Справа не в стільцях
Джанесса Оргіл
шт. Айова, США
Ілюстровано Деном Берром
У церкві ще нікого не було, коли я, будучи президентом Товариства молодих жінок, приїхала увечері напередодні дня проведення заходу Товариства молодих жінок, щоб розставити стільці у спортзалі. Я була на сьомому місяці вагітності, і мені довелося розставляти майже всі стільці самій. Але невдовзі приїхала секретарка та одна з радниць, і вони допомогли мені закінчити. Потім ми почали розвішувати декорації.
Саме тоді у двері зазирнула жінка.“Вибачте,—сказала вона,—але Товариство допомоги зарезервувало це приміщення для сьогоднішнього заняття йогою”.
Ми запитали, чи була інша кімната, де вони могли б розміститися, але інші кімнати були зайняті. Тож ми зробили те, що могли зробити: прибрали всі стільці. Того вечора я пішла додому стомлена, знаючи, що вранці мені доведеться знову розставляти стільці.
Іноді життя подібне до цієї ситуації. З новонародженою дитиною і ще чотирма малими дітьми я кручуся увесь день, як білка в колесі, а наступного ранку прокидаюся для того, щоб знову робити те ж саме весь день. Постійно є животики, які необхідно нагодувати, гори прання, іграшок і тарілок, які треба впорядкувати—я розставляю стільці і знову їх прибираю. Таке у мене життя.
Але чи справа лише в стільцях? Коли я прибирала стільці після заходу Товариства молодих жінок, я не могла не усміхатися, думаючи про тих смішних і чудових дівчат, яких я щиро полюбила. Я була вдячна за час, який провела з ними.
Так само і вдома. Справа не в арахісовому маслі, розмазаному по дивану, чи шкарпетках, які постійно розпаровуються. Справа в моїй маленькій сім’ї, яка сповнює моє серце радістю.
Господь сказав: “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим” (Учення і Завіти 64:33).
Незначне почало бути для мене таким важливим: обійми, придумані дітьми пісеньки, малюнки олівцем, пробіжки до поштової скриньки і назад, підгорілий тост, бо він був приготований спеціально для мене.
Ми можемо виконувати буденні справи кожного дня—наприклад, розставляти стільці, а потім прибирати їх. Але справа не в стільцях—а в людях, яких ми любимо і які на них сидять. Справа не в завданні, яке необхідно виконати—а в людях, яким ми служимо. Коли я думаю про них і про те, як сильно я їх люблю, я дякую Господу за красу життя і завтрашній день, коли я встану і з радістю знову розставлю ті стільці.