Я зміг подолати свій смуток
Автор живе в Тайвані
Коли мої друзі, брат Чен і його дружина, охристилися в нашому приході, моїй радості не було меж. Через рік після хрищення вони запечаталися у храмі, а їхній син, який пішов з життя до того, як вони приєдналися до Церкви, був до них припечатаний. Так чудово було спостерігати, як сім’я Чен зростає у євангелії.
Але наступного року брат Чен загинув у автокатастрофі. Після цього нещасного випадку його смерть була постійно в моїх думках і навіть у снах. Я прокидався в сльозах і запитував знову і знову: “Чому? Чому Господь допустив, щоб ця трагедія сталася? Чому таке мало статися з цією чудовою сім’єю?” Одного дня, коли я намагався знайти відповідь на ці запитання, я взяв підручник з уроками і прочитав ці слова, сказані Президентом Спенсером В. Кімболом (1895–1985):
“Якби ми дивилися на земне життя як на кінець існування, то біль, смуток, помилки і нетривалість життя були б для нас катастрофою. Але якщо ми дивимося на життя як на щось вічне, що простягається далеко в доземне минуле і у вічне майбутнє після смерті, тоді все, що трапляється, можна побачити в належному світлі. …
Чи не для того нас піддано спокусам, щоб перевірити нашу силу, слабкостям—щоб ми могли навчитися терпінню, смерті—щоб стати безсмертними і прославленими? ”1
У ту ж мить я вирішив подолати свій смуток і поглянути в обіцяне і можливе майбуття. Подумки я побачив брата Чена, який радісно об’єднався зі своєю сім’єю. Ця картина принесла мені спокій. Я знаю, що Небесний Батько дасть нам мудрість і відвагу протистояти випробуванням.