Приходьте у храм
Десь на зорі 20-го століття двоє місіонерів працювали у гірській місцевості південної частини Сполучених Штатів. Одного дня вони йшли вздовж гребня пагорба і побачили, як люди збираються на галявині біля невеличкої хатинки, розташованої неподалік від пагорба.
Вони побачили, що там мало відбутися поховання. Потонув маленький хлопчик. Його батьки послали за священиком, щоб той “звернувся зі словом” на похороні дитини. Старійшини стояли позаду й спостерігали за тим, що відбувалося. Дитину мали поховати в могилі, яку вже викопали біля хатини. Священик стояв перед скорботними батьком і матір’ю та іншими людьми, які зібралися, й почав поховальну проповідь. Якщо батьки сподівалися отримати втіху від цього чоловіка в сутані, то на них чекало розчарування.
Він суворо дорікав їм за те, що вони не охристили того маленького хлопчика. Вони все відкладали хрищення з однієї чи іншої причини, а тепер вже було надто пізно. Він сказав їм дуже різко, що їхній маленький хлопчик пішов до пекла. Він сказав, що то була їхня провина, що їх слід звинувачувати в тому, що вони прирекли свого сина на нескінченні муки.
Після того як проповідь було прочитано й могилу закопано, друзі, сусіди й родичі розійшлися. До скорботних батьків підійшли старійшини. “Ми—слуги Господні,—сказали вони ридаючій матері,—і в нас є для вас послання”.
Убиті горем батьки слухали, а двоє молодих старійшин відкрили для їхнього бачення видіння вічностей. Вони читали з одкровень і свідчили тим смиренним, бідолашним батькам про відновлення ключів викуплення як живих, так і померлих.
Я не звинувачую запрошеного проповідника. У дійсності, я відчуваю до нього певне співчуття, бо він найкращим чином зробив те, що знав, маючи те світло і знання, яке отримав. Але є більше, ніж він мав дати. Є повнота євангелії.
Той шлях, який вказали місіонери тим смиренним людям, привів не лише до навернення, покаяння і хрищення. Бо той, хто піде цим шляхом, у належний час прийде до священних кімнат святого храму. А там ті члени Церкви, які матимуть на це право, зможуть взяти участь у найбільш піднесених і священних викупительних обрядах, даних людям через одкровення. Там ми можемо бути омиті, помазані, навчені, обдаровані й запечатані. А коли ми отримаємо ці благословення для себе, то можемо зробити це для тих, хто помер, не маючи можливості зробити це.
Я сподіваюся, що зможу поглибити ваше розуміння стосовно того, чому ми будуємо храми і чому в них виконуються обряди й церемонії.
Привілей відвідувати храм
Увійти у святий храм—це привілей. Якщо ви відповідаєте встановленим нормам, ви повинні докласти всіх зусиль для отримання ваших особистих благословень. А після цього вам слід повертатися знову, знову і знову, щоб відкрити доступ до цих благословень для тих, хто помер, не отримавши можливості отримати їх у смертному житті.
Вам не слід приходити до храму до тих пір, поки ви не будете мати на це права, поки не відповідатимете всім вимогам, встановленим Господом. Але вам слід приходити, якщо не зараз, то відразу ж після того, як ви будете мати на це право.
Учення, що лежить в основі роботи у святому храмі, більш за всі інші вчення вирізняє і звеличує Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів серед інших релігійних організацій на лиці землі. У нас є те, чого немає в жодній іншій релігійній конфесії. Ми можемо дати те, чого вони не можуть запропонувати.
Сердечний біль охоплених скорботою батьків може розвіяти лише вчення цієї Церкви. Ці вчення основуються на обрядах святого храму.
Порядок в усьому
Щоб хоч трохи пояснити, наскільки важливими є обряди, я почну з третього уложення віри: “Ми віримо, що завдяки Спокуті Ісуса Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії”.
Слово обряд означає “релігійний або церемоніальний ритуал”, “усталена церемонія”1. А як щодо обрядів євангелії? Наскільки важливими вони є для нас, членів Церкви? Чи можете ви бути щасливими, чи можете ви бути викупленими, чи можете ви бути піднесеними без них? Відповідь така: вони є більш, ніж рекомендованими чи бажаними, навіть більш, ніж необхідними. Вони є більш ніж важливими чи життєво необхідними. Вони є вирішальними для кожного з нас.
Кожен святий останніх днів повинен поставити собі такі запитання: “Чи моє життя впорядковане?”, “Чи маю я всі євангельські обряди, які повинен мати на цей час свого життя?”, “Чи вони мають для мене силу?”
Якщо ви можете відповісти на ці запитання ствердно і якщо обряди здійснюються силою запечатування і повноваженнями, вони будуть чинними у вічності. У такому випадку ваше життя стосовно цього питання знаходиться в належному порядку. Потім ви повинні добре подумати про своїх родичів, живих і померлих, з огляду на це саме запитання.
Храмові обряди
Обряди, які ми виконуємо у храмі, включають омовіння, помазання, ендаумент і обряд запечатування—як запечатування дітей до батьків, так і запечатування подружніх пар, тобто храмовий шлюб, як його прийнято називати.
Далі я коротко, настільки, наскільки дозволено у друкованому вигляді, дам загальну інформацію про храмові обряди.
Обряди омовіння і помазання в храмі часто називаються початковими. Буде достатнім сказати тут тільки наступне: омовіння і помазання тісно пов’язані з ендаументом. Ці обряди є символічними за природою, але вони містять конкретні негайні благословення, а також майбутні благословення. Господь сказав стосовно цих обрядів: “Я кажу вам, як можуть бути прийнятними для Мене ваші омовіння, якщо ви не виконуєте їх у домі, який збудували Моєму імені?” (УЗ 124:37).
У зв’язку з цими обрядами в храмі вас буде офіційно одягнуто у храмовий одяг і вам будуть обіцяні чудові благословення, пов’язані з ним. Важливо, щоб ви слухали уважно, коли будуть виконуватися ці обряди, і щоб ви намагалися запам’ятати обіцяні благословення й умови, за яких вони будуть здійснені.
Обдарувати означає збагатити, дати іншому щось довготривале і дорогоцінне. У храмовому обряді ендаументу “ті, хто отримує обряд, обдаровуються силою згори” і “вони отримують знання стосовно Господніх цілей і планів”2.
Президент Бригам Янг (1801–1877) сказав таке про ендаумент: “Дозвольте мені дати коротеньке визначення. Ваш ендаумент полягає в отриманні всіх обрядів у домі Господа, які необхідні вам, щоб мати змогу, після того як ви підете з цього життя, повернутися в присутність Батька, пройшовши повз ангелів, які стоять як вартові, й мати змогу назвати їм ключові слова, дати знаки і символи стосовно святого Священства і здобути вічне піднесення, незважаючи на землю і пекло”3.
Благословення ендаументу необхідне для повного піднесення. Кожний святий останніх днів повинен прагнути бути гідним цього благословення й отримати його.
Обряд запечатування—це обряд, яким сім’ї зв’язуються навічно. Храмовий шлюб—це обряд запечатування. Діти, які народжуються в подружніх пар, запечатаних у храмі, народжуються в завіті. Коли подружжя укладає цивільний шлюб, а потім запечатується у храмі через рік чи пізніше, діти, не народжені в завіті, запечатуються до подружжя під час короткого і священного обряду.
Я завжди був вражений тим, що обряди у храмі здійснюються благоговійно і ретельно. Вони не складні й не екстравагантні, але відповідають простоті євангельських принципів.
У Церкві ми маємо належні повноваження для виконання всіх обрядів, необхідних для викуплення і піднесення всієї людської сім’ї. І тому що ми маємо ключі влади запечатування, усе, що ми зв’яжемо належним чином тут, буде зв’язано на небесах. Ці ключі—ключі запечатувати і зв’язувати на землі, щоб воно було зв’язаним на небесах,—уособлюють найбільший дар від Бога. Маючи це повноваження, ми можемо христити і благословляти, ми можемо обдаровувати і запечатувати, а Господь поважатиме наші зобов’язання.
Обряди необхідно запропонувати померлим
Той запрошений проповідник, про якого ми згадували раніше, не мав відповіді на запитання, що ж відбувається з тими, хто помер без хрищення. І що ж з ними стається? Якщо немає іншого імені під небесами, яким людина має спастися (а це так і є), і якщо люди жили й помирали навіть не почувши цього імені, і якщо хрищення є важливим (а воно є важливим), і якщо вони помирали, не отримавши навіть запрошення прийняти його, то де ж вони зараз?
Це запитання важко осягнути, але воно стосується більшості людей. Іншими словами виникає запитання: яка сила дала одного Господа й одне хрищення, а потім дозволила тому, щоб більшість людей ніколи й не відчула впливу вчень цієї сили? Якщо не знайти відповіді на це запитання, то можна припустити, що переважна більшість людської сім’ї буде загублена, у тому числі той маленький хлопчик, який потонув. І не буде також ніякого розумного застосування закону справедливості й милості.
Якщо церква не має відповіді на цю дилему, як вона може заявляти, що є Господньою Церквою? Звичайно ж, Він не хоче “списати” більшість людей лише тому, що вони ніколи не охристилися, поки жили на землі.
Очевидно, що ті, хто в розгубленому замішанні признаються, що не мають відповіді на це запитання, не можуть заявляти, що мають повноваження вершити Господні справи на землі або наглядати за роботою, якою має все людство бути спасенним.
Одна з характерних рис, що вирізняє нас поміж усіма й дає можливість називатися Господньою Церквою є та, що ми проводимо хрищення та інші обряди для наших померлих предків.
Кожного разу звертаючись до питання про тих, хто помер без хрищення, я відчуваю глибоке благоговіння, бо це пов’язано зі священною роботою. Світ мало знає про цю роботу, яка є чудовою за своїм потенціалом, перевершує всі людські мрії, є божественною, натхненною й істинною. Такою є відповідь.
Належним повноваженням смертна людина може христитися за і заради того, хто не мав такої можливості в земному житті. Та особа в духовному світі прийме або відкине хрищення відповідно до свого власного бажання.
Ця робота є величним підтвердженням чогось основоположного—того, що є життя після смерті. Фізична смерть не є кінцем, так само, як народження не є початком. Велика робота з викуплення продовжується за завісою так само, як і тут у земному житті.
Ми отримали повноваження вікарно виконувати хрищення й інші храмові обряди за померлих, щоб коли вони почують проповідування євангелії й захочуть її прийняти, ці важливі обряди могли бути виконані.
Приходьте у храм
Кожен святий останніх днів несе відповідальність за цю роботу. Можливо, ніяке інше вчення не вирізняє цю Церкву між усіма іншими церквами, як це. Ми маємо одкровення. Ми маємо ці священні обряди.
Усім вам я кажу: “Приходьте у храм”. Можливо, що ви з нетерпінням чекаєте єдиного у своєму житті шансу потрапити туди й отримати особистий ендаумент, отримати особисті благословення й укласти особистий завіт із Господом. Можливо, що ви там уже були раз чи два. Може, ви ходите туди часто. Може бути й так, що ви обрядовий працівник. Якими б не були ваші обставини, приходьте до храму.
Якщо в цьому є необхідність, упорядкуйте своє життя, часто моліться. Почніть зараз цей дуже важкий і часом дуже бентежливий шлях до покаяння. Твердо вирішіть, що ви зробите все можливе, щоб сприяти храмовій та тісно пов’язаній з нею сімейно-історичній роботі, а також допомагати всім душам, які зараз живуть на землі, або пішли за завісу усіма наявними способами й засобами.
Приходьте у храм!
Адаптовано з Святий храм (1980).