Христос–Викупитель
Жертва [Викупителя] благословила кожного від Адама, першої людини, до останньої з усіх людських істот.
Ісус Христос, Син Божий, народився і помер за незвичайних обставин. Він жив і виріс в скромних умовах, не маючи нічого матеріального. Про себе Він сказав: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки,—Син же Людський не має ніде й голови прихилити!” (Лука 9:58).
Він ніколи не отримував почестей, прихильності, визнання, як і не бажав схвалення від політичних діячів на землі, ані від релігійних провідників Його часу. І не займав Він високих посад у синагогах.
Він скромно проповідував і, незважаючи на те, що за Ним йшло безліч людей, Його служіння завжди складалося з благословення окремих людей. Він сотворив незліченні чудеса серед тих, хто приймав Його як людину, послану від Бога.
Він дав Своїм апостолами владу й силу творити чудеса і “діла … ще більші”, ніж ті, які виконував Він (Іван 14:12), але Він ніколи не передавав їм привілей прощати гріхи. Його вороги обурилися, почувши, як Він сказав: “Іди собі, але більше не гріши” (Іван 8:11) або “Прощаються тобі [твої] гріхи” (Лука 7:48). Це право належало тільки Йому, бо він є Син Божий, і саме Він сплатить за ці гріхи Своєю Спокутою.
Його сила над смертю
Його сила над смертю була ще одною Божественною ознакою. Великий Яір, старший синагоги, благав: “завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, … і вмирала вона” (Лука 8:41–42). Учитель почув його благання, і поки вони йшли, слуга підійшов до Яіра і сказав йому: “Дочка твоя вмерла; не турбуй же Вчителя” (Лука 8:49). Прийшовши ж до будинку, Ісус попросив усіх вийти, і відразу, взявши її за руку, Він сказав їй: “Вставай!” (Лука 8:54).
Інший випадок стався, коли Він їхав до міста Наїна, то натрапив на похоронну процесію, вдова оплакувала смерть свого єдиного сина. Сповнений милості, Він доторкнувся до мар і сказав: “Юначе, кажу тобі: встань!” (Лука 7:14). Люди, побачивши чудо, вигукнули: “Великий Пророк з’явився між нами; і … зглянувся Бог над народом своїм” (Лука 7:16). Це диво було ще більш визначним, бо юнака вже було законно об’явлено мертвим і його несли на поховання. Воскресивши двох молодих людей, очевидність Його влади й сили над смертю здивувала віруючих і настрахала ненависників.
Але найбільш вражаючим був третій випадок. Марта, Марія і Лазар були рідними братом і сестрами, яких Христос часто відвідував. Коли люди розповіли Йому, що Лазар був хворий, Він виждав два дні до того, як піти до сім’ї. Заспокоюючи Марту після смерті її брата, Він рішуче свідчив їй: “Я воскресення й життя: хто вірує в Мене,—хоч і вмре, буде жити” (Іван 11:25).
Коли Спаситель попросив плакальників відвалити камінь від гробу, Марта боязко шепнула Йому: “Уже, Господи, чути,—бо чотири вже дні він у гробі” (Іван 11:39).
Тоді Ісус лагідно нагадав їй: “Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати,—славу Божу побачиш?” (Іван 11:40). І, промовивши це, Він закричав гучним голосом:
“Лазарю,—вийди сюди!
і вийшов померлий” (Іван 11:44).
Після випадку із Лазарем, який чотири дні перебував у могилі, вороги Сина Божого зіткнулися з неспростовними доказами, якими вони не могли знехтувати, применшити або спотворити, і вони безглуздо та злісно “від того дня … змовилися, щоб убити Його” (Іван 11:53).
Нова заповідь
Пізніше живий Христос святкував в Єрусалимі разом зі Своїми апостолами Своє останнє свято Пасхи, встановивши обряд причастя і давши їм заповідь любити один одного шляхом щирого служіння.
Його муки в Гефсиманії
Після цього, в найбільш піднесеному вияві Його любові до людства і повністю застосовуючи Свою волю, Він мужньо і рішуче пішов туди, де на Нього чекало Його найсуворіше випробування. У Гефсиманському саду, у цілковитій самоті, Він зазнав найбільших мук, де кровоточила кожна пора. Повністю скорившись Своєму Батьку, Він спокутував наші гріхи, а також узяв на Себе наші хвороби і скорботи для того, щоб пізнати, як допомогти нам (див. Алма 7:11–13).
Ми в боргу перед Ним і нашим Небесним Батьком, бо Його жертва благословила кожного, від Адама, першої людини, до останньої з усіх людських істот.
Засудження і розп’яття Спасителя
Після того як Його муки у Гефсиманії завершились, Він добровільно здався Своїм супротивникам. Зраджений одним із Своїх апостолів, Він був поспішно засуджений, у спосіб несправедливий і незаконний, на суді неправдивому і удаваному. Тієї ж ночі Його звинуватили у богохульстві і засудили до страти. Ненавидячи і жадаючи помсти—оскільки Він свідчив їм, що Він є Син Божий—Його вороги зробили так, щоб Пілат засудив Його. З цією метою вони змінили звинувачення у богохульстві на заколот, щоб стратити Його через розп’яття.
Його засудження серед римлян було ще більш жорстоким: їхні знущання та висміювання щодо Його духовного царства, принизлива коронація терновим вінцем, Його болісне бичування й тривалі муки Його вселюдського розп’яття стали найбільш ясним попередженням для кожної людини, яка може наважитися визнати себе Його учнем.
Кожну мить Своїх страждань Викупитель світу показав виняткове самовладання. Він завжди думав про благословення інших; з добротою і ніжністю Він благав Івана попіклуватися про Його матір, Марію. Він попросив Свого Батька на Небі пробачити катам, які розіп’яли його. Виконавши Свою роботу на землі, Він ввірив Свій дух Богові і випустив останній подих. Фізичне тіло Христа було прийнято в могилу і залишалося там три дні у нетлінному стані.
Робота Викупителя серед мертвих
Поки Його учні побивалися від смутку, розчарування і невизначеності, наш Спаситель, на іншому щабелі славного плану Його Батька, служив у новий спосіб. У короткий триденний період Він невтомно працював, аби організувати величезну роботу зі спасіння серед мертвих. Ті дні стали найбільш сповненими надії для всіх у Божій сім’ї. Під час цих відвідин Він організував Своїх вірних послідовників, щоб вони несли радісну новину викуплення до тих, хто за життя не пізнав славний план або тим, хто не прийняв його. Тепер вони отримають можливість звільнитися з свого полону та бути викупленими Богом живих і мертвих (див. УЗ 138:19, 30–31).
Перші плоди Воскресіння
Завершивши Свою роботу в духовному світі, Він повернувся на землю—назавжди об’єднати Свій дух зі Своїм фізичним тілом. Незважаючи на те, що Він рішуче показав Свою владу над смертю, розповіді у Писаннях про тих, кого Він повернув до життя перед Своїм воскресінням, показують, що вони лише повернулися до життя, яке чудесним чином було продовжено; вони все одно колись помруть.
Христос був першим, хто воскрес і ніколи не помре знову, аби завжди володіти досконалим, вічним тілом. У Своєму воскреслому стані він з’явився перед Марією, яка як тільки упізнала Його, стала поклонятися Йому. Наш Викупитель з великою ніжністю попередив її щодо Свого нового і славного стану: “Не торкайся до Мене; бо Я ще не зійшов до Отця” (Іван 20:17)—надаючи додаткові докази того, що Його служіння в духовному світі було справжнім і дійсним. Тоді, мовою, що підтверджувала реальність Його воскресіння, Він сказав: “Я йду до Свого Отця і Отця вашого; і до Бога Мого й Бога вашого!” (Іван 20:17). Після того, як Він пішов до Свого Батька, Він повернувся знову і з’явився Своїм апостолам. “Показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа” (Іван 20:20).
Викупитель повернеться
Я свідчу, що Христос повернеться шляхом, зовсім іншим, ніж під час Його першого пришестя. Він прийде у силі і славі, з усією праведністю і вірними святими. Він прийде, як Цар над царями і Пан над панами, як Князь миру, обіцяний Месія, Спаситель і Викупитель, щоб судити живих і мертвих. Я люблю Його і служу Йому усім своїм серцем, і я закликаю, щоб ми могли служити з радістю і відданістю, і щоб ми могли залишатися вірними Йому до кінця. В Його, Ісуса Христа, ім’я, амінь.