2010–2019
А чи не проспите ви Відновлення?
Виноски

Hide Footnotes

Тема

А чи не проспите ви Відновлення?

Президент Дітер Ф. Ухтдорф

Надто багато поставлено на кін для нас як окремих людей, як сімей і як Христової Церкви, щоб лише півсерцем віддаватися цій священній роботі.

Приблизно 200 років тому коротке американське оповідання “Ріп ван Вінкль” вмить стало класикою. Головний його герой, Ріп,—зовсім нечестолюбний чоловік, якому дуже добре вдається уникати двох речей: роботи і своєї дружини.

Одного дня, блукаючи в горах зі своїм собакою, він виявив гурт дивно вдягнених людей, які розпивали спиртне і грали в ігри. Випивши трохи їхнього напою, Ріп весь розім’як і на мить заплющив очі. Відкривши їх знову, він з подивом виявив, що собака кудись забіг, його рушниця поржавіла, а в нього виросла довга борода.

Ріп повертається у своє село і бачить, що все змінилося. Його дружина померла, друзі розійшлися хто куди, а замість портрета короля Георга ІІІ в таверні висить портрет людини, яку він не впізнає,—генерала Джорджа Вашингтона.

Ріп ван Вінкль спав 20 років! І за цим спанням пропустив один з найвражаючих періодів в історії своєї країни—він проспав Американську Революцію.

У травні 1966 року доктор Мартін Лютер Кінг молодший розказав цю історію під час виступу, що називався “Не проспіть Революцію”1.

Сьогодні я хотів би торкнутися цієї ж теми і поставити питання всім нам, хто є носієм Божого священства: “А чи не проспите ви Відновлення?”

Ми живемо в час Відновлення

Іноді ми вважаємо, що Відновлення євангелії—це те, що вже завершилося, те, що в нас вже позаду: Джозеф Сміт переклав Книгу Мормона, він отримав ключі священства, Церкву було організовано. Але справа в тому, що Відновлення—це процес, який триває; і ми живемо тепер в цьому процесі. Він містить в собі усе, “що Бог відкрив, усе, що Він відкриває тепер”, і “багато великого і важливого” Він ще відкриє2. Брати, вражаючі події сьогодення є частиною того задовго провіщеного періоду підготовки, яка досягне свого завершення під час славетного Другого пришестя нашого Спасителя Ісуса Христа.

Це один з найвидатніших періодів світової історії! Давні пророки прагнули побачити наші дні.

Коли час нашого земного існування завершиться, що ми зможемо розповісти про свій внесок у цей дуже важливий період нашого життя і у просування Господньої роботи? Чи зможемо ми сказати, що, засукавши рукави, трудилися з усім своїм серцем, міццю, розумом і силою? Чи ж ми повинні будемо визнати, що здебільшого були у ролі спостерігачів?

Я припускаю, що є цілий ряд причин, з яких легко стати трохи сонливими у побудові Божого царства. Дозвольте мені нагадати три найважливіші з них. Коли я буду їх називати, будь ласка, подумайте над ними. Якщо ви бачите, у чому слід удосконалитися, я прошу вас задуматися, що можна зробити, аби змінитися на краще.

Егоїзм

По-перше, егоїзм.

Егоїсти понад усе прагнуть власної вигоди й задоволення. Основне питання для егоїста—“Що я з цього матиму?”

Брати, я впевнений: ви можете бачити, що таке ставлення явно суперечить духові, який необхідний для побудови Божого царства.

Якщо ми прагнемо служити собі більше, ніж віддано служити іншим, то наші пріоритети зосереджуються на нашому власному визнанні та задоволенні.

У минулих поколінь були свої труднощі з різними проявами егоїзму та самозакоханості, але, я вважаю, ми сьогодні можемо серйозно позмагатися з ними в цьому. Чи не випадково Оксфордський словник недавно назвав слово “selfie” [фотографія зроблена самим з себе] словом року?3

Природно, що у всіх нас присутнє прагнення до визнання, і немає нічого поганого в тому, щоб розслабитися і зробити собі приємне. Але коли прагнення “мати користь і хвалу від світу”4 є визначальним для нашої мотивації, то ми будемо втрачати рятівні й радісні можливості, що приходять, коли ми щедро віддаємо себе роботі Господа.

Які ліки?

Відповідь, як і завжди, знаходиться у словах Христа:

“Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!

Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а той, хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже”5.

Ті, хто щиросердно віддає своє життя нашому Спасителю і служить Богу та ближнім, знаходять в житті те багатство й ту повноту, яких люди, зосереджені на собі, чи егоїсти ніколи не матимуть. Безкорисливі віддають себе. Це може виявлятися через непримітні милосердні подарунки, через які виявляється доброта, це може бути: посмішка, потиск руки, обійми, час, проведений у вислуховуванні, лагідне слово підтримки або турботливий жест. Усі ці вияви доброти можуть змінити серця і життя. Якщо ми використовуємо необмежені можливості, щоб любити ближніх та служити їм, це стосується й нашого подружжя та сім’ї, наша здатність любити Бога і служити іншим буде значно збільшуватись.

Ті, хто служить іншим, не просплять Відновлення.

Згубні звички

Є ще одне, що може змусити нас ходити сонними у цей важливий період існування світу,—згубні звички.

Згубні звички часто виникають непомітно. Згубні звички—це тонкі нитки повторюваної дії, які сплітаються у міцні пута звички. Погані звички мають здатність перетворюватися на згубні звички.

Ці сковуючі ланцюги згубної звички можуть мати багато форм, як наприклад: порнографія, алкоголь, секс, наркотики, тютюн, азартні ігри, їжа, робота, Інтернет або віртуальна реальність. Сатана, наш спільний ворог, має багато улюблених інструментів, які використовує, щоб позбавити нас нашого божественного потенціалу й не дати нам виконати нашу місію у Господньому царстві.

Нашому Небесному Батьку сумно дивитися, як охоче дехто з Його благородних синів підставляє свої зап’ястки для кайданів згубних звичок, які їх знищують.

Брати, ми маємо вічне священство Всемогутнього Бога. Ми справді є синами Всевишнього і були обдаровані потенціалом, який неможливо описати. Ми призначені вільно ширяти в небесах. Нам не було призначено бути прикутими до землі, ув’язненими в гамівні сорочки власного виготовлення.

Які ліки?

Перш за все ми повинні зрозуміти, що згубних звичок легше уникнути, ніж позбутися. Як сказав Спаситель: “Не дозволя[йте] нічому з цього входити у ваше серце”6.

Кілька років тому Президенту Томасу С. Монсону й мені була надана можливість здійснити політ на Air Force One [Борт № 1]—чудовому літаку, на якому літає президент Сполучених Штатів. Була проведена дуже ретельна перевірка секретною службою, і я трохи усміхався, коли агенти обшукували нашого дорогого пророка перед посадкою в цей літак.

Згодом командир повітряного судна запропонував мені сісти на командирське місце. Так прекрасно було знову сісти за штурвал чудового літального апарату, який був схожий на той, на якому я літав багато років. Згадки про політ над океанами й континентами заповнили моє серце і мій розум. Я уявляв собі захоплюючі злети і посадки в аеропортах по всьому світу.

Майже несвідомо я поклав руки на чотири дроселі 747. І тут враз дорогий і безпомилково впізнаний голос пролунав ззаду—голос Томаса С. Монсона.

“Дітер,—сказав він,—навіть і не думай про це”.

Я не хочу нічого сказати, але, можливо, Президент Монсон просто прочитав мої думки.

Коли у нас виникає спокуса зробити те, що ми не повинні робити, давайте дослухатися до висловленого з любов’ю застереження від тих, кому ми довіряємо: сім’ї, друзів, нашого дорогого пророка і—завжди—Спасителя.

Найкращий захист від згубної звички—ніколи не починати її набувати.

А що ж робити тим, хто вже опинився в лещатах згубної звички?

Будь ласка, перш за все пам’ятайте: є надія. Шукайте допомоги від своїх близьких, церковних провідників та кваліфікованих консультантів. Церква надає допомогу в подоланні згубних звичок через місцевих церковних провідників, Інтернет7, а також в деяких місцевостях через служби сім’ї СОД.

Завжди пам’ятайте, що з допомогою Спасителя ви можете подолати свою згубну звичку. Це може бути довгий, важкий шлях, але Господь не відвернеться від вас. Він вас любить. Ісус Христос відстраждав Спокуту, щоб допомогти вам змінитися, звільнитися з полону гріха.

Найважливіше в цьому—продовжувати старання; іноді буває необхідно зробити кілька спроб, перш ніж люди прийдуть до успіху. Тож не здавайтесь. Не втрачайте віру. Тримайте своє серце близько до Господа, і Він дасть вам силу для звільнення. Він зробить вас вільними.

Мої дорогі брати, завжди тримайтеся подалі від звичок, які можуть привести до згубної звички. Ті, кому це вдається, зможуть присвятити своє серце, свою могуть, свій розум і свою силу служінню Богу.

Вони не просплять Відновлення.

Конкуренція пріоритетів

Третя перешкода, яка заважає нам цілковито віддаватися цій роботі,—безліч конкуруючих пріоритетів, які є в нас. Дехто з нас настільки зайнятий, що ми відчуваємо себе, як той віз, що його тягнуть десять волів—і кожний у свій бік. Витрачається багато сили, але віз стоїть на місці.

Часто ми віддаємо надто багато сил хобі, спорту, професійним інтересам та суспільним чи політичним справам. Усе це може бути хорошими і гідними поваги заняттями, але чи залишають вони нам час та сили для того, що повинно бути нашими найвищими пріоритетами?

Які ліки?

Знову ж таки, відповідь ми знаходимо в словах Спасителя:

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”.

Це найбільша й найперша заповідь.

А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”8.

Усе інше в житті має стояти після цих двох важливих пріоритетів.

Навіть у церковному служінні легко проводити дуже багато часу, просто виконуючи щось, не розуміючи серцевини, або суті, учнівства.

Брати, як носії священства, ми зобов’язалися бути людьми, які люблять Бога і свого ближнього і які готові виявляти цю любов словом і ділом. Саме такими повинні бути ми—учні Ісуса Христа.

Ті, хто так живе, не просплять Відновлення.

Заклик прокинутися

Апостол Павло написав: “Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих,—і Христос освітлить тебе!”9

Мої дорогі брати, знайте, що ви—сини світла.

Не дозволяйте собі бути егоїстами! Не дозволяйте, щоб погані звички привели вас до згубних звичок! Не дозволяйте конкуруючим пріоритетам заколисати вас до байдужості або відділити вас від благословенного учнівства та облагороджуючого служіння в священстві!

Надто багато поставлено на кін для нас як окремих людей, як сімей і як Христової Церкви, щоб лише півсерцем віддаватися цій священній роботі.

Бути учнем Ісуса Христа—це бути ним не раз на тиждень або раз на день. Це стати ним раз і назавжди.

Господнє обіцяння Своїм справжнім носіям священства аж надто велике, щоб його зрозуміти.

Тих, хто вірні Аароновому і Мелхиседековому священствам і звеличують свої покликання, “освячено Духом на оновлення їхніх тіл”. Отже, усе, що має наш Батько, буде дано їм10.

Я свідчу, що очищуюча сила Спокути Ісуса Христа і перетворююча сила Святого Духа можуть зцілити і врятувати людство. І наш привілей, наш священний обов’язок і наша радість—це уважно ставитися до покликання від Спасителя; йти за Ним зі справжнім бажанням та щирими намірами в серці. Давайте “cкин[емо] кайдани, якими [ми] скуті, і вийд[емо] з пітьми, і встан[емо] із праху”11.

Пробудімося ж і невтомно робімо добро, бо ми “закладаємо основи великої роботи”12, а саме, готуємося до повернення Спасителя. Брати, коли ми додаємо світло свого прикладу як свідчення про красу та силу відновленої істини, ми не будете спати під час Відновлення. Про це я свідчу та залишаю моє благословення, у священне ім’я нашого Учителя, Ісуса Христа, амінь.