Послання Першого Президентства
Віддані вірі своїх прабатьків
Президент Томас С. Монсон
Сім’я піонерів на колінах у снігу, художник Майкл Т. Мальм
Джону Лінфорду було 43 роки, коли разом з дружиною Марією та трьома дітьми він прийняв рішення залишити свій дім у Грейвелі, Англія, та подолати шлях у тисячі миль, щоб приєднатися до Святих у долині Великого Солоного озера. Вони залишили свого четвертого сина, який служив на місії, продали свої пожитки й приїхали до Ліверпуля, аби сісти на корабель Thornton.
Подорож морем до Нью-Йорка, а звідти до Айови пройшла без пригод. Однак проблеми почалися невдовзі після того, як Лінфорди разом з іншими святими останніх днів, які пливли на Thornton, 15 липня 1856 року вирушили з Айова-Сіті у складі сумнозвісного загону з ручними візками Джеймса Г. Віллі.
Сувора погода і складна подорож виснажили багатьох членів загону, в тому числі й Джона. Згодом він настільки захворів і ослаб, що його везли на візку. Коли загін дійшов до Вайомінга, стан Джона зовсім погіршився. Рятувальний загін із Солт-Лейк-Сіті прибув 21 жовтня, лише через кілька годин після того, як закінчилася земна подорож Джона. Він помер рано-вранці на берегах ріки Світуотер.
Чи шкодував Джон, що проміняв зручне і легке життя на випробування, бідування й труднощі, ведучи свою сім’ю до Сіону?
“Ні, Маріє,—сказав він перед самою смертю своїй дружині.— Я радий, що ми пішли. Я не доживу, щоб побачити Солоне озеро, але ти і хлопці—побачите його, і я не шкодую, що нам довелося пройти через усе це, якщо наші хлопчики зможуть зростати і мати свої сім’ї у Сіоні”1.
Марія разом із синами пройшла весь шлях. Коли Марія приблизно через 30 років померла, то разом із Джоном вона залишила спадок віри, служіння, відданості й жертви.
Бути святим останніх днів означає бути піонером, бо значення слова “піонер” таке: “людина, яка йде попереду, щоб підготувати або відкрити шлях, яким підуть інші”2. А бути піонером означає знати, що таке жертва. Хоча членів Церкви більше не просять залишати свої домівки, аби подорожувати до Сіону, часто їм доводиться залишати старі звички, традиції, яких вони дотримувалися все життя, і близьких друзів. Декому доводиться приймати важке рішення і полишати родичів, які чинять спротив їхньому членству в Церкві. Однак святі останніх днів ідуть вперед і моляться, щоб їхні близькі все ж зрозуміли їх і прийняли.
Шлях піонерів нелегкий, але ми йдемо слідами найвеличнішого Піонера—Самого Спасителя,—Який пройшов перед нами, показавши шлях.
“Іди вслід за Мною”3,—запрошував Він.
“Я є дорога, правда і життя”4,— проголошував Він.
“Прийд[іть] до Мене”5,—кликав Він.
Шлях може бути нелегким. Дехто вважає, що важко протистояти глузуванням і неприємним зауваженням нерозумних, які насміхаються з цнотливості, чесності і послуху Божим заповідям. Світ завжди принижував відданість принципам. Коли Ною було наказано будувати ковчег, нерозумні дивилися на безхмарне небо, а потім глумилися і глузували—поки не пішов дощ.
Багато століть тому на Американському континенті люди сумнівалися, сперечалися і не слухалися, поки вогонь не поглинув Зарагемлю, місто Моронійгу засипало землею, а місто Мороній поглинули води. Вже не було ні знущань, ні глузувань, ні лихослів’я, ні гріха. Замість них були похмура тиша і густа темрява. Терпіння Бога вичерпалося, Його розклад було виконано.
Марія Лінфорд ніколи не втрачала віри попри переслідування в Англії, труднощі подорожі “в Західний край”6 і випробування, які вона знесла заради сім’ї та Церкви.
У 1937 році під час поховальної церемонії на вшанування Марії старійшина Джордж Альберт Сміт (1870–1951) запитував у її нащадків: “Чи будете ви віддані вірі своїх предків? … Намагайтеся бути гідними всіх жертв, на які [вони] пішли заради вас”7.
Прагнучи побудувати Сіон у своїх серцях, своїх домівках, громадах і країнах, пам’ятаймо рішучу мужність і непохитну віру тих, хто віддав усе, щоб ми могли насолоджуватися благословеннями відновленої євангелії з її надією і обіцяннями, які містить Спокута Ісуса Христа.