До нових зустрічей
Найдовші причасні збори
Автор живе в Лагосі, Нігерія.
Зазвичай причасні збори тривають 70 хвилин. Але однієї неділі здалося, що вони тягнуться вічність.
Я люблю читати релігійні книги святих останніх днів. І оскільки ці книги важко знайти в Нігерії, я беру їх у одного свого друга. Бажаючи повернути другові книгу усього через кілька днів, я завжди ношу її з собою і читаю, як тільки випаде вільна хвилина.
Однієї неділі я взяв із собою позичену книгу на причасні збори в приход, який я відвідую за призначенням як радник вищої ради. Я читав книгу, поки чекав на єпископа, щоб передати йому послання від президенства колу. Коли єпископ прийшов, він попросив мене поговорити з його першим радником, оскільки самому йому треба було привітати гостей. Передавши послання першому радникові, я зайняв місце у президії.
Однак як тільки я зайняв місце, то зрозумів, що кудись поділася книга мого друга. До зборів залишалося приблизно п’ять хвилин, і оскільки головуючий уже сидів у президії, я подумав, що мені не слід виходити. З поганим відчуттям від того, що я засмучу свого друга, для мене почалася ця мука найдовших причасних зборів, які я коли-небудь відвідував.
Я сподівався, що час швидко мине, але кожен етап зборів тягнувся, як мені здалося, безкінечно. Мені було важко сидіти, я мовчки молився, щоб Бог зберіг ту книгу. Насправді, виступи не були довгими, але безпричинне занепокоєння охопило мій розум. За п’ять хвилин до закінчення зборів я вже не міг більше терпіти. Я передав записку першому раднику з питанням, чи не залишав я у нього книгу. Я хотів, щоб він ствердно кивнув головою. Але він заперечно похитав нею.
Я не закривав очей під час заключної молитви, але уважно думав про два інші місця, де, як я думав, може бути книга. У той же час я вирішив, що при необхідності я піду на урок Недільної школи і оголошу, що загубив книгу.
Однак на мій подив, коли закінчилися причасні збори, мої почуття кардинально змінилися, і я більше не переживав через книгу. Святий Дух показав мені—лише за допомогою кількох коротких духовних вражень,—що я непокоюся не про те. Я зрозумів, що дійсно має значення: чи я зможу захистити те, чим Бог довірив мені опікуватися. Подумки я відразу ж перерахував усе, що зміг пригадати з дорученого мені Богом: моя душа, моя сім’я, ті, кого я відвідую як домашній учитель; люди, з якими я маю ділитися євангелією; члени приходу, в якому я служу; мої померлі предки, за яких треба виконати храмову роботу тощо.
Після цього важливого душевного самоаналізу я таки знайшов книгу. Але в кінці найдовших причасних зборів я також зрозумів, які сфери мого життя потребують удосконалення. І я взяв зобов’язання працювати над тим, що є пріоритетним для Небесного Батька.
Фотоілюстрація Леса Нільссона