Зрозуміти взаємозв’язок
Чен Янг Су-юань втратила зір у 1981 р. через ускладнення внаслідок операції з усунення катаракти. Але втрата зору допомогла їй знайти євангелію і згодом побачити важливість храмової та сімейно-історичної роботи.
Невдовзі після втрати зору сестра Чен не знала, що дві молоді жінки, які постукали до неї у двері й попросили води, були місіонерками. Запросивши їх увійти, вона змінила своє життя.
“Більшість людей вважають, що через втрату зору від мене немає ніякої користі,—каже Чен.—Але Бог хотів сказати мені інше. Він послав двох місіонерок після того, як я втратила зір. Вони навчали мене того, що всі ми є дітьми Бога і що Він викупив нас великою ціною. Я дізналася про свою цінність завдяки викупу, який заплатив Ісус. Я—безцінна”.
З того часу сестра Чен служила в багатьох покликаннях у Першому приході Чунг-Лі, кіл Тао-Юань на Тайвані, а також, починаючи з 1992 р., у храмі.
Але втрата зору—це не єдине випробування, яке довелося долати сестрі Чен. У 1987 р. вона мало не померла через утворення великої кісти, що викликало необхідність видалення одного ребра. Вона вижила, але медичні рахунки спустошили всі її заощадження. Вона знову дивувалася, чому Бог просто не забрав її.
За її словами, відповідь була такою: “У тебе ще багато роботи”.
Невдовзі після цього вона відчула поклик зайнятися сімейною історією.
“Я не знала, як я, незряча, буду займатися генеалогією,— казала вона.—Але відчуття не зникало”.
За допомогою близької подруги вона дослідила 22 покоління своїх прямих родичів і сама виконала всі обряди для жінок. Зараз вона досліджує родоводи непрямих родичів. У процесі цієї роботи вона почала осягати нерозривний зв’язок між храмовою роботою і сімейною історією.
“Ми отримуємо так багато обрядів у храмі, і вони такі важливі,—каже сестра Чен.—Але ми повинні досліджувати сімейну історію. Ми не можемо виконати ці обряди для наших предків без генеалогічної роботи”.
“Сімейно-історична і храмова робота—це єдина робота,—сказав старійшина Денніс Б. Ноеншвандер, сімдесятник.—Дослідження сімейної історії мають бути найпершим джерелом для храмових обрядів. Храмові обряди, у свою чергу, є найпершою причиною для дослідження сімейної історії”1.
Сестра Чен зараз бореться із новою хворобою та наслідками невеликого серцевого нападу. Через двадцять років після того як вона запитала у Бога, чому він залишив їй життя, вона знову ставить те ж саме запитання—і отримує ту ж саму відповідь. “Хіба Я тобі вже не сказав,—вона відчуває, як Він каже.—У тебе все ще є храмова робота, яку треба виконати”.
Отже, сестра Чен продовжує служіння кожного місяця протягом одного тижня у храмі.
“Це те, що ми мусимо робити для наших предків, бо вони не можуть зробити цього для себе,—каже вона.—Щодо мене, то мені не потрібно ходити на роботу, я не маю інших зобов’язань, як інші люди. Мені потрібно старанно працювати зараз, поки я ще можу”.