Безцінний спадок надії
Роблячи вибір укласти завіт з Богом або дотримуватися такого завіту, ви вибираєте, чи залишите ви спадок надії тим людям, які можуть наслідувати ваш приклад.
Мої дорогі брати і сестри, декого з вас запросили на ці збори місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ці місіонери, можливо, вже запросили вас зробити вибір—укласти завіт з Богом через хрищення.
Інші з вас слухають, оскільки ви прийняли запрошення одного з батьків, дружини або, можливо, дитини, звернене до вас у сподіванні, що ви зробите вибір знов відвести завітам, які ви вже уклали з Богом, центральне місце у своєму житті. Дехто з вас, хто слухає, вже зробив вибір повернутися до наслідування Спасителя і відчуває сьогодні, як радо Він вас вітає.
Незалежно від того, хто ви і де ви можете знаходитися, ви тримаєте у своїх руках щастя більшої кількості людей, ніж можете зараз собі уявити. Кожного дня і кожної години ви можете зробити вибір укласти завіт з Богом або дотримуватися такого завіту.
Де б ви не знаходилися на шляху до успадкування дару вічного життя, ви маєте можливість показати багатьом людям шлях до більшого щастя. Роблячи вибір укласти завіт з Богом або дотримуватися такого завіту, ви вибираєте, чи залишите ви спадок надії тим людям, які можуть наслідувати ваш приклад.
Ми з вами були благословенні обіцянням такого успадкування. Своїм щастям я багато в чому завдячую чоловікові, якого ніколи не зустрічав протягом земного життя. Він був сиротою, який став одним з моїх прадідів. Він залишив мені безцінний спадок надії. Дозвольте мені дещо розповісти вам про роль, яку він відіграв у створенні цього спадку для мене.
Його звали Генріх Айрінг. Він народився у дуже заможній сім’ї. Його батько, Едвард, був власником великого маєтку в Кобурзі, на території сучасної Німеччини. Його матір’ю була віконтеса Шарлотта фон Бломберг. Її батько був доглядачем земель короля Прусії.
Генріх був першим сином Шарлоти і Едварда. Шарлота померла у віці 31 рік після народження своєї третьої дитини. Невдовзі після цього помер і Едвард, втративши все своє майно і багатство через невдалу інвестицію. Йому було лише 40 років. Він залишив трьох осиротілих дітей.
Мій прадід Генріх втратив обох своїх батьків і великий земний спадок. Він залишився без грошей. Він написав у своєму щоденнику, що відчув, що найбільша надія для нього—вирушити до Америки. І хоча в нього там не було ні родичів, ні друзів, він, думаючи про Америку, мав відчуття надії. Спочатку він вирушив до Нью-Йорка. Потім він переїхав до Сент-Луїса в Міссурі.
У Сент-Луїсі він працював разом з одним із святих останніх днів. Від нього він отримав примірник брошури, написаної старійшиною Парлі П. Праттом. Він прочитав її і відтоді вивчав все, що міг дізнатися про святих останніх днів. Він молився, щоб знати, чи дійсно ангели являлися людям, чи справді є живий пророк, і чи знайшов він істинну і явлену через одкровення релігію.
Після двомісячного ретельного вивчення і молитов Генріх побачив сон, в якому йому було сказано, що він має охриститися. Обряд мав виконати старійшина Уільям Браун—чоловік, чиє ім’я і священство я благоговійно зберігаю у своїх спогадах. Генріха христили у ставку, наповненому дощовою водою, 11 березня 1855 р. о 7:30 ранку.
Я вірю, що Генріх Айрінг тоді знав про істинність того, чого я вас навчаю сьогодні. Він знав, що щастя вічного життя приходить через сімейні узи, які продовжуються вічно. Навіть незважаючи на те, що він зовсім недавно дізнався про Господній план щастя, він знав, що його надія на вічну радість залежала від вільного вибору інших людей, які зможуть наслідувати його приклад. Його надія на вічне щастя залежала від людей, які ще не народилися.
Частиною нашого сімейного спадку надії є щоденник, залишений ним своїм нащадкам.
Читаючи цей щоденник, я можу відчувати його любов до тих з нас, хто наслідуватиме його. У його словах я відчуваю надію, що його нащадки можуть зробити вибір іти за ним дорогою, що веде назад до нашого небесного дому. Він знав, що для цього буде потрібно зробити не один великий вибір, але багато маленьких виборів. Я цитую з його щоденника:
“Відтоді, як я вперше почув виступ старійшини Андруса … я завжди відвідував збори святих останніх днів і випадки, коли я не міг відвідати збори, були дійсно дуже рідкими, адже відвідування зборів—це, водночас, і мій обов’язок.
Я згадую про це у своєму щоденнику, щоб мої діти могли наслідувати мій приклад і ніколи не нехтували цим важливим обов’язком [збиратися] зі святими”1.
Генріх знав, що на причасних зборах ми можемо оновити наше обіцяння завжди пам’ятати Спасителя і робити все, щоб Його Дух був із нами.
Саме цей Дух підтримував його на місії, куди його покликали лише через кілька місяців після того, як він уклав завіт хрищення. Він залишив у спадок свій приклад відданості своїй місії, що тривала шість років у місцевості, яку тоді називали Індіанськими територіями. Щоб отримати своє звільнення від служіння на місії, він ішов пішки, а потім приєднався до обозу, що прямував з Оклахоми до Солт-Лейк-Сіті, подолавши відстань у приблизно 1770 км.
Невдовзі після того Божий пророк покликав його переїхати до південної частини Юти. Там він прийняв ще одне покликання служити на місії у своїй рідній Німеччині. Потім він відгукнувся на запрошення апостола Господа Ісуса Христа допомогти побудувати колонії святих останніх днів у північній частині Мексики. Там його було знов покликано до Мехіко служити місіонером повного дня. Він з честю виконав ці покликання. Його поховано на маленькому цвинтарі в Чіуауа, Мексика.
Я наводжу ці факти не для того, щоб заявити про його велич, велич його справ, або велич того, що він зробив для своїх нащадків. Я наводжу ці факти, щоб вшанувати його за приклад віри і надії, що була у нього в серці.
Він прийняв ці покликання завдяки своїй вірі в те, що воскреслий Христос і наш Небесний Батько явилися Джозефу Сміту в гаю у штаті Нью-Йорк. Він прийняв їх, оскільки мав віру в те, що ключі священства у Господній Церкві було відновлено з владою запечатувати сім’ї навіки, якщо тільки в них буде достатньо віри, щоб дотримуватися своїх завітів.
Подібно до мого предка Генріха Айрінга ви можете бути першим у своїй сім’ї, хто проторує для інших шлях до вічного життя, укладаючи священні завіти, один за одним, і дотримуючись їх старанно і з вірою. З кожним завітом пов’язані певні обов’язки і обіцяння. Для всіх нас, як і для Генріха, ці обов’язки іноді прості, але часто важкі. Однак пам’ятайте, що обов’язки повинні іноді бути важкими, бо їхня мета—рухати нас вперед на шляху до вічного життя з Небесним Батьком і Його Улюбленим Сином, Ісусом Христом.
Ви пам’ятаєте ці слова з книги Авраама:
“І стояв один серед них, Який був подібний Богові, і Він сказав тим, хто були разом з Ним: Ми зійдемо, бо є простір там, і ми візьмемо з цієї матерії, і ми зробимо землю, на якій вони зможуть жити;
І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм;
І тим, хто збереже свій перший стан, буде додано; а ті, хто не збереже першого стану свого, не матимуть слави в одному царстві з тими, хто збереже свій перший стан; а ті, хто збереже свій другий стан, матимуть славу, додану на їхні голови на віки вічні”2.
Збереження нашого другого стану залежить від укладання нами завітів з Богом і відданого виконання обов’язків, які за цими завітами вимагаються від нас. Щоб дотримуватися священних завітів протягом всього життя, потрібна віра в Ісуса Христа, як нашого Спасителя.
Через падіння Адама і Єви всі ми маємо наш спадок—спокуси, випробування і смерть. Однак наш люблячий Небесний Батько дав нам дар—Свого Улюбленого Сина, Ісуса Христа, як нашого Спасителя. Завдяки цьому величному дару і благословенню Спокути Ісуса Христа всі люди мають спадок: обіцяння воскреснути і можливість для всіх, хто народився, жити вічно.
Найвеличніше з усіх благословень Бога, вічне життя, ми отримаємо лише тоді, якщо укладемо завіти, запропоновані в істинній Церкві Ісуса Христа Його вповноваженими слугами. Через падіння усім нам потрібні очищувальна дія хрищення і рукопокладання для отримання дару Святого Духа. Ці обряди повинні виконуватися людьми, які мають належне повноваження священства. Тоді за допомогою Світла Христа і Святого Духа ми можемо дотримуватися всіх завітів, які ми укладаємо з Богом, особливо тих, що пропонуються у Його храмах. Лише тоді та з цією допомогою будь-яка людина може заявляти право на свій законний спадок, як дитини Бога, у вічній сім’ї.
Для декого, хто слухає мене, це може здаватися майже нездійсненною мрією.
Ви бачили відданих батьків, що сумують через дітей, які відмовилися від своїх завітів з Богом або зробили вибір їх порушити. Але ці батьки можуть знайти втіху і надію, дізнаючись про досвід інших батьків.
Син Алми і сини царя Мосії покаялися після жорстокого бунту проти завітів і заповідей Бога. Алма молодший бачив, як його син Коріантон полишив тяжкий гріх і повернувся до відданого служіння. У Книзі Мормона також описано чудо, коли ламанійці відмовилися від традицій виявляти ненависть до праведності, щоб укласти завіт померти заради збереження миру.
До Алми молодшого і синів Мосії було послано ангела. Цей ангел з’явився завдяки вірі та молитвам їхніх батьків і Божого народу. Ці приклади сили Спокути діяти у людських серцях можуть сповнити вас мужністю і принести втіху.
У наших намаганнях допомогти людям, яких ми любимо, прийняти свій вічний спадок, Господь дав усім нам джерело надії. Ми маємо Його обіцяння, коли продовжуємо намагатися зібрати людей до Нього, навіть якщо вони чинять опір Його запрошенню це зробити. Їхній опір засмучує Його, але Він не полишає зусиль, і так само слід чинити і нам. Своєю незмінною любов’ю Він встановлює досконалий приклад для нас: “І знову, скільки разів Я збирав вас, як квочка збирає своїх курчаток під свої крила, так, о ви, люди з дому Ізраїля, які загинули; так, о ви, люди з дому Ізраїля, ви, хто живе в Єрусалимі, як і ті, хто загинув; так, скільки разів Я хотів зібрати вас, як квочка збирає своїх курчаток, а ви не хотіли”3.
Ми можемо покладатися на це незмінне прагнення Спасителя привести з Собою всіх духовних дітей Небесного Батька назад до їхнього дому. Кожний відданий батько, дідусь та прадід має таке саме прагнення. Небесний Батько та Спаситель є для нас досконалими взірцями у тому, що ми можемо і повинні робити. Вони ніколи не примушують до праведності, оскільки праведність повинна бути результатом вибору. Вони роблять праведність розпізнаваною для нас і дозволяють нам побачити, яку насолоду приносять її плоди.
Кожна людина, яка народжується у цьому світі, отримує Світло Христа, яке допомагає нам бачити і відчувати, що правильно і що хибно. Бог послав смертних слуг, які можуть, Святим Духом, розпізнати, що Він хотів би, щоби ми робили і що Він забороняє. Бог робить привабливим правильний вибір, дозволяючи нам відчувати результати нашого вибору. Якщо ми робимо правильний вибір, то знайдемо щастя—з часом. Якщо ми вибираємо зло, тоді настає смуток і розчарування—з часом. Ці наслідки є незмінними. Втім, їх настання часто відкладається для певної мети. Якби благословення надходили відразу, тоді правильний вибір не зміцнював би віру. А оскільки смуток також іноді відкладається на значний час, потрібна віра, щоб відчути потребу в пошуку прощення гріха скоріше, ніж після того, як ми відчуємо його сумні та болісні наслідки.
Батько Легій сумував через вибір, зроблений деякими з його синів і їхніми сім’ями. Він був величним і добрим чоловіком—пророком Бога. Він часто свідчив їм про нашого Спасителя, Ісуса Христа. Він був взірцем слухняності та служіння, коли Господь закликав його полишити всі свої мирські статки, щоб врятувати свою сім’ю від знищення. Він продовжував свідчити своїм дітям до останніх днів свого життя. Подібно до Спасителя—і незважаючи на спроможність розпізнавати, що у них на серці, і бачити майбутнє, як сумне, так і прекрасне,—Легій тримав свої руки розпростертими, щоб наблизити свою сім’ю до спасіння.
Сьогодні мільйони нащадків Батька Легія виправдовують його надію на них.
Що можемо робити ви і я, щоб навчатися з прикладу Легія? Ми можемо наслідувати його приклад, молитовно і спостережливо вивчаючи Писання.
Я рекомендую вам бачити короткострокову та довгострокову перспективу у намаганні залишити спадок надії вашій сім’ї. У короткій перспективі будуть труднощі та буде чутно рик Сатани. І буде те, чого слід очікувати терпеливо, з вірою, знаючи, що Господь діє у Свій власний час і Свій власний спосіб.
Є речі, які ви можете робити рано, поки ті, кого ви любите, ще юні. Пам’ятайте, що щоденну сімейну молитву, сімейне вивчення Писань і виголошення нашого свідчення на причасних зборах впровадити легше і значно ефективніше, коли діти ще маленькі. Молодші діти часто більш сприйнятливі до Духа, ніж ми усвідомлюємо.
Зростаючи, вони пам’ятатимуть гімни, які співали з вами. І навіть краще, ніж музику, вони запам’ятають слова з Писань і свідчення. Святий Дух може нагадати їм про все, але слова з Писань і гімнів пам’ятатимуться найдовше. Ці спогади стануть тією рушійною силою, яка може повернути їх назад, коли вони заблукають на якийсь час, можливо на роки, збившись зі шляху, що веде додому—до вічного життя.
Нам знадобиться бачення довгострокової перспективи, коли ті, кого ми любимо, відчувають привабливість світу і здається, що хмара сумнівів придушує їхню віру. Ми маємо віру, надію і милосердя, щоб скеровувати нас і зміцнювати їх.
Я бачив це як радник двох живих пророків Бога. Вони—особистості з унікальним характером. І при цьому їм притаманний незгасаючий оптимізм. Коли хтось здіймає тривогу щодо чогось у Церкві, їхня найчастіша відповідь: “О, все владнається”. Вони, як правило, знають більше про цю проблему, ніж люди, що здіймають тривогу.
Вони також знають шлях Господа і тому їх ніколи не полишає надія щодо Його царства. Вони знають, що Він стоїть на чолі. Він всемогутній і Він піклується. Якщо ви дозволите Йому бути провідником вашої сім’ї, все владнається.
Дехто з нащадків Генріха Айрінга, схоже, заблукали. Але багато з його праправнуків йдуть у храми Бога о 6:00 ранку, щоб виконувати обряди за предків, яких ніколи не бачили. Вони йдуть туди завдяки залишеному ним спадку надії. Він залишив спадок, право на який заявляють багато його нащадків.
Після всього, що ми можемо робити з вірою, Господь виправдає наші сподівання на величніші благословення для наших сімей, ніж ми можемо уявити. Він прагне найкращого для них і для нас, як Своїх дітей.
Усі ми діти живого Бога. Ісус із Назарета—Його Улюблений Син і наш воскреслий Спаситель. Це Його Церква. У ній є ключі священства і завдяки цьому сім’ї можуть бути вічними. Це наш безцінний спадок надії. Я свідчу, що це істина, в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.