися. І не мало значення те, що підлога була земляною. Різдво не вимірювалося тим, що ми мали. Вся суть була у тому, що ми були разом.
Коли ми вже збиралися йти, сестра Кордоба знову обняла нас. “Дуже вам дякую”,—сказала вона. Її голос тремтів і я бачила сльози в її очах. Я стала навшпиньки і поцілувала сестру Кордоба у щоку.
“Feliz Navidad (Щасливого Різдва)”,—сказала я.