Розділ 18
Корабель побудовано—Згадано про народження Якова і Йосипа—Товариство відпливає до землі обіцяної—Сини Ізмаїла і їхні жінки приєднуються до гульні та бунту—Нефій звʼязаний, а корабель жене назад жахливою бурею—Нефій визволяється, і його молитвою буря вгамовується—Люди прибувають на землю обіцяну. Близько 591–589 рр. до р.х.
1 І сталося, що вони дійсно поклонялися Господу, і йшли далі зі мною; і ми обробляли деревину незвичайним способом. І Господь показував мені час від часу, яким способом я мушу обробляти деревину для корабля.
2 Тож я, Нефій, не обробляв деревину у спосіб, якому навчаються люди, і не будував я корабель у звичний для людей спосіб; але я будував його у спосіб, який Господь показав мені; отже, це було не у спосіб людей.
3 І я, Нефій, часто піднімався на гору, і часто молився Господеві; отже, Господь показав мені великі речі.
4 І сталося, що після того як я завершив корабель, згідно зі словом Господа, мої брати побачили, що він був гарний, і що робота була надзвичайно якісна; отже, вони знову скорилися перед Господом.
5 І сталося, що голос Господа дійшов до мого батька, що ми повинні встати і зійти на корабель.
6 І сталося, що наступного дня, після того як ми приготували всі речі, багато плодів і мʼяса з пустині, і меду рясно, і провізії, саме як Господь повелів нам, ми сіли на корабель, з усім нашим вантажем і нашим насінням, і з усім тим, що ми взяли з собою, кожний за віком своїм; отже, ми всі зійшли на корабель, з нашими жінками і з нашими дітьми.
7 І ось, у мого батька народилося двоє синів у пустині: старшого назвали Яковом, а молодшого—Йосипом.
8 І сталося, що після того як ми всі зійшли на корабель, і взяли з собою нашу провізію і все, що було велено нам, ми вийшли в море і вітер гнав нас до обіцяної землі.
9 І після того як гнало нас вітром багато днів, ось, мої брати і сини Ізмаїла та їхні жінки також почали так веселитися, що затанцювали, заспівали і заговорили з великою непристойністю, так, настільки, що забули, якою силою вони опинилися там; так, вони дійшли до надмірної непристойності.
10 І я, Нефій, дуже злякався, аби Господь не розгнівався на нас, і не покарав нас через наше беззаконня, щоб не поглинула нас морська безодня; отже, я, Нефій, звернувся до них з великою прямотою; але, ось, вони розгнівалися на мене, кажучи: Ми не дозволимо, щоб наш молодший брат був правителем над нами.
11 І сталося, що Ламан і Лемуїл схопили мене і звʼязали вірьовками, і поводилися зі мною з великою жорстокістю; проте Господь дозволив це, аби показати Свою силу, щоб здійснилося Його слово, яке промовив Він про злочестивих.
12 І сталося, що після того як вони звʼязали мене, що я не міг і поворухнутися, компас, уготований Господом, перестав працювати.
13 Отже, вони не знали, куди їм вести корабель, до того ж ще здійнявся великий шторм, так, велика й жахлива буря, і нас відносило назад по водах протягом трьох днів; і вони злякалися надзвичайно, аби не потонути в морі; однак вони не розвʼязали мене.
14 А на четвертий день, коли нас відносило назад, буря посилилася надзвичайно.
15 І сталося, що нас ледь не поглинула морська безодня. А після того як нас відносило по водах протягом чотирьох днів, мої брати збагнули, що вироки Бога зійшли на них, і що вони загинуть, якщо не покаються у своєму беззаконні; отже, вони прийшли до мене, і розвʼязали вірьовки на моїх запʼястях, і побачили, що вони були опухлими надзвичайно; а також мої щиколотки опухли, і дуже боліли.
16 Однак я надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і я не ремствував проти Господа за свої страждання.
17 Тож мій батько, Легій, багато чого сказав їм, а також синам Ізмаїла; але знаєте, вони видихали стільки погроз кожному, хто наважувався заступатися за мене; і мої батьки, будучи похилого віку і зазнавши багато горя через своїх дітей, були доведені, так, аж до того, що злягли.
18 Через їхнє горе і велику печаль, і беззаконня моїх братів, вони були близько навіть до того, щоб полишити ці часи і зустрітися з Богом своїм; так, їхнє сиве волосся вже ледь не принизилося до того, щоб лежати десь у прасі; так, аж до того, що їх ледве не вкинули з скорботою у водяну могилу.
19 А Яків і Йосип також, будучи ще малі, потребуючи багато харчів, горювали через бідування своєї матері; і також моя дружина своїми сльозами і молитвами, а також мої діти не помʼякшили серця моїх братів, щоб вони розвʼязали мене.
20 І не було нічого, окрім сили Бога, яка загрожувала їм знищенням, що могло помʼякшити їхні серця; отже, коли вони побачили, що їх ледь не поглинула морська безодня, вони покаялися в тому, що наробили, настільки, що розвʼязали мене.
21 І сталося, що після того як вони розвʼязали мене, ось, я взяв компас, і він запрацював, як я того й бажав. І сталося так, що я молився Господеві; а після того як я помолився, вітри вщухли, і шторм вгамувався, і настав повний штиль.
22 І сталося, що я, Нефій, вів корабель так, що ми знову попливли до землі обіцяної.
23 І сталося, що після того як ми пливли багато днів, ми прибули на обіцяну землю; і ми зійшли на сушу, і поставили наші намети; і назвали її обіцяною землею.
24 І сталося, що ми почали орати землю, і ми почали сіяти насіння; так, ми висіяли в землю все наше насіння, яке ми привезли з собою з землі Єрусалимської. І було так, що воно густо зійшло; отже, ми були благословенні достатком.
25 І сталося, що ми дізналися на землі обіцяній, подорожуючи дикою місцевістю, що в лісах там була звірина всіх видів, і корова, і віл, і осел, і кінь, і козел, і дикий козел, і всілякі дикі тварини, які були корисні людині. І ми знайшли всіляку руду: і золоту, і срібну, і мідну.