Розуміння плану спасінняпринесло мені спокій
Автор живе на Філіппінах.
Коли у моєї мами виявили рак в останній стадії, я вважала, що в майбутньому мене чекає лише сум. Але потім вона склала своє свідчення про план спасіння.
Кілька років тому в день, коли батьки святкували річницю подружнього життя, у моєї мами виявили 4 стадію раку підшлункової залози. Результат знімку КТ показував, що рак загрожував життю, і її тіло ставало все більш немічним. Саме в ту мить я зрозуміла, що моя мама довго не проживе.
Я не було до цього готова. Я уявляла, яким буде життя без мами. Усе було темним, похмурим і сумним. Не було більше ні радості, ні сміху—жодних теплих маминих обіймів, які мене втішали. Здавалося, що життя не буде взагалі.
Минали місяці, мамине тіло все більше слабшало. Але що мене вражало—це її бажання ходити до церкви, брати участь у нашому щоденному вивченні Писань, проводити уроки на домашніх сімейних вечорах і навіть сміятися з нами.
Одного дня я запитала її: “Невже ти не запитувала Небесного Батька? Невже ти не хотіла дізнатися, чому ти захворіла на рак?” Моя мама усміхнулася і поділилася свідченням про план спасіння. Вона сказала, що мені слід зрозуміти план спасіння, аби відчувати справжнє щастя, яке він приносить. Вона сказала, що коли я зрозумію, звідки ми прийшли, яка наша мета в цьому житті й куди ми йдемо, то я зрозумію, що ми завжди будемо разом, що насправді я ніколи її не втрачу. Вона заохочувала мене продовжувати готуватися до місії, розповідати про євангелію Ісуса Христа і про план спасіння іншим людям, аби й вони могли отримати благословення втішення і щастя.
Я зрозуміла, що мама мала рацію. Чому я маю боятися втратити її на землі, якщо знаю, що за умови дотримання своїх завітів і послуху волі Батька я побачу її в наступному житті? Я відчула заспокоєння.
Невдовзі мама померла. Під час церемонії прощання—особливої служби перед похованням, коли згадують все хороше про мамине життя—хоча мені й було важко, і я була сумна, здавалося, що скрізь панував спокій, і я могла відчувати мамину присутність. Навіть люди навколо мене були у піднесеному настрої. Я знала, що мої почуття—це справжнє благословення, яке приносить розуміння Божого небесного плану.
Пізніше, коли настав час відвезти маму на цвинтар, маленький хлопчик підійшов до мене і запитав, чому я плачу. Я згадала, як думала про смерть мами раніше і вбачала в ній лише глибокий сум і горе. Я усміхнулася і опустилася на коліна, щоб бути з ним на одному рівні. Я сказала йому: “Я знаю, що знову побачу свою маму, якщо буду й надалі виконувати Божі заповіді”. Хлопчик усміхнувся також, і я знала, що він відчуває той самий спокій, що і я.
Мама пішла з життя, однак не було темряви, горя і смутку, які, як я сподівалася, наповнять моє життя. Я попрощалася з нею і сказала, що ми побачимося в наступному житті. Я відчувала втішення, незважаючи на втрату. То було благословення, яке приносить розуміння плану спасіння.