Під наглядом Небесного Батька

Ларен Портер Гант

Співробітник редакції церковних журналів

Зображення

cowboys

Фотографія Tobias Keller/Unsplash

До того як хвороба Альцгеймера позбавила мого батька здатності мислити, у нього завжди була історія або пісня для своїх дітей. Я пригадую, як він сидить у своєму великому кріслі, заколисуючи на колінах мого малесенького брата, і своїм м’яким голосом наповнює кімнату історіями про його юність, розповідаючи про все—від того, як він доглядав за коровами, тримаючи на плечах кота, до того, як з’їжджав з червоної скелі Ескаланте, в Юті, США. Тоді, коли очі мого брата починали закриватися, історії припинялися і починалася та ж сама ковбойська колискова:

Закривай свої сонні очі, мій маленький пастушок,
Поки Небесний Батько тебе пильнує.
Чи ти забув, що час вже спати, бо день скінчився.
Тож засинай, мій маленький пастушок1.

Тепер мій брат, який був тим немовлям, уже сам батько, а мій батько лежить у лікарняному ліжку в Сан-Дієго, шт. Каліфорнія, США. І хоча перед його очима пальми, він вважає себе хлопчиком, який спрямовує воду для орошування по канавках між рядами кукурудзи, помідорів і зелених бобів. Але він не хлопчик. Він помирає.

День за днем моя мама, брати і сестра збираються навколо його ліжка. Мама дзвонить мені по телефону. Я живу в горах Юти, США. Вона розповідає, що коли показує батькові старі сімейні фото, на його змарнілому обличчі з’являється усмішка. Іноді в його розумі і в серці виникають образи давно померлих братів. Мама намагається погодувати його, але він відмовляється. Він каже, що його брати вловили форель, а йому треба піти й до обіду доглянути коней.

Кожен з нас поступово відчуває спокій від знання, що коли батько піде з цього земного життя, він “перен[есеться] додому до Того Бога, Який дав [нам] життя”, до “ра[ю], … де [він буде] відпочивати від усіх своїх бід і від усіх турбот, і смутку” (Aлма 40:11–12).

Я дзвоню мамі, а вона передає слухавку татові. На мій подив, він починає мені співати: “Закривай свої сонні очі, мій маленький пастушок, поки Небесний Батько тебе пильнує”.

Я не впевнена, що батько дійсно знає, що це я. Він, можливо, й не знає, але ця пісня є для мене подарунком, який торкається самого серця. Я плачу, переповнена вдячністю за цю лагідну милість від Небесного Батька і за Його план спасіння. Невдовзі колискова закінчується, і я уявляю, що батько починає дрімати. Цей момент закінчився, але знання, що смерть—це складова Божого плану, який дає можливість повернутися до Нього, дає мені надію. Я вірю в Божий план і в Його любов до нас, коли ми йдемо з цього життя. Я шепочу: “На добраніч, тату. Засинай. Наш Небесний Батько пильнує тебе”.