Розділ 3
Слово і воля Господа
У період страждань в Уінтер-Квортерз Бригам отримав одкровення, що натовп зловмисників кількістю близько тисячі чоловік напав на маленьку громаду святих, які досі залишалися в Наву. Близько двохсот святих чинили опір, але через кілька днів під час битви їх перемогли. Керівники міста обговорювали можливість безпечної евакуації святих, серед яких багато хто бідував та хворів. Але коли святі полишили місто, зловмисники переслідували їх і пограбували їхні домівки та фургони. Ці зловмисники захопили храм, осквернили його зсередини і глузували зі святих, коли вони тікали до таборів по інший бік річки28.
Коли Бригам дізнався про розпач біженців, він надіслав листа провідникам Церкви, нагадуючи їм про завіт, який вони уклали в Наву—допомагати бідним і підтримувати кожного святого, який бажав їхати на захід.
“Бідні брати і сестри, вдови і сироти, хворі та знедолені лежать зараз на західному березі Міссісіпі,—сказав він.— Прийшов час узятися до роботи. Нехай вогонь завіту, який ви уклали в домі Господа, горить у ваших серцях, як невгасиме полум’я”29.
Хоча за два тижні до цього вони послали двадцять фургонів з допомогою до Наву, і у них залишилося небагато їжі та припасів, святі в Уінтер-Квортерз та сусідніх поселеннях відправили додаткові фургони, упряжки з волами, їжу та припаси назад до Наву. Ньюел Уітні, верховний єпископ Церкви, також придбав борошно для бідуючих святих30.
Коли загони рятівників знайшли біженців, багато святих хворіли на гарячку, були недостатньо підготовлені до холодної погоди і дуже голодували. 9 жовтня, готуючись до подорожі до річки Міссурі, святі побачили, що зграя перепелів заповнила небо та сіла на їхні фургони та біля них. Чоловіки і хлопці бігали за птахами, хапаючи їх руками. Багато хто згадував, як Бог так само послав Мойсею та дітям ізраїлевим перепелів у час нужди.
“Цього ранку ми бачили прямий вияв милості і доброти Бога,—написав у своєму щоденнику Томас Буллок, діловод Церкви.— Брати і сестри висловлювали подяку Богу і прославляли Його ім’я, бо те, що було щедро надано дітям ізраїлевим у пустині, було явлено і нам у наших переслідуваннях”.
“Кожен чоловік, жінка і дитина мали тоді на вечерю перепелів”,—написав Томас31.
У той же час за тисячі миль звідти, на атолі Анаа у Тихому океані, носій Ааронового священства по імені Таманехун виступив на конференції, на якій були присутні понад вісімсот святих останніх днів. “Церкві в Америці слід надіслати листа,—сказав він,—із вимогою негайно прислати сюди від ста до п’ятиста старійшин”. Аріпае, член Церкви і місцевий провідник села, підтримав цю пропозицію, і святі тихоокеанського регіону підняли руки у вияві своєї згоди32.
Аддісон Пратт, який головував на конференції, щиро погодився з Таманехуном. Протягом трьох останніх років Аддісон і Бенджамін Груард охристили понад тисячу осіб. Але за цей час вони отримали лише одного листа від представника Дванадцятьох, де не було жодних інструкцій стосовно повернення додому33.
Протягом шести місяців після надходження листа двоє місіонерів більше нічого не чули від членів сім’ї, друзів чи провідників Церкви. Коли б на острів не приходила газета, вони пильно досліджували її сторінки, шукаючи новини про святих. В одній прочитаній ними газеті було сказано, що половину святих у Наву було вбито, а решту змусили втекти до Каліфорнії34.
Прагнучи дізнатись долю Луїзи та своїх дочок, Аддісон вирішив повернутися до Сполучених Штатів. “Знати правду, навіть гірку,—казав він собі,—краще, ніж і далі сумніватися і непокоїтися”35.
Друзі Аддісона, Набота і Теліі, чоловік і дружина, які служили з ним в Анаа, вирішили повернутися до Тубуай, де Теліі любили як духовного вчителя інші жінки Церкви. Бенджамін планував залишитися на островах, щоб керувати місією36.
Коли тихоокеанські святі дізналися, що Аддісон невдовзі поїде, вони просили його швидко повертатися і привезти з собою більше місіонерів. Оскільки Аддісон вже запланував повернутися на острови з Луїзою та своїми дочками, якщо вони були досі живі, він охоче погодився37.
Коли в Уінтер-Квортерз запанувала холодніша погода, Бригам часто молився, щоб дізнатися, як підготувати Церкву до подорожі за Скелясті гори. Провівши майже рік у дорозі, він усвідомив, що належна організація й оснащення святих у підготовці до майбутньої подорожі мали життєво важливе значення для успіху. Але невдача за невдачею також показали йому наскільки важливо було покладатися на Господа і прислухатися до Його скерування. Як і в дні Джозефа, лише Господь міг керувати Своєю Церквою.
Невдовзі після початку нового року Бригам відчув, що Господь відкрив його розум для отримання нового світла і знання. На зборах з вищою радою та Дванадцятьма, 14 січня 1847 року, він почав записувати одкровення від Господа святим. Перед тим, як Бригам пішов спати, Господь дав йому подальші інструкції щодо майбутньої подорожі. Отримавши незакінчене одкровення, Бригам продовжував записувати інструкції Господа для святих39.
Наступного дня Бригам представив одкровення Дванадцятьом. У цьому одкровенні, яке називалося “Слово і воля Господа”, наголошувалося на необхідності організувати святих у загони під скеруванням апостолів. В одкровенні Господь наказав святим забезпечувати свої власні потреби, а також працювати разом під час своєї подорожі, наглядаючи за вдовами, сиротами і сім’ями членів Мормонського батальйону.
“Нехай кожна людина використає увесь свій вплив і майно, щоб переселити цих людей на те місце, де Господь розмістить кіл Сіону,—говорилося в одкровенні.—І якщо ви зробите це з чистим серцем, у всій вірності, ви будете благословенні”40.
Господь також наказав Своєму народу покаятися і смирити себе, ставитися одне до одного з добротою і припинити пияцтво та вживання недобрих слів під час спілкування. Його слова були представлені як завіт, скеровуючи святих “ходит[и] в усіх обрядах”, дотримуючись обіцянь, зроблених у храмі в Наву41.
“Я є Господь Бог ваш, саме Бог ваших батьків, Бог Авраама, Ісака і Якова,—проголосив Він.— Я є Той, Хто вивів дітей Ізраїля з землі Єгипту; і Мою руку простерто в останні дні”.
Як і давні ізраїльтяни, святі мали прославляти Господа і прикликати Його ім’я у важкі часи. Вони мали співати і танцювати з молитвою подяки у своїх серцях. Вони мали не боятися майбутнього, але довіряти Йому і зносити свої страждання.
“Мій народ має бути випробуваним у всьому,—сказав Господь,—щоб йому приготуватися до отримання слави, яку Я маю для нього, саме слави Сіону”42.
Решту зими апостоли продовжували прагнути отримати одкровення, готуючись відправляти загони з фургонами через Скелясті гори. Під їхнім провідництвом маленький загін мав залишити Уінтер-Квортерз весною, перетнути гори і заснувати нове місце збирання для святих. Для того, щоб виконати наказ Господа і здійснити пророцтво, вони мали підняти прапор народам і почати працювати над храмом. Більші загони, які складалися в основному з сімей, невдовзі мали приєднатися до них, щоб у своїй подорожі виконати “Слово і волю Господа”48.
Перед тим, як вийти з Наву, Кворум дванадцятьох і рада п’ятидесяти обдумували, де їм поселитися: в Солт-Лейкській долині чи в долині Беар-Рівер на півночі. Обидві долини були на дальньому краю Скелястих гір, і їхні описання були багатообіцяючими49. Бригам побачив у видінні місце, де мали поселитися святі, але у нього було лише загальне уявлення про те, де його знайти. Та він молився, аби Бог скеровував його і допомагав першому загону просуватися до належного місця збирання Церкви50.
Вдень, 16 квітня 1847 року, під холодним і похмурим небом почав свою подорож перший загін. “Наша мета—відкрити шлях для спасіння чесних серцем з усіх народів або пожертвувати всім, виконуючи наш обов’язок,—проголосили апостоли у прощальному листі святим, які перебували в Уінтер-Квортерз.— В ім’я Бога Ізраїлевого ми готові перемогти або померти в цих зусиллях”53.