Я відчувала, що не справляюся
Ім’я не вказується, Стокгольм, Швеція
Ілюстрація Аллена Гарнса
Коли мене покликали президентом Товариства допомоги, я була дуже зайнятою молодою мамою. Я виросла в Церкві й жила за її вченням, але знала, що далека від досконалості, тому непокоїлася, чи зможу допомагати сестрам свого приходу вирішувати їхні проблеми.
Одного разу в неділю у церкві я була дуже пригнічена. Цілий день мене зупиняли сестри, яким я була потрібна. Комусь потрібна була матеріальна допомога, а комусь треба було знайти людину, яка вислухає. Потім Дух спонукав мене не йти на причасні збори, коли вони почалися, і, на мій подив, у холі я зустріла менш активну сестру, якій потрібні були втішення і допомога, але вона не могла чекати, поки збори закінчаться.
Після закінчення всіх зборів я була зовсім виснажена! Я проплакала всю дорогу, поки ми їхали додому. В голові забриніли такі слова: “Поговори з єпископом”! Я відчувала, що єпископ знайде мудрі слова, щоб порадити, як мені почуватися менш переобтяженою своїм покликанням, але не хотіла надокучати йому в кінці довгого дня у церкві. Я вирішила відкласти дзвінок, аж раптом задзвонив телефон. То був єпископ. Він відчув спонукання зателефонувати мені.
Я розповіла єпископу, як мене виснажує необхідність вирішувати так багато питань відразу і як мені сумно, що я не можу допомагати більшій кількості сестер. Він терпляче слухав. Ми також обговорили кілька питань щодо програми благополуччя, які виникали упродовж дня, і мені стало краще.
Коли закінчилася розмова, я сказала: “Я думала, що ви дасте мені якусь мудру пораду, щоб я знала, як не почуватися такою переобтяженою”. Він відповів, що хотів би знати, як це сказати, але, на жаль, не знає.
Хоча я й не отримала відповідь на своє запитання, однак була щасливою, коли поклала слухавку. Я відчувала, що Господь відповів на моє прохання про скерування і підтримку.
Упродовж наступних тижнів відчуття невпевненості поверталося, і я молилася, аби зрозуміти, що мені треба робити, аби стати кращим президентом Товариства допомоги. Одного разу, коли я слухала генеральну конференцію, мою увагу привернули певні слова, і Дух дуже сильно зворушив моє серце. Я зрозуміла, що причина, з якої, як я відчувала, що не справляюся, крилася в тому, що я не справлялася своїми силами.
Своїм прикладом єпископ показав мені, як важливо дослухатися до Святого Духа. Саме Дух відіграє ключову роль у наших покликаннях у Церкві, а не наші таланти чи вміння. Вперше за довгий час я відчувала спокій і впевненість.
Мені все ще не вистачає досвіду, і я також зайнята своєю сім’єю, але я вже знаю, що не повинна бути досконалою у виконанні свого покликання. Небесний Батько може надати мені те, що я маю виконати згідно з Його волею, і Він може звеличувати наші зусилля, якщо ми дотримуємося Його заповідей.