Христова милість
Автор живе у Нью-Йорку, США.Більше щодо цієї теми див. Даллін Х. Оукс, «Послідовники Христа»,
Земне служіння Спасителя є для нас практичним прикладом того, як ми можемо бути милостивими.
Коли пророк Джозеф Сміт і Мартін Гарріс втратили 116 сторінок перекладу Книги Мормона, вони отримали сувору догану від Господа (див. УЗ 3:6–8, 12–13). Джозеф на певний час втратив привілей перекладати і сумував через свій непослух1. Після того як він упокорився і благав у Господа прощення, Спаситель запевнив Джозефа: “Пам’ятай, Бог милостивий; … і ти все ще є обраним, і знову покликаний на цю роботу” (УЗ 3:10).
Президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві, навчав: “Христос є нашим прикладом. Своїми вченнями [про милість] та Своїм життям Він показав нам шлях. Він пробачав нечестивих, грубих і тих, хто бажав завдати Йому болю і нашкодити Йому”2.
У Писаннях показано, що милість—це одна з найголовніших якостей Спасителя. Ісус навчав: “Блаженні милостиві” (Maтвій 5:7), і “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лука 6:36)3. Милість означає співчуття і включає в себе почуття та дії, що виявляють симпатію, доброту, прощення і любов. Наша здатність бути милостивими часто виявляється тоді, коли ми розуміємо незвичайні та сумні обставини інших людей. Ісус Христос показав безмежну здатність бути милостивим. Він “не міг дивитися в обличчя людей, які переживали збентеження, мали труднощі або страждали, і не відчувати їхній біль. … Як тільки Він бачив, що люди змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха, Його серце сповнювалося співчуттям до них”4.
“Як тільки [Спаситель] бачив, що люди змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха, Його серце сповнювалося співчуттям до них”.
Загублена вівця, художник Ньюел Конверс Ваєт, репродукцію зроблено з дозволу Музею мистецтва коледжу Колбі
Наступні принципи з історій, що містяться в Новому Завіті, ілюструють, як Спаситель виявляв милість і як ми можемо прийняти рішення бути милостивими до інших.
Ісус виявляв милість, не звинувачуючи інших.
Під час останньої вечері, за кілька годин до зради, Юда Іскаріотський споживав Пасхальну вечерю разом з іншими учнями. Коли Ісус промовив: “Один із вас видасть Мене”, учні, у тому числі і Юда, запитали Його: “Чи не я?” (Maтвій 26:21–22). Ісус відповів Юді: “Що ти робиш—роби швидше” (Іван 13:27). Потім біля входу в Гефсиманський сад Ісус і Юда знову зустрілися. Юда сказав: “Радій, Учителю!” і привітав Спасителя поцілунком (Maтвій 26:49), на що Ісус запитав: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?” (Лука 22:48). Відповідь Ісуса хоча і не позбавила Юду наслідків його дій, однак не звинуватила його, а натомість була зверненням до Юдиного відчуття про правильне і неправильне.
Після того як Ісусу довелося витерпіти від рук римських солдат години ув’язнення, після того, як Його били, бичували, провели по всьому місту, після того, як Йому довелося нести Свій хрест, до якого Його прибили цвяхами, Він милостиво поглянув на Своїх мучителів і благав: “Отче, відпусти їм,—бо не знають, що чинять вони!” (Лука 23:34).
Ісус виявляв милість, вибираючи любов, а не засудження.
На початку Свого служіння Ісус під час однієї з подорожей зупинився відпочити і освіжитися біля криниці в Самарії. Одна жінка прийшла до колодязя, щоб набрати води, і Спаситель зав’язав з нею розмову. Жінка була дуже здивована, що Він з нею розмовляє, “бо юдеї не сходяться із самарянами”. Однак Він не дотримувався традицій, які принижували жінку в очах інших. Він навчав її про живу воду євангелії, і Він свідчив їй: “Це Я [є Месією], що розмовляю з тобою”. (Див. Іван 4:3–39).
У кінці своїх днів служіння в Переї Ісус проходив містом Єрихон, прямуючи до Єрусалима. Невеликого зросту багатий чоловік на ім’я Закхей виліз на дерево, щоб побачити Спасителя, Який проходив поруч. Ісус його помітив і попросив прийняти Його в своєму домі. Хтось із Ісусових учнів поскаржився, коли це побачив, сказавши, що Ісус “до грішного мужа в гостину зайшов”. Але Ісус, помітив доброту Закхея і сказав: “Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів”. (Див. Лука 19:1–10).
Ісус виявляв милість, даючи іншим багато можливостей покаятися і отримати прощення.
На початку Свого служіння Ісус повернувся до синагоги у Своєму рідному місті Назареті, в якій Він часто поклонявся. Він прочитав усім, хто зібрався в той Суботній день, пророцтво про Месію з книги Ісаї. Потім Він ясно свідчив їм, що Він і є Месією. Люди в синагозі “переповнились гнівом”, почувши Його слова, і “вигнали Його за місто, … щоб скинути Його” з краю гори. (Див. Лука 4:16–30). Люди, які були все життя Його друзями, стали ворогами. Через деякий час Ісус знову прийшов у Назарет і навчав людей. І хоча вони знову образилися на Нього, Він двічі намагався допомогти їм зрозуміти. (Див. Матвій 13:54–57).
Юдейські провідники були найзапеклішими ворогами Ісуса. Вони прагнули Його вбити, бо Він був загрозою їхнім традиціям. Однак Ісус неодноразово закликав їх покаятися і примиритися з істиною. У Писаннях записано принаймні 10 великих проповідей, в яких Ісус звертався безпосередньо до тих провідників, вказуючи на їхні гріхи і закликаючи до покаяння.
Ісус виявляв милість, не піддаючись озлобленості.
Єрусалим був місцем кінцевих страждань Спасителя і Його смерті. Він міг образитися і розізлитися на місто і його мешканців; натомість Він часто відчував смуток за їхню злочестивість і відмову покаятися.
За кілька днів до Свого розп’яття Ісус в’їхав у Єрусалим на віслюку. Натовп послідовників радів, розстеляючи перед Ним на землі свій одяг і славлячи Бога. (Див. Лука 19:28–38). Але Ісус знав, що вірність єрусалимських мешканців не триватиме довго. Дивлячись на місто під час Свого останнього тижня, Спаситель плакав, кажучи: “Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, …—та ви не захотіли!” (Maтвій 23:37; див. також Лука 19:41–44).
Мине лише кілька днів, і натовп повернеться проти Ісуса та вимагатиме Його смерті. Коли Спасителя вели на розп’яття, “натовп великий людей і жінок … плакали та голосили за Ним.
А Ісус обернувся до них та й промовив: “Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною,—за собою ридайте й за дітьми своїми!” (Лука 23:27–28). Незважаючи на Його привселюдне приниження і надзвичайні особисті страждання від рук мешканців Єрусалима, Спаситель не озлобився на них, але висловлював смуток через те, що вони не хотіли покаятися.
Ісус виявляв милість, допомагаючи тим, хто був у нужді.
Під час однієї з подорожей Ісус наближався до міста Наїн, де побачив, як “виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була” (Лука 7:12). Старійшина Джеймс Е. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав чудо, яке сталося невдовзі, у своїй книзі Jesus the Christ (Ісус Христос): “Наш Господь зі співчуттям поглянув на сповнену страждання матір, у якої тепер не було ні чоловіка, ні сина; і, відчувши Сам, глибину її горя, Він дуже лагідно сказав: “Не плач!” Він доторкнувся до мар [і], … звертаючись до померлого, промовив: “Юначе, кажу тобі, встань!” І померлий почув голос Його, Хто є Господом усіх, і негайно сів й заговорив. Милостиво Ісус повернув юнака його матері”5.
Ісус здійснив багато інших чудес для людей, які мали усілякі потреби. Він зцілив прокаженого, утихомирив море, оживив дочку Яіра. Він уздоровив хворого чоловіка біля купальні у Віфесді, зцілив глухонімого і очистив 10 прокажених. Кожен з них мав безнадійну проблему.
Ісус здійснив багато інших чудес для людей, які мали усілякі потреби. Він зцілив прокаженого, утихомирив море, оживив дочку Яіра.
ІЛЮСТРАЦІЯ ДЕНА БУРРА
Спаситель показав шлях для наслідування. Ми можемо намагатися бути милостивими, не звинувачуючи інших, вибираючи любити, а не засуджувати, надаючи іншим багато можливостей покаятися, уникаючи озлобленості і допомагаючи тим, хто в нужді. Чим більше милостей, виявлених нам Ісусом Христом, ми усвідомлюємо і пам’ятаємо, тим більше ми дізнаємося про те, як виявляти милість іншим людям.
Президент Ухтдорф радив: “У цьому житті достатньо сердечного болю і страждання без того, щоб ще й ми додавали до цього наші власні впертість, гіркоту й образи … Ми маємо відпустити наші образи. … Це Господній спосіб”6.
Коли воскреслий Господь відвідав нефійців на Американському континенті, Він навчав людей. І коли настав час залишити їх, Ісус “кинув оком знову навколо на натовп і побачив, що вони були в сльозах. …
І Він сказав їм: Знайте, Моє нутро сповнене співчуттям до вас.
Чи маєте хворих серед вас? … Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас; Моє нутро сповнене милості” (3 Нефій 17:5–7; курсив додано). Його милість безкінечна. Він благословить нас божественним даром милості, якщо ми прийдемо до Нього (див. Мороній 10:32).