Моя подорож піонера з Індії
Автор живе в Телангані, Індія.
Я пригадую свою подорож, яка почалася, коли я був “хлопчиком із джунглів” у сільській місцевості Індії, і тривала до сьогоднішнього дня, коли я знаю, що моє життя і віра—це справжні чудеса.
Фотоілюстрація хлопчика: Венді Гіббс Кілер; фотографія Тадж-Махала, орнамент пейслі, поштова марка: © iStock/Thinkstock, Hemera/Thinkstock
Я народився у маленькому селі в джунглях, яке оточене гірським хребтом Східні Гати в Індії. Коли мені було 1,5 роки, ми переїхали в село Данграпаллі на березі річки Колаб. Мене переносили в кошику, коли мої батьки йшли пішки до того села. В селі мешкало 20–25 сімей, які жили в маленьких хатинках без електрики. У нас не було ні школи, ні лікарні, ні автобусної станції. Ми копали ями в руслі річки, щоб отримувати питну воду. Своє дитинство я провів, граючись в джунглях і в полях, перетинаючи болота на ходулях і плаваючи в річці.
Мої предки були священиками в індуїстському храмі за правління Магараджа (царя) Бастара Джагдалпура. Але коли політична нестабільність стала загрозливою, мій дідусь і його сім’я втекли в місто Котпад. Їм дали притулок в Німецькій лютеранській місії, де він працював доглядачем і практикував Аюрведу (лікування травами). Саме тут мій дідусь вирішив навернутися до християнства.
Мій батько продовжував сповідувати християнство, вирішивши стати євангелістом і гуру (вчителем). Коли я народився, мене назвали Менгал Ден Діпті (що означає: “хороший”, “дар” і “світло”) за звичаєм християнського віросповідання.
Дитиною я регулярно відвідував німецьку лютеранську церкву. Ми часто ходили в гори молитися. Одного дня, коли йшов дощ, всі, хто був у групі, що йшла молитися, промокли, і один з проповідників палко помолився, благаючи Господа зупинити дощ. На наш подив дощ припинився. З цієї події почала розвиватися моя віра в Бога і в молитву.
Чи є мормонізм християнством?
Після восьмого класу я залишив школу, щоб навчатися у трирічній теологічній семінарії в Котпеді, і, як і мого батька, мене висвятили в євангелісти. Після того як кілька років я проводив збори в Котпаді і поблизу нього, я переїхав до Північної Індії, де почав продавати книги Євангелістського християнського літературного товариства. Я натрапив на книгу під назвою Чи є мормонізм християнством? Щось у цій книзі заінтригувало мене, і я вирішив прочитати її.
У книзі було багато критики на адресу мормонів і їхніх вірувань. Попри це багато чого в цій книзі викликало в мені глибоку зацікавленість, особливо концепція про Божество, складові поклоніння та історія полігамії. Однак найцікавішим для мене було те, що церква була названа іменем Ісуса Христа. Мені захотілося дізнатися більше про неї.
Одного дня під час молитви я відчував натхнення дослідити мормонську Церкву. Я дізнався, що Головне управління Церкви знаходилося в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта. Я вирішив написати листа і адресував його “Чоловікам, які очолюють Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США”.
Навчання від апостола
У 1959 році, у відповідь на мій лист, брат Ламар Уільямс з Місіонерського відділу Церкви надіслав мені свідчення Джозефа Сміта, Уложення віри і Книгу Мормона. Я дослідив усе це і переконався в їхній істинності. Однак в Індії не було ні місіонерів, ні членів Церкви, щоб навчати мене.
Тоді, у січні 1961 року, старійшина Спенсер В. Кімбол (1895–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, відвідав Делі. Протягом трьох днів я подорожував з ним до Тадж-Махалу в Аґрі і в Дармсалу. Я ніби губка вбирав у себе всі євангельські уроки, яким він навчав. В останній день його візиту я був готовий христитися. 7 січня 1961 року старійшина Кімбол христив мене у річці Ямуна; сестра Кімбол була офіційним свідком, хоч там і було багато допитливих глядачів. Того ж вечора мене було конфірмовано.
Ті три дні, коли апостол Господа безперервно навчав мене, були одними з найкращих днів у моєму житті. Розставання було сумним, оскільки він став моїм особливим мормонським другом.
Туга за святими
Коли старійшина Кімбол поїхав, я розповів про своє навернення друзям і вони осміяли мене. Але я знав, що євангелія істинна і не міг зректися її, тож я вирішив знайти іншу роботу. Я започаткував бізнес з пошиття одягу, як і мій батько. Втім, згодом я зрозумів, що не зможу розвиватися, поки не здобуду кращу освіту. Мені вже було більше 20 років і ідея повернутися до навчання дещо лякала, однак наступні дев’ять років я здобував освіту. Я займався своїм бізнесом вранці і навчався ввечері. Весь свій заробіток я витрачав на навчання. Я був рішуче налаштований і молився про божественну допомогу. Я навчався, щоб отримати ступінь бакалавра з психології, соціології та мистецтва в університеті Аґри. Після того я вступив до Університету Мірут, щоб навчатися і отримати ступінь з права.
На початку тих дев’яти років навчання в Делі проживала одна сім’я святих останніх днів, Шортлефти, які працювали в посольстві США . Я їздив у Делі на причасні збори, що проводилися в їхньому домі. У 1962 році нас відвідав старійшина Річард Л. Еванс (1906–1971), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а в 1964 році приїхав старійшина Гордон Б. Хінклі (1910–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Пам’ятаю, як надів старійшині Хінклі вінок і вручив горщик із зібраною десятиною, яку збирав протягом багатьох років.
На жаль, ці моменти спілкування зі святими—хоч і допомагали—були нечастими, і, перебуваючи в Індії, я був позбавлений постійного товариства інших святих. Це непокоїло моє серце. Минали роки, самотність гнітила мене і я не бачив свого майбутнього в Індії. Я хотів мати священство і жити серед святих.
Стати піонером
Коли я відчув, що настав час бути ближче до святих, я припинив вивчати право та іммігрував до Канади. Коли я прилетів в Едмонтон, провінція Альберта, то відправився до найближчого приходу. Я зустрівся з єпископом Геррі Смітом і відразу ж відчув, що належу до товариства того приходу. Я відвідав Кардстонський храм, провінція Альберта, хоч ще і не міг отримати свій ендаумент.
Я хотів відвідати Солт-Лейк-Сіті і здивувати моїх хороших друзів—старійшину Кімбола і брата Ламара Уільямса. Нарешті навесні 1969 року, через вісім років після мого хрищення, я відвідав Солт-Лейк-Сіті і зустрівся зі старійшиною Кімболом. Він дуже зрадів і провів зі мною решту того дня.
Під час перебування в Солт-Лейк-Сіті я зайшов до перукарні, щоб підстригтися. Я поділився своїм свідченням з перукарем, який і сам був наверненим. Один джентльмен, який чекав своєї черги, почув мене і розповів про свої подорожі до Індії. Він заплатив за мою стрижку, запросив на обід і відвіз мене в Університет Бригама Янга. Я був вражений цим університетом. Я зазначив, що хотів би продовжити своє навчання тут, але не міг дозволити собі цього. Той чоловік запропонував мені на навчання 1000 американських доларів. Я був здивований і дуже дякував йому.
Вгорі: Брат Діпті, коли був студентом в Індії. Внизу: Брат Діпті (зліва) з Полом Трісувадасом, іншим піонером Церкви, членом Церкви з Індії, на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті. Зліва: Президент Спенсер В. Кімбол відіграв важливу роль у піонерській подорожі брата Діпті.
Я приєднався до програми роботи в сфері соціальних проблем в УБЯ. У 1972 році, закінчивши навчання в УБЯ, я переїхав до Солт-Лейк-Сіті, щоб отримати ступінь магістра в Університеті Юта. Пізніше я переїхав до Каліфорнії, США, де здобув ступінь доктора з клінічної психології, викладав курси, як зупинити побутове насильство, і написав книгу. Зараз я вже на пенсії і живу зі своєю дружиною, Венді, у штаті Невада, США.
Був час, коли у мене було багато особистих труднощів, випробувань і негараздів. Подолати багато випробувань життя мені допомогло зосередження на євангелії і благословеннях храму.
Його плани—це диво
Я часто пригадую свою подорож, яка почалася, коли я був “хлопчиком із джунглів” у сільській місцевості Індії, і тривала до сьогоднішнього дня, коли я знаю, що моє життя і віра—це справжні чудеса. Господь виткав моє життя красивіше, ніж я будь-коли сподівався. Як чудово, що Господній помазаний пророк Спенсер В. Кімбол навчав мене і був зі мною у вирішальні моменти моєї життєвої подорожі.
Я часто пригадую той час, який провів з Президентом Кімболом. Він запрошував мене, коли його сім’я ходила в походи, на пікніки та на обіди в День подяки й на Різдво. Навіть тоді я знав, що він дійсно був апостолом і пророком Господа, Ісуса Христа.
Я зустрівся з Президентом Кімболом востаннє, коли він був дуже хворий. Але він все одно посміхнувся до мене й обійняв. Він був першим святим, кого я зустрів, і я знав, що він ніколи не забував про мене.
Я вдячний Богові за наших пророків і відновлену євангелію. Наша Церква є божественною моделлю, якої потребує світ сьогодні. Завдяки Церкві я зміг отримати освіту і розвиватися як особа. Я вдячний за той день, коли дізнався, що молитва дійсно діє і що я мав бажання слухати спокійний, тихий голос і досліджувати Церкву. Я вдячний, що дозволив Господу привести до ладу моє життя. Я знаю, що коли ми шукатимемо Його царства, все інше додасться нам (див. Матвій 6:33).