Знайти час поговорити і послухати

Розмарі М. Уіксом

Генеральний президент Початкового товариства

З супутникової трансляції виступу під час конференції колу в Солт-Лейк-Сіті, 24 жовтня 2010 р.

Якщо ми свідомо докладаємо зусилля, щоб краще спілкуватися сьогодні, це благословить наші сім’ї у вічності.

Зображення

Розмарі М. Уіксом

У досконалому світі на кожну дитину, яка повертається зі школи додому, чекає тарілка шоколадного печива і склянка прохолодного молока, а також мама, готова приділити час, щоб поговорити і послухати, як у дитини пройшов день. Ми не живемо у досконалому світі, тож можемо, при бажанні, опустити печиво й молоко, але в жодному разі не опускайте “час, щоб поговорити і послухати”.

Двадцять дев’ять років тому президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), другий радник у Першому Президентстві, з сумом зауважував, що сім’ї так мало часу проводять разом. Лишень подумайте—29 років тому—він сказав на генеральній конференції: “Одна з головних проблем, яку мають сім’ї у наш час, полягає в тому, що ми проводимо все менше і менше часу разом. … Час, проведений разом,—це дорогоцінний час, необхідний для того, щоб поговорити, послухати, підбадьорити і показати, як треба робити те чи інше”¹.

Коли ми проводимо час разом і розмовляємо з дітьми, то краще їх пізнаємо, а вони пізнають нас. Наші пріоритети, справжні почуття нашого серця, стануть темою наших розмов з кожною дитиною.

Яким є найголовніше послання вашого серця, що його ви хотіли б донести до вашої дитини?

Пророк Мойсей навчав у книзі Повторення закону:

“Люби Господа, Бога твого усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю.

І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм.

І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш” (Повторення закону 6:5–7; курсив додано).

А я хотіла б додати ще одне: “І коли ти їстимеш обід з ними за столом”.

Якщо ми хочемо, щоб наші сім’ї були разом навіки, то починаємо цей процес сьогодні. Приділяючи час розмові з дітьми, ми робимо інвестицію у свою вічну сім’ю, долаючи шлях до вічного життя разом.

Одна мати з Іллінойсу, США, розповідала, як вона знайшла час для розмови з дітьми:

“Коли діти були маленькими, у мене з’явилася звичка дивитися кілька улюблених телепрограм. … На жаль, програми показували в той самий час, коли діти лягали спати.

… Одного разу я зрозуміла, що програми для мене стали важливішими за дітей. Якийсь час я намагалася читати їм перед сном з увімкненим телевізором, але в серці я розуміла, що то було неправильно. Думаючи про дні й тижні, які втратила через звичку дивитися телевізор, я відчула почуття провини й вирішила змінитися. Знадобився час, аби переконати себе, що я дійсно можу вимкнути телевізор.

Приблизно через два тижні після того, як я не вмикала телевізор, я відчула, що мій тягар полегшився. Я зрозуміла, що краще себе почуваю, навіть певним чином чистішою, і я знала, що зробила правильний вибір”².

Найкращий час для розмови—перед сном.

Геламан сказав про юних воїнів: “І вони повторили мені слова своїх матерів, кажучи: Ми не сумніваємося, що наші матері знали це” (Алма 56:48).

Саме “слова [їхніх] матерів” навчали їх. Розмовляючи з дітьми, ті матері навчали слову Божому.

Зберегти особисте спілкування

Спілкування приносить багато хорошого, і супротивник знає про силу промовленого слова. Він хотів би применшити дух, який сповнює наші домівки, коли ми разом розмовляємо, слухаємо, підбадьорюємо одне одного і щось робимо.

Сатана марно намагався чинити перепони Відновленню євангелії Ісуса Христа у цьому розподілі, коли спробував припинити важливу розмову між Джозефом Смітом і Богом Батьком та Його Сином Ісусом Христом.

Як розповідав сам Джозеф: “Тільки-но я почав свою молитву, як відчув, що якась сила скувала і повністю подолала мене, вона настільки дивовижно подіяла на мене, що мого язика було зв’язано і я не міг говорити (Джозеф Сміт—Історія 1:15).

Супротивник хотів би зв’язати наші язики—зробити щось таке, щоб не дати нам словами виражати почуття нашого серця, коли ми розмовляємо лицем до лиця. Він любить, коли ми далекі, нас щось відволікає; йому подобається шум, безособистісне спілкування—щось таке, що не дає говорити з теплотою в голосі, отримати особливі відчуття, які виникають під час розмови віч-на-віч.

Дослухатися до серця наших дітей

Cлухати настільки ж важливо, як розмовляти. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Якщо ми вислухаємо з любов’ю, нам не треба буде вигадувати, що сказати. Це буде дано нам … Духом”³.

Коли ми слухаємо, то дивимося в серце людей, які поруч з нами. Небесний Батько має план для кожного зі Своїх дітей. Уявіть, якби ми лише могли краєм ока зазирнути в особистий план кожного з наших дітей. А що було б, якби ми могли знати, як сприяти розвитку їхніх духовних дарів? А що було б, якби ми знали, як спонукати дітей досягнути їхнього потенціалу? А що було б, якби ми знали, як допомогти кожній дитині перетворити її дитячу віру на свідчення?

Як ми можемо знати?

Ми можемо почати зі слухання.

Один батько-святий останніх днів сказав: “Я роблю набагато більше добра, коли слухаю своїх дітей, ніж коли до них говорю. … Я поступово зрозумів, що мої діти не хочуть отримувати мої готові, перевірені часом мудрі відповіді. … Для них важливішим за отримання моїх відповідей є можливість ставити свої запитання й говорити про свої проблеми. Як правило, коли вони закінчують говорити, якщо я довго й уважно слухав їх, то в дійсності не потребують моєї відповіді. Вони вже знайшли її”⁴.

Щоб зосередитися на тому, що має найважливіше значення, необхідний час. Ви не відразу навчитеся говорити, слухати й підбадьорювати. Це не можна робити поспіхом або вписувати у графік—це відбувається при нагоді. Ми вчимося цьому, коли робимо щось разом: разом працюємо, творимо і граємося. Це відбувається, коли ми вимикаємо електронні пристрої, відкидаємо те мирське, що відволікає нас, і зосереджуємося одне на одному.

Так, це важко зробити. Коли ми зупиняємося і все вимикаємо, то повинні бути готовими до того, що ж станеться далі. Спочатку може гнітити тиша; виникає дивне відчуття втрати. Будьте терплячими, зачекайте кілька секунд, а потім насолоджуйтеся. Віддайте всю увагу тим, хто навколо вас. Ставте їм запитання, а потім слухайте. Батьки, поговоріть з дитиною про те, що її цікавить. Посмійтеся з минулого і помрійте про майбутнє. Легковажна розмова може навіть перейти у серйозне обговорення.

Поставити свою вічну мету на перше місце

Минулого року навесні, коли я відвідувала заняття молодих жінок, учителька попросила клас написати 10 пріоритетів. Я швидко почала писати. Зізнаюся, що спочатку прийшла думка: “Номер один: прибрати в шухляді для олівців на кухні”. Коли наші переліки були готові, провідник Товариства молодих жінок попросила зачитати написане. Еббі, якій щойно виповнилося 12 років, сиділа поруч зі мною. Ось перелік Еббі:

Навчатися в коледжі.
Стати інтер’єр-дизайнером.
Поїхати на місію до Індії.
Укласти храмовий шлюб з колишнім місіонером.
Народити п’ятьох дітей і обзавестися домом.
Послати дітей на місії і на навчання.
Стати бабусею, яка всіх пригощає печивом.
Розпестити онуків.
Більше дізнаватися про євангелію і радіти життю.
Повернутися і жити з Небесним Батьком.

Я сказала: “Дякую, Еббі. Ти показала мені, який план Небесний Батько має для всіх нас. Коли ви знаєте, що йдете певним шляхом, то, незважаючи на будь-які труднощі, з вами все буде гаразд. Коли ви прямуєте до головної мети—піднесення і повернення до Небесного Батька—ви туди дійдете”.

Звідки у Еббі з’явилося це відчуття вічної мети? Воно зароджується в наших домівках. Воно зароджується в сім’ї. Я запитала у дівчини: “Що ви робите у своїй сім’ї, щоб мати такі пріоритети?”

Відповідь була такою: “Крім того, що ми вивчаємо Писання, ми вивчаємо Проповідуйте Мою євангелію”. Потім вона додала: “Ми багато розмовляємо під час домашніх сімейних вечорів, під час обіду й у машині, поки їдемо”.

Нефій писав: “Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа”. Чому? “Щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26).

Якщо ми розмовляємо, слухаємо, підбадьорюємо один одного і щось разом робимо всією сім’єю, то наблизимося до Спасителя, Який любить нас. Якщо ми свідомо докладаємо зусилля, щоб спілкуватися краще сьогодні, це благословить наші сім’ї у вічності. Я свідчу, що коли ми говоримо про Христа, —ми також втішаємося у Христі та в дарі Спокути. Наші діти зможуть “знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”.