Справедливість і милість Бога
З виступу “Borne Upon Eagles’ Wings”, виголошеному на духовному вечорі 2 червня 1974 року в Університеті Бригама Янга. Повний текст англійською мовою можна знайти на сайті speeches.byu.edu.
Я знаю, що ми знову будемо зі Спасителем, що, зберігаючи вірність Йому, ми будемо вільні—не обмежені, не обтяжені—і, дивлячись на шрами на Його плоті, ми дещо зрозуміємо про Його кайдани і Його ув’язнення та смерть заради нас.
фотографія зроблена Джеремі Бурке Хантером, копіювання заборонено
Це не було схоже на церемонію вручення дипломів чи присвоєння ступеня бакалавра, на які я приходив раніше чи в яких брав участь. Було 44 випускники, усі чоловіки. На них не було традиційних мантій, головних уборів чи накидок. Кожен чоловік був одягнутий у блакитну джинсову сорочку і сині джинсові штани.
Церемонія не проводилася у спортзалі, чи на стадіоні, чи навіть у гарній аудиторії. Вона відбувалася у скромній міжконфесійній каплиці у в’язниці штату Юта. Випускний клас успішно завершив річний курс вивчення Біблії, спонсорований Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але на нього запрошувалися всі, хто бажав його відвідувати.
Вступну молитву промовив юнак, який був схожий на звичайного хлопця. Він був наляканий до смерті, але молився від усього серця. Він був засуджений до 10 років ув’язнення за пограбування із застосуванням зброї. Заключну молитву промовив чоловік років 45–50. Він виглядав так, як і, можливо, ваш дядько. Його було засуджено до довічного ув’язнення за вбивство другого ступеня.
Юнак, якого випустили з в’язниці, прийшов, щоб отримати своє посвідчення і підбадьорити інших. Він сказав: “Хлопці, перспектива у в’язниці є дуже сумною. Вона виглядає набагато яскравішою по той бік стін. Намагайтеся пам’ятати про це”. Потім він звернувся до гостей, до друзів і членів сімей, які прийшли, і сказав: “Ви, люди, є світлом у темному місці. Якби не ваша любов, ми не могли б дістатися з того місця, де ми є, туди, де нам треба бути”.
Коли церемонія закінчилася, в’язень, який вів її, з хвилюванням у голосі й сльозами на очах сказав: “Це найприємніша подія за весь рік. Вона є кращою за Різдво. Вона є кращою за День подяки. Вона є навіть кращою за День матері. Вона краща тому, що ми стали просвітлені, і це найбільше наблизило нас до свободи”.
фотографія © Thinkstock
Потім ворота за мною і за моєю дружиною з шумом закрилися. Того вечора ми повернулися додому і маю зізнатися, що я не міг спати. Та подія не давала мені спокою. У передранкові години мене відвідали почуття, думки і відповіді стосовно ув’язнення та свободи (і того, як вони пов’язані з просвітленням і любов’ю), яких я раніше не мав.
Справедливість Бога
Тієї ночі я отримав відчуття, що Бог справедливий. Алма сказав: “Хіба ти вважаєш, що милість може пограбувати справедливість? Я кажу тобі: Ні; зовсім ні. Якби це було так, Бог перестав би бути Богом” (Алма 42:25). Апостол Павло сказав Галатам: “Не обманюйтеся,—Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (Галатам 6:7).
Після цього прийшла така думка: Павло дійсно мав на увазі, що ми пожинаємо саме те, що посіяли. Мені знову подумалося, що коли ми посіємо чортополох, то навряд чи зможемо зібрати полуницю. Якщо ми сіємо ненависть, то не можемо сподіватися, що у відповідь отримаємо море любові. Ми пожинаємо лише те, що посіяли.
Потім прийшла ще одна думка, коли я згадував тих чоловіків у блакитних сорочках: одна річ пожати те, що ми посіяли, але якимось чином ми пожинаємо завжди у більшій кількості. Ми сіємо трохи чортополоху, а пожинаємо багато—роки і роки, великі кущі та гілки. Ми ніколи не позбавимося його, поки не виполемо геть. Якщо ми сіємо трохи ненависті, то перш ніж ми усвідомимо, ми пожнемо багато ненависті—тліючої, загниваючої, агресивної, яка зрештою перетворюється на непримириму, злісну ненависть.
Потім, як це не звучить іронічно, до мене прийшло заспокійливе усвідомлення, що перша думка про справедливість Бога вже не була такою болісною, як на початку. Як би не було нам страшно від думки, що всі ми грішимо, як би не було нам страшно постати перед справедливим Богом, набагато страшніше для мене було б постати перед несправедливим Богом.
Основний принцип доктрини святих останніх днів полягає в тому, що, аби рухатися вперед, нам слід знати, що Бог є справедливим. Однією з Божих якостей є справедливість, і ми не мали б віри—бо боялися б—жити праведно або мати більше любові, або каятися з більшою готовністю, якби певним чином ми не вважали, що можемо розраховувати на справедливість, якби певною мірою ми вважали, що Бог передумає і вирішить, що є інші правила1. Оскільки ми знаємо, що Бог є справедливим і Він перестав би бути Богом, якби це було не так, ми з вірою йдемо вперед, знаючи, що не станемо жертвою примхи чи капризу чи невдалого дня або поганого жарту. Така впевненість додає оптимізму.
Милість Бога
Потім прийшла ще одна думка. Який я вдячний за те, що Бог, оскільки Він є Тим, Ким Він є, має також бути милосердним Богом. У книзі Алма 42 після того, як Алма роз’яснив Коріантону, що Бог має бути справедливим, він проголосив, що цей самий Бог має бути милостивим також, і що милість пред’являє права на тих, хто кається. Ця думка була для мене новою, бо я щойно побував у місці виправлення. Ця думка підбадьорила мене: милість може пред’являти права на того, хто кається. Я вирішив, що якщо ті чоловіки мали піти у місце виправлення, аби скористатися даром милості—і потрапивши туди, вони знайшли євангелію Ісуса Христа або Писання, або Спокуту—тоді їхнє ув’язнення було того варте.
Тож прийдімо до місця виправлення—до єпископа, або до Господа, або до тих, кого ми скривдили, або до тих, хто скривдив нас. Навколо нас, я вважаю, є багато наших власних невеликих місць виправлення. Якщо нам треба прийти туди, аби це допомогло щиро покаятися і зробило спроможними заявити своє право на дар милості—тоді нам треба це зробити.
Я знаю, що нелегко повернутися, виправити все і почати знову, але я вірю всім своїм серцем, що легше почати знову і напевно отримати від цього задоволення, ніж продовжувати жити по-старому і сподіватися, що справедливість не візьме свою плату.
Фотоілюстрація Уелдена С. Андерсена
Один з моїх улюблених британських учених сказав: “Я не думаю, що всі, хто обрав хибні дороги, загинуть, але їхнє врятування полягає в поверненні на вірний шлях. [Математичне] рівняння, [якщо його неправильно розв’язували], можна виправити: але для цього треба не продовжувати розв’язування, а повернутися назад, поки не знайдете помилку, а [потім] вирішувати його знову, почавши з того місця. Зло можна виправити, але воно не “перетвориться” на добро. Час цього не вилікує. Заклинання має бути зняте”2.
Тож Бог є справедливим, “милість пред’являє права на тих, хто кається” (Алма 42:23), а зло може бути виправлене.
Потреба в покаянні
Кінцева і заключна думка, яка прийшла до мене, допомогла мені зрозуміти те, чого я можливо, ніколи буквально не зрозумів би. Це те, чому кожному поколінню, в кожному розподілі Господь сказав те, що Він сказав у самих перших доктринах цього розподілу: “Не говори цьому поколінню нічого іншого, крім покаяння; виконуй Мої заповіді” (УЗ 6:9). Ця думка стала для мене дуже позитивною, корисною, спонукаючою, як і сам вірш. Я усвідомив, як ніколи раніше, що не існує іншого шляху крім покаяння.
Якщо ви подібні до інших смертних, то у вас є певні сфери, де ви маєте позбавити себе кайданів, у вас є пута і ланцюги, з яких ви можете звільнитися, і у вас є гріхи, в яких ви можете покаятися. Хочу звернутися лише до одного прикладу: пута невігластва.
Те, що я вважаю найбільшим духовним обмеженням у нашому житті—це проста відсутність необхідних знань. На початку свого життя ми заучуємо невеликі кліше. Два з них такі: “Незнання—це щастя” і “Те, чого я не знаю, те мене не тривожить”. Дозвольте сказати вам з усією серйозністю, що ніщо не потривожить вас більше, ніж те, чого ви не знаєте. Я впевнений, що ми будемо засуджені через пута, в яких ми зрештою заплутались, і понесемо певне покарання у цьому або в наступному житті за те, чого ми не навчилися.
Завдяки принципам нашої релігії ми дізнаємося, що не можемо бути спасенні у невігластві (див. УЗ 131:6), що засвоєне нами у цьому житті залишається з нами у воскресінні (див. 130:18), що наші переваги у прийдешньому світі будуть пропорційні нашій обізнаності (див. УЗ 130:19), що ми спасенні відповідно до того, що знаємо3, що світло і знання залишають Злого (див. УЗ 93:37), що слава Бога—це розум (див. УЗ 93:36), тощо. Якось на початку цього розподілу всю Церкву, всіх, хто до неї належав, було звинувачено. Господь казав у розділі 84 книги Учення і Завіти:
“І тепер Я даю вам заповідь бути обережними щодо себе, старанно прислухатися до слів вічного життя.
Бо ви будете жити кожним словом, що йде з вуст Бога.
Бо слово Господа є істина, а все, що є істина, є світло, а все, що є світло, є Дух, саме Дух Ісуса Христа” (вірші 43–45; курсив додано).
Щоб зрештою прийти в присутність Господа Ісуса Христа, треба почати з того, про що йдеться в розділі 84, тобто зі слова.
“Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете,—і станеться вам!” (Іван 15:7; курсив додано).
Важливість свободи
Якби нам було потрібно вибрати тему нашого існування—нашого існування зараз, не нашого доземного минулого і не того, що чекає попереду,—то ця тема мала б щось спільне з пошуками справжньої свободи. Ми знаємо, що значну частину великої Наради на небесах було присвячено тому, щоб навчити нас, як ми можемо досягати повної свободи. Шлях Батька був шляхом свободи волі та вибору—свободи помилятися, але в кінцевому результаті свободи, яка є умовою успіху. Весь можливий захист і всі сили всесвіту були залучені до того, щоб забезпечити нас свободою виявляти свою волю і повернутися до целестіального дому. Цей захист включає повноту євангельських істин і Спокуту Спасителя Ісуса Христа.
Джозеф Сміт у в’язниці Ліберті, художник Грег К. Олсен, копіювання заборонено
Ми дійсно почуваємося зв’язаними і ув’язненими, коли ми не вільні. Я майже хочу, щоб колись у своєму житті я потрапив у в’язницю, щоб ці мої слова звучали дуже хвилююче. Я б хотів промовляти, як Петро або Павло, щоб ангел прийшов і налякав сторожу, і відчинив двері в’язниці (див. Дії 12:5–11; див. також 16:25–26), або як Алма і Амулек змусити стіни в’язниці обвалитися (див. Алма 14:23–29), або як Джозеф Сміт, який з самого серця брудної, гнітючої, жахливої в’язниці зміг написати те, що можна віднести до найкращих взірців духовної літератури нашого розподілу (див. УЗ 121–123). Ми дякуємо Богові, що живемо в цей час, коли Президенту і пророку нашої Церкви не потрібно жити в страху перед ув’язненням і від нас не вимагається, принаймні політично і фізично, йти в залежність або рабство. Але є інші види залежності і є інші види в’язниць у нашому житті, які слід зруйнувати. Уся робота, заради якої ми прийшли сюди, має бути зроблена.
Я вірю всім своїм серцем, що якщо ми можемо покаятися у своїх гріхах, якщо ми можемо бути милосердними до гріхів інших, якщо ми можемо набратися сміливості у своїх обставинах і якось їх змінити, живий Батько всіх нас простягне до нас руки і в духовному розумінні, “понес[е] [нас], наче на орлиних крилах” (УЗ 124:18).
Мене несли на орлиних крилах. Я знаю всім своїм серцем, що Бог живий і що Ісус є Христос. Я знаю, що Ісус веде цю Церкву, що це Його Церква, що Він є головним наріжним каменем для фундаменту, яким є сучасні апостоли і пророки. Я знаю, що ми знову будемо зі Спасителем, що, зберігаючи вірність Йому, ми будемо вільні—не обмежені, не обтяжені—і, дивлячись на шрами на Його плоті, ми дещо зрозуміємо про Його кайдани і Його ув’язнення та смерть заради нас. Я знаю, що ми повинні каятися у своїх гріхах і що Бог повинен бути справедливим, але мене дуже втішають Писання і слова сучасних пророків про те, що там, де багато гріха, може бути ще більше милості, і що милість “пред’являє права на того, хто кається”.