З життя пророка Джозефа Сміта

Натхнення пророка

Адаптовано з Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (Курс для вивчення на зборах носіїв Мелхиседекового священства і Товариства допомоги, 2007 р.), с. 281–283, 289.

Коли настав листопад 1833 року, більшість святих останніх днів з округи Джексон, штат Міссурі, були переслідувані і вигнані з їхніх домівок.

У 1834 році Господь наказав Джозефу Сміту організувати групу святих останніх днів, щоб маршем іти з міста Кертленд, штат Огайо, до округи Джексон, штат Міссурі. Цю групу називали Табором Сіону.

Мені треба якомога більше чоловіків, які зможуть піти. Ми підемо маршем до округи Джексон і повернемо собі землю, яку було забрано у нас.

Понад 200 людей пройшли пішки більше як 900 миль (1450 км). Часто їм не вистачало їжі або води. Деякі чоловіки почали сваритися і критикувати пророка.

Я втомився так далеко маршувати. Ми заслуговуємо на кращу їжу.

Я не думав, що буде так важко.

Я сумую за своєю дружиною і дітьми.

Одного дня, коли вони йшли болотом, один з фургонів загруз.

Він не зрушить з місця.

Я так більше не можу. Я йду додому.

Не здавайтеся, друзі. Хапайте цю мотузку і тягніть.

Кілька днів потому, втомившись після переправи через річку, чоловіки знайшли гарне місце для табору. Вперше за такий довгий час вони відчували себе щасливими.

Чоловіки, я відчуваю натхнення пройти ще трохи далі. Ідіть за мною.

Ми йшли вже цілий день. Ми втомлені й голодні.

Ви можете іти, а ми залишимося тут.

Джозеф і вірна група чоловіків продовжила свій шлях далі ще приблизно на сім миль (11 км).

Я йтиму, куди ти поведеш, Джозефе.

Дякую, Бригаме.

Можливо нам варто іти за Джозефом.

Ну, добре. Пішли.

Пізніше чоловіки з Табору Сіону отримали повідомлення.

Ватага бандитів готувалася напасти на нас тієї ночі, саме в тому місці, де ми спочатку вирішили отаборитися.

Як же я вдячний за пророка.

Ілюстровано Селом Веллуто і Еухеніо Маттоцці