Молодь з Абердину і храм
Для молоді з Абердинського Шотландського колу щорічна поїздка до храму—це подія, яка визначає все їхнє життя.
“Я ні за що не пропущу її,—каже 17-річна Бетані Ґілмор з приходу Бридж-оф-Дон.— Той тиждень у храмі зміцнює моє свідчення, як ніщо інше. І після цього я хочу повертатися туди кожного року. Ті храмові поїздки навчили мене тому, що залишатиметься зі мною все життя. Ці знання допоможуть мені приймати у житті правильні рішення”.
Президент Абердинського Шотландського колу Крістофер Пейн каже, що це типове враження від щорічної поїздки молоді з його колу до храму в Престоні, Англія. І він не перебільшує.
Щоліта 60–70 молодих чоловіків і жінок з Абердинського колу разом зі своїми провідниками з числа дорослих членів Церкви та кількома представниками неодруженої молоді колу здійснюють подорож, що триває 6 з половиною годин, до Престона. У храмі вони проводять 6 днів. Щоранку вони йдуть до баптистерію для виконання хрищень і конфірмацій. По обіді проводять заходи чи проекти служіння. А ввечері збираються на вогники та вивчення Писань. Храмовий тиждень закінчується зборами свідчень, які, як правило, тривають близько чотирьох годин. Але найбільш дивовижним у цих 6 днях, проведених у храмі, є те, як вони впливають на решту 359 днів року.
Бути гідними храму упродовж року
Зміни, які відбуваються в житті цієї молоді завдяки поїздкам до храму,—не тимчасові. Вони дають поштовх довготерміновим перетворенням. 17-річна Мелані Б’юз з Абердинського приходу каже: “У день від’їзду з храму ви вже готуєтеся до наступної подорожі. Ви маєте зберігати гідність упродовж року. Ви намагаєтеся бути гідними, щоб знову поїхати до храму”. Мелані розповідає про захід, який проводили провідники молоді в колі. На підготовленому плакаті було вказано вісім кроків, що допомагають підготуватися до храму. “Я використовувала плакат як контрольний список, аби переконатися, що роблю все можливе для підготовки. Дещо, вказане у списку, я не робила, але почала робити. Наприклад, ведення окремого щоденника для запису духовного досвіду. Я й досі продовжую вести його”.
18-річний Нейтен Каммінг з філії Елджин каже: “Моя підготовка до відвідування храму йде пліч-о-пліч з підготовкою до місії”. Він розповідає, що його щоденні молитви і вивчення Писань стали більш вдумливими, бо він поставив перед собою мету бути завжди гідним. “Перед останньою поїздкою я молився набагато більше,—каже він.— Іноді мені не вистачає впевненості, бо я сором’язливий. Тож, щоб підготуватися до храмової поїздки, я молився про те, щоб мати достатньо впевненості й більше спілкуватися з людьми. Мені це ніколи добре не вдавалося”. Зараз він упевнений, що набутий досвід допоможе йому більш ефективно проводити місіонерську роботу.
15-річна Майлі Пейн з Абердинського приходу розповідає, як з роками підготовка до храму стала для неї більш особистісною: “У попередні роки ми постилися всією групою, щоб підготуватися до храму”. Зараз Майлі не чекає запрошення. “Цього року я постилася самостійно, щоб ця поїздка принесла мені якомога більше користі й зміцнила моє свідчення”. Вона також розповідає про те, як змінилося її ставлення до вивчення Писань, особливо Книги Мормона: “Я намагаюся розуміти Писання більш глибоко й детально. Особливо, коли читаю уривки, де йдеться про хрищення, то намагаюся по-справжньому вивчати й розуміти їх”.
Бетані Ґілмор коротко підсумовує: “Я застосовую набуті у храмовій поїздці знання у повсякденному житті. Коли я повертаюся додому, то думаю про наступну поїздку. Я думаю про те, що дізналася в попередніх подорожах і що я можу робити протягом року, щоб зберігати ті почуття, які я маю у храмі, до наступної поїздки”.
Віхи головної події
“Храмова подорож—це подія року,—каже 18-річна Хоуп Фрейзер з приходу Бридж-оф-Дон.— Кожен з нетерпінням чекає на неї”. Але ця головна подія року має свої віхи для кожної молодої людини, яка бере в ній участь. Цьогорічна поїздка найбільше запам’яталася Хоуп особливими зборами дівчат класу “Лавр”. “Це було неймовірно,—розповідає вона.— Ми мали говорити про побачення й ті ситуації, яких нам варто уникати. Але в кінці ми казали про те, яку вдячність відчуваємо одна до одної”. Та подія стала незабутньою навіть для порадників класу “Лавр”.
18-річний Джеймс Боукатт з філії Елджин каже, що віхою його служіння у храмі стала можливість христитися за померлих родичів. Ще до поїздки Джеймс підготував імена кількох своїх предків, для яких хотів виконати хрищення. “Я міг читати імена й по-справжньому знайомитися з ними. Я дійсно відчував зв’язок між нами, і я пишався, що тримаю імена членів моєї родини—розповідає він.— Безперечно, я відчував міцніший зв’язок з людьми, які перейшли за завісу”.
Майлі Пейн із захопленням розповідає, що могла служити у храмі—не лише виконувати обряди у храмі, але й прибирати і полоти бур’ян на храмовій ділянці. “Я рада, що змогла служити на храмовій ділянці. Є щось особливе у тому, щоб дім Господа виглядав ще кращим—каже вона.— То було дивовижно”.
“Найбільше мені подобалося проводити час із друзями, але не в магазинах,—каже Мелані Б’юз.— Я отримала велику радість від спілкування з друзями біля храму. Мені вдалося більше про них дізнатися, і мої спогади не сповнені лише мирськими подіями. Найкращим є те, що ми не лише проводили разом час, але і зміцнювали наше свідчення”.
Подія, яку молодь згадує найчастіше—це збори свідчень. 17-річна Дженін Голл з приходу Бучен розповідає: “Хоча збори свідчень були довгими, вони мене зовсім не стомили. Мені здалося, що вони тривали лише 10 хвилин”. Далі вона додає: “Було дуже корисно почути свідчення інших, щоб зміцнити своє свідчення і стати більш згуртованими. Оскільки наша молодіжна група не дуже велика, нам потрібно краще знати одне одного. І я вважаю, що ми досягаємо цього у храмі”.
Єдність і підтримка
Хоча ця група молоді святих останніх днів дійсно невелика, хлопці та дівчата з Абердинського колу сильні у вірі. 18-річний Саймон Робертсон з приходу Абердин каже: “Упродовж року ми всі живемо далеко одне від одного, але у храмі нам здається, що ми одна сім’я. Усі ми дуже раді, що знаходимося у храмі, і відчуваємо Духа майже постійно. Особисто я відчуваю у храмі глибокий спокій. Це зміцнює мою рішучість не лише жити за євангелією, але й жити краще. Я бачу, чого ми можемо досягнути, коли ми разом. Я хочу постійно зберігати ці почуття”.
Дженін Голл розповідає: “Найближча від мене молода жінка живе на відстані 45-хвилинної подорожі. Зустрічатися на заходах або на семінарії майже неможливо, тому важко залишатися духовно сильними постійно. Ось чому я дуже люблю храмові поїздки, бо вони схожі на духовне свято. Мої друзі можуть надихати мене, і в той же час я можу надихати їх”.
Що б молоді люди не робили—сиділи разом у білому вбранні, чекаючи на хрищення і конфірмацію, читали Писання разом під статуєю ангела Моронія, розташованою на шпилі храму, чи пололи бур’ян, вони роблять це разом. 13-річна Пейдж Пейн з приходу Абердін згадує один захід, який дуже всіх згуртував, але під час якого всі вимокли до нитки: “Ми пололи бур’ян. Він виріс серед якихось рослин і ми повинні були його виполоти. А бур’яну було дуже багато. Пішов дощ, і ми всі вимазалися у грязюці. А оскільки це було на пагорбі, то при спробі зробити хоч крок, ми тут же сковзали вниз. Це було справді весело. Храмові працівники не могли повірити, що ми продовжуємо працювати. Але оскільки ми працювали разом, це нас зміцнило”.
18-річний Етан Фрейзер з приходу Бридж-оф-Дон додає, що наявність сильних у євангелії друзів впливає на його щоденне життя. “Я радий, що маю друзів у Церкві—каже він.— Я знаю, що коли виникнуть труднощі, є люди, які нададуть підтримку”.
У чому різниця?
Президент Пейн намагається пояснити, що саме робить молодь Абердинського колу такою особливою. Вони ходять на церковні збори і заходи, відвідують семінарію, намагаються жити за євангелією. Так само робить молодь у будь-яких інших колах, на території яких він раніше жив.
“Потім я переїхав до Абердинського колу й поїхав у першу подорож до храму,—розповідає він.— І тепер цю подію я планую за рік. А чому я це роблю? Тому що бачу, що відбувається з нашою молоддю. Я впевнений—завдяки подорожам до храму молоді люди постійно відчувають Духа у своєму житті. Упродовж року вони говорять про храмову поїздку. На запитання: “Ти збираєшся до храму?” ми чуємо відповідь: “Я ні за що не пропущу її”.
Поїздка до храму—можливість бути у святому місці—зміцнює їх. І не лише на день, мить, годину чи тиждень. Вона зміцнює їх назавжди”.
Фотографії Пола Ванденберге та люб’язно надані Аберидинським Шотландським колом за винятком зазначених; фотографія храму в Престоні, Англія, зроблена Джоном Люком
Коли ці молоді люди збираються разом для обговорення щорічної поїздки до храму, то всі вони один за одним погоджуються, що все в їхньому житті покращується, коли вони докладають зусиль, аби жити за Господніми заповідями. Є щось особливе в цих підлітках, і це видно з їхніх облич.
Дні, проведені в храмі в Престоні, Англія, насичені й щасливі. Щоранку молодь іде до баптистерію. Потім вони здійснюють проект служіння і проводять вогник. Залишається також час для розваг і футболу.
Фотографія баптистерію англійського храму в Престоні зроблена Джоном Люком