Класика євангелії
Храмове поклоніння– ключ до пізнання Бога
З виступу, виголошеного у лютому 1993 року в Університеті Бригама Янга; повна версія надрукована в Temples of the Ancient World, ed. Donald W. Parry (1994).
У храмі ми можемо навчатися жити так, як Христос жив на землі, й готуватися, щоб жити так, як Він і Батько живуть зараз.
Photograph of Tijuana Mexico Temple
Я добре пам’ятаю одну з перших хвилюючих і щирих розмов з однією відвідувачкою храму на початку мого служіння президентом Солт-Лейкського храму. Дуже вдумлива дівчина прочитала відповідні вірші, в яких ідеться про функції храму як дому навчання і настанов. Вона була достатньо сприйнятливою і погоджувалася, що пізнати Бога і Христа, “єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”—це “життя вічне” (Іван 17:3). Вона знала також, що ми вчимося пізнавати нашого Батька, а згодом і повертаємося до Нього, через Христа.
Я свідчив їй, що, на мою думку, все у храмі в кінцевому результаті вказує на Христа і нашого Батька. Дієвість обрядів і завітів криється в Його викупительній любові й делегованій владі—владі “святого священства за чином Сина Божого” (УЗ 107:3). Але вона ще не могла повністю поєднати в своєму розумі й серці, як храмове поклоніння може відігравати вирішальну роль у пізнанні Господа. …
Христос, Писання, храм, дім
Храм є надзвичайно важливим, оскільки є місцем для нашого очищення, а, отже і освячення, що, як ми дізнаємося з життя Христа, може привести нас до того особистого пізнання Його і свідчення про Нього, яке спрямовує до найціннішого з дарів у житті.
Завдяки Ісусу Христу навчання і поклоніння у храмі може бути університетом вічного життя. У молитві освячення в Кертленді до Господа було звернене це прохання: “Даруй Ти нам, Святий Батьку, щоб усіх тих, хто поклонятимуться в цьому домі, могло бути навчено словам мудрості …;
І щоб вони могли зростати в Тобі й отримати повноту Святого Духа” (УЗ 109:14–15).
Чи досягаємо ми цього шляхом церемоній і ритуалів? Частково так, якщо ми розуміємо мету й символізм, так само як Адама і Єву було навчено розуміти його на зорі людської ери. Але, головним чином, ми навчаємося за допомогою суті послання, принципів вічного розвитку, вічного життя. Наші завіти з Господом базуються на кількох простих принципах. Пригадайте висловлювання Павла, звернене до римлян, що ми примиряємося з Богом завдяки крові Христа і спасаємося “життям Його” (Римлянам 5:10). Як на мене, це означає, що принципи Його святого життя ведуть нас до тієї повноти спасіння, відомої як піднесення—життя на Божому рівні, сповненого любові, навчання, служіння, зростання і креативу разом з тими, кого ми любимо та разом з Батьком і Сином. У храмі ми можемо навчатися жити так, як Христос жив на землі, й готуватися, щоб жити так, як Він і Батько живуть зараз.
Центральні принципи Христового життя
Які ж принципи є центральними в Його житті, що їх навчають у храмі і які стосуються завітів, що ми укладаємо з Господом? …
Він любив так, як, можливо, лише Він і Батько це розуміють. Але ми тут, щоб цього навчитися, навчитися любити настільки, аби вміти віддавати. На полі бою, в лікарняних палатах та в непомітних ситуаціях, коли героїчно проявляється безкорислива відданість до одного з батьків чи до дитини—саме там, на мою думку, можна побачити людей, які навчилися по-справжньому любити і жертвувати у Його спосіб.
Встань і йди, художник Гаррі Андерсон
Якщо ми виберемо шлях—і йтимемо ним—аби постійно ділитися, дбати, виявляти люб’язність і доброту, то поступово зрозуміємо, що це і є серцем євангелії, а не складовою, без якої можна було б і обійтися. Очікується, що ми будемо порядними і чесними, безкорисливими, матимемо хороші манери і хороший смак. Але, зрештою, що дійсно має значення—це те, якими людьми ми є, що ми готові віддати. … Це ті рішення, які ми приймаємо щодня, щогодини, коли навчаємося і погоджуємося йти напрямком, вказаним Господом.
Після Розп’яття, Воскресіння і Вознесіння Спасителя щось відбулося з Його учнями, які залишилися і яких очолював Петро, той самий, що зрікся Його під тягарем розлуки. Настала П’ятдесятниця—сходження Святого Духа—і ті, хто сумнівався, зміцнили своє свідчення і здатність його складати. З 1 по 5 розділ у книзі Дії розповідається історія. Останні вірші 5 розділу справляють хвилюючий вплив. Гамаліїл пропонує своїм соратникам дати послідовникам Ісуса ще один шанс, ще трохи часу. Тож учнів знову застерігають, що треба припинити навчати про Христа і проповідувати Його, їх ще раз побивають і відпускають. У Писаннях сказано, що вони йдуть з в’язниці і радіють, що були гідні постраждати заради Христа. Потім вони “щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа” (Дії 5:42).
Щось подібне має відбуватися з нами, коли ми виходимо з храму в дусі 3 Нефій 17:3: “Отже, ідіть до своїх домівок, і подумайте над тим, що Я сказав, і просіть у Батька в Моє ім’я, щоб ви могли зрозуміти і підготувати свій розум до завтра, і Я прийду до вас знову”.
Очищувальна сила храмового поклоніння
Очищувальний дух може підштовхнути нас, коли ми вже особливим чином освоїли шлях, пройдений і освітлений Господом, щоб—виявляючи Йому свою любов—стати новими людьми, які дійсно люблять, по-братерські ставляться, підкоряються волі Господа і служать, діляться, виявляють любов, дотримуються гідних норм, шукають насамперед царства Божого.
Нам треба очистити своє сімейне життя і перетворити домівки на місце, де ми “навчаємо і проповідуємо” Ісуса Христа щодня, але йдемо за Ним завжди. Наші домівки, наші сім’ї та особисте життя повинні стати центром навчання, центром безкорисливості й служіння. Кажучи словами Руфуса Джоунса: “Святі створені не для того, щоб мати сяйво німба та внутрішній трепет. Вони створені для того, щоб стати осередком світла і сили. Справжні святі—це хороші матері, хороші сусіди, хороша конструктивна сила в суспільстві, це оптимізм і благословення. Справжні святі—це дієві християни, які в тому місці, де вони знаходяться, є прикладом такого життя, яке повною мірою буде реалізоване на небесах1”.
Розгляньмо, що для мене є чистим і дієвим ключем до значення храму й храмового поклоніння. Господь у 1836 році через одкровення дав Джозефу Сміту молитву, яку було виголошено на освяченні Кертлендського храму. Ця молитва стала 109 розділом Учення і Завітів. Якщо хтось дійсно хоче зрозуміти основоположне значення храму, той повинен багато разів перечитати її, особливо двадцять перших дуже зворушливих і сильних віршів. У вірші 5 міститься прекрасне твердження, яке заслуговує на глибоке обдумування: “Бо Ти знаєш, що ми зробили цю роботу у великих стражданнях; і з нашої бідності ми вділяли від нашого майна, щоб збудувати дім Твоєму імені, щоб Син Людини міг мати місце, де явити Себе Своєму народові” (УЗ 109:5; курсив додано).
Як Він являє Себе Своєму народові у храмі?
Вважаю, що, головним чином, через красу й неспростовну переконливість храмових принципів, обрядів і завітів, під час храмового поклоніння—через дух одкровення та інші благословення Духу, доступні тим, чий розум і серце перебувають в гармонії, хто терплячий і має бажання навчатися та рухати своє життя до встановлених Христом ідеалів (див. 3 Нефій 27:21, 27).
Одного прикладу буде достатньо, щоб проілюструвати духовну силу, яка приходить до тих, хто завзято служить Господу в храмах. Одного ранку я приїхав до храму о 4:30, вдячний небесам, що зміг добратися до нього від свого дому, незважаючи на сильний снігопад. У віддаленій кімнаті, я натрапив на свого літнього, глибокошанованого друга, який заглибившись у думки, сидів, спершись на свій ціпок. Як і я, він був одягнений у білий одяг—білий одяг храмових працівників. Я радісно його привітав і запитав, що він тут робить о такій ранній порі.
Він відповів: “Ви знаєте, що я тут роблю, президенте Хенкс. Я—обрядовий працівник, який прийшов виконувати своє доручення”.
“Я це добре знаю,—відповів я,—але я дивуюся, як ви дісталися сюди через цю завірюху. Я щойно чув по радіо, що каньойн Парлі закритий для транспорту, насправді навіть перекритий”.
Він відповів: “У мене повнопривідний автомобіль, на якому можна виїхати на верхівку дерева”.
Я сказав: “У мене також, інакше я б сюди не дістався, а я живу лише за кілька миль звідси”.
Потім я запитав у нього, як йому вдалося дістатися сюди, незважаючи на перекриті дороги в каньйоні, про що повідомлялося в новинах. Його відповідь була характерною для цього фермера і президента колу. Коли я вперше його зустрів, то був кремезний, сильний чоловік, який їздив верхи на коні; тоді я провів з ним півдня перед конференцією колу. Тепер артрит і вік у буквальному розумінні скорчили його, а невдовзі мали забрати й життя. Йому було боляче рухатися. Його відповідь того ранку була такою: “Знаєте, президенте Хенкс, я знаю тих дорожніх поліцейських, більшість з них, з їхнього народження. Вони знають, що мені треба їхати, а якщо треба буде, то я поїду навпростець! Вони також знають мій автомобіль та мій досвід, і вони просто відсувають загорожу, якщо виникає потреба”.
Вірний і відданий, він був у храмі в той ранній час, щоб почати свою священну роботу. Саме такі люди з такою вірою та відданістю допомагають просувати храмову роботу.