Молоді жінки і рішення про служіння на місії
Як ці дорослі молоді жінки застосували пророчу пораду щодо служіння на місії повного дня.
Під час жовтневої генеральної конференції 2012 року Презизент Томас С. Монсон оголосив, що “здатні до служіння, гідні молоді жінки, які мають бажання служити на місії, можуть бути рекомендованими для місіонерського служіння у віці 19 років, а не у 21 рік”. Він сказав, що хоча на молодих жінок, “на відміну від молодих чоловіків, цей обов’язок не поширюється”, вони “роблять цінний внесок і ми високо цінуємо їхнє служіння”1.
Як сестра вирішує, служити їй, чи ні? У наступних розповідях описується, як сестер спрямовував Дух у виборі правильного шляху.
Пропущена ланка
Якби хтось мене запитав, чи служитиму я на місії, я відповіла б: ні. З віком я почала позитивніше ставитися до цієї ідеї, частково тому, що бачила, як служать мої старші брати і сестри. Але я все ще ніколи по-справжньому не думала, що колись сама поїду на місію.
Коли мені виповнився 21 рік, я почала думати, чи слід мені їхати на місію, але я ніколи серйозно про це не молилася. Час минав, я почала відчувати, ніби мені чогось не вистачає. Я розповіла про свої почуття мамі, і вона порадила ще раз подумати про місію. Вона сказала, що коли була в такому ж віці, то мала такі ж переживання, про які я розповіла. Служіння на місії стало для неї відповіддю, то, можливо, ця відповідь була і моєю.
Я боялася молитися про місію. Одна причина, з якої я ніколи не думала про місію раніше полягала в тому, що я не вважала себе достатньо сильною для цього. Я мала залишити зручне життя і, ймовірно, вивчити нову мову. Крім того, я не думала, що знаю євангелію достатньо добре, аби навчати. Але коли я цілеспрямовано молилася, то відчула, що страх розтанув. Отримана відповідь не допускала ніяких сумнівів: Господь мене любить і хоче, щоб я служила на місії.
Я була вражена тією впевненістю, яку відчула після отримання відповіді. Я більше не хвилювалася і не відчувала себе невідповідною. Натомість я горіла бажанням ділитися євангелією і почала готувати документи на місію. Невдовзі мене покликали служити на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті.
Ребекка Келлер Монсон
Місіонерське життя
Коли мені було 17 років, люди почали запитувати мене, чи хочу я служити на місії. Я ще не вирішила, тож завжди знаходила відмовки.
Але коли наближався мій 21 день народження, я почала про це роздумувати. Я читала патріарше благословення, розмовляла з батьками і молилася.
Бажання у мене так і не з’явилося. Я ніколи не відчувала, що мені потрібно служити. Я думала про пораду Президента Гордона Б. Хінклі (1910–2008), який сказав, що хоча служіння сестер радо сприйматиметься, “на них не покладається обов’язок їхати на місію”2. Я також отримувала нагадування в словах Господа, що містяться в Ученні і Завітах: “Отже, якщо ви маєте бажання служити Богові, вас покликано до роботи” (4:3).
Той вірш допоміг мені прийняти рішення не служити на місії. Коли я сказала Господу в молитві про своє рішення, я відчувала спокій і підтвердження, що я можу бути місіонеркою, не служачи на місії повного дня. Відтоді я знаходила багато способів ділитися свідченням—під час розмов я розповідала про Господні лагідні милості, під час візитного вчителювання або виконання сімейно-історичної та храмової роботи. Я віддано виконувала місіонерську роботу, намагаючись жити за євангелією і слідуючи надихаючим настановам Духа.
Емі Саймон
Розумна сміливість
На початку 2010 року я долала певні труднощі й пішла на прогулянку, щоб розібратися зі своїми думками. Під час прогулянки я відчула, як Дух прошепотів, що я не повинна хвилюватися про минуле, натомість мені слід подумати про майбутнє. Як тільки я почала думати про свою мету закінчити школу, то відчула натхнення поміркувти про служіння на місії. Я ніколи не думала про місію раніше, але як тільки з’явилася ця ідея, виникло й бажання служити. Однак я вирішила, що мені потрібен час, щоб обдумати таке важливе рішення.
Наступні чотири місяці були сповнені спонуканнями служити на місії. Хоча я й була сповнена таким самим бажанням і захопленням, коли відчувала спонукання, але також приходили сумніви й страхи. Я знала, що жінок заохочують служити, якщо у них є бажання, але вони не зобов’язані це робити. У цей час я отримала благословення священства, де було сказано, що Господь буде задоволений будь-яким моїм рішенням.
Наступного літа я жила в одній кімнаті з дівчиною, яка відслужила місію. Вона розповідала, що також відчувала страх навіть після того, як прийняла рішення служити. Вона допомогла мені зрозуміти, що Дух не може достукатися до нас, коли ми сумніваємося або боїмося (див. 2 Тимофію 1:7). Під час нашої розмови Дух торкнувся мого серця. Я повернулася у свою кімнату й прочитала листа від подруги, яка служила на місії. Завдяки листу мені захотілося прочитати Єгошуа 1:9, і я відчула, як Дух підштовхує мене дивитися вгору.
Слова пронизали мою душу: “Будь сильний та відважний… Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити”. Мені здавалося, ніби Господь промовляє безпосередньо до мене. Я знала, що можу служити на місії. Мені не потрібно було боятися—я не буду на самоті. Господь буде зі мною.
Через місяць я отримала покликання служити в Філіппінській місії Ілоіло, де вірш Єгошуа 9 був віршем місії.
Крістен Ніколь Даннер
Інша місія
Я все життя планувала служити на місії повного дня. Але коли я поїхала в коледж Університету Бригама Янга (шт. Юта, США), то почала хвилюватися. Як я можу знати, чи дійсно мені потрібно служити на місії? Увесь рік перед своїм 21-м днем народженням я благала Небесного Батька сказати, чи повинна я служити. Тоді один з викладачів релігії сказав те, що змінило все моє життя: “Господь не може рухати припарковану машину”. Я вирішила діяти.
Я подала документи, отримала покликання, купила місіонерський одяг і поїхала додому з Юти в Північну Кароліну—увесь цей час готуючись до місії, щиро молячись, навчаючись і постячись.
Після того як я поїхала додому в Північну Кароліну, один юнак, з яким я познайомилася під час навчання, прилетів, щоб провідати мене, і ми серйозно поговорили про наші стосунки.
Мої молитви знову стали щирими й гарячими, але я все ще відчувала, що Господь довіряє мені у прийнятті рішення. Я відчула тягар відповідальності, але також спокійне запевнення, що якщо я вибиратиму з вірою, Господь підтримає моє рішення.
За десять днів до мого від’їзду мій друг зробив пропозицію. Я відклала місію, щоб дати собі час подумати. Коли я вирішила заручитися, Дух підтвердив моєму нареченому й мені, що це було правильно.
Хоча я не служила на місії повного дня, підготовка до неї змінила моє життя. Наближаючись до Господа, я змогла стати людиною, якою Він хоче мене бачити у виконанні місії дружини і матері.
Кассі Рандалл
Досвід на все життя
З раннього віку Господь благословив мене сильним свідченням про євангелію і любов’ю до неї, але я не можу пригадати якогось певного моменту, коли я знала, що служити на місії—це правильно. Я просто завжди знала, що поїду. Я встановила ціль жити таким чином, щоб бути гідною служити на місії.
Коли я почала готувати документи, я постилася, молилася і ходила до храму. Коли я працювала зі своїм єпископом, то продовжувала відчувати спокій, який супроводжував мене упродовж життя, коли я думала про служіння на місії.
Іноді цей процес проходив важко: здавалося, що життя раптом стало дорожчим, а в коледжі й на роботі висували більше вимог. Я навчалася в коледжі далеко від дому, і мені здавалося, що всі подруги виходять заміж. Було страшно думати, що люди, які були мені близькі, будуть постійно змінюватися, поки мене не буде.
Оскільки в моєму житті не було якоїсь визначної духовної події, яка була б підтвердженням мого рішення служити, легко було піддатися сумнівам, коли виникали труднощі. Але Господь благословив мене після отримання покликання до Чилійської Східної місії в Сантьяго, і я могла розвивати любов до людей з моєї місії ще до від’їзду. Зараз у мене є досвід, який я буду згадувати все своє життя і завдяки якому з’явилося свідчення про те, що місія є для мене хорошим вибором.
Медлін Бейлі
Зліва: фотоілюстрація Роберта Кейсі; справа: фотографія таблички з іменем, зроблена Емілі Лайшман Беус © IRI
Вгорі: фотоілюстрація Дерека Ісраелсена; справа: фотоілюстрація Джеррі Л. Гарнса