Розділ 5

Віра і покаяння

“Те, що нам потрібне в Церкві, а також поза нею,—це покаяння. Нам потрібно більше віри й рішучості, щоб служити Господу”.

З життя Джозефа Філдінга Сміта

Президент Джозеф Філдінг Сміт навчав: “Прощення гріхів приходить через віру і щире покаяння”¹. Він сказав, що “нам необхідно не просто вірити, але й каятися”, і він також навчав, що коли ми чинимо добрі справи у вірі до кінця, то “отримаємо нагороду вірних і місце в Целестіальному царстві Бога”². Висловлюючи своє бажання, щоб всі люди отримали цю винагороду, він свідчив про Ісуса Христа і проповідував покаяння упродовж свого служіння.

Будучи апостолом він сказав: “Я вважав це своєю місією, бо отримав сильне спонукання від Духа Господа, під час моїх подорожей колами Сіону, говорити людям, що зараз настав день покаяння, і закликати святих останніх днів пам’ятати про їхні завіти—обіцяння, які вони дали Господу, дотримуватися Його заповідей і додержуватися вчень і настанов старійшин Ізраїля—пророків Бога,—як вони записані в цих святих Писаннях. Ми повинні в усьому смиренно й обачно ходити перед Господом, щоб мати благословення і скерування Його Святого Духа. Я вважаю цей день—днем попередження. Цей час був часом попередження з того дня, коли пророк вперше отримав одкровення з небес, що євангелію мало бути відновлено”³.

Однієї неділі під час причасних зборів Президент Сміт сказав зібранню, чому він звертається голосом застереження. Його син Джозеф, який був на тих зборах, пізніше писав: “Я добре пам’ятаю деякі зауваження [мого батька], які він зробив того разу. “Хто є вашим другом, або хто любить вас найбільше?—запитав він зібрання.—Особа, яка каже вам, що все добре в Сіоні, що процвітання вже не за горами, або ж особа, яка попереджає вас про обіцяні нещастя й труднощі, якщо не жити за принципами євангелії? Я хочу, щоб ви знали, що я люблю членів Церкви і не хочу, щоб хтось з них вказав на мене пальцем, коли ми пройдемо через завісу смертного існування, і, звинувачуючи, сказав: “Якби ти тільки попередив мене, я б не був у такому скрутному становищі”. Отже я здіймаю голос попередження з надією на те, що мої брати і сестри підготуються до царства слави”⁴.

Президент Джозеф Філдінг Сміт розповів про причину того, чому він закликає святих останніх днів до покаяння: “Я люблю членів Церкви”.

Ті, хто тісно працював з Президентом Смітом, бачили, що за його суворими застереженнями був чоловік, що з ніжністю турбувався про людей, які боролися з гріхом. Старійшина Френсіс М. Гіббонс, який служив секретарем у Першому Президентстві, часто був присутній, коли Президент Сміт розглядав церковні дисциплінарні справи. Старійшина Гіббонс пригадував: “Він завжди приймав рішення з добротою й любов’ю, виявляючи таку велику милість, яка тільки могла бути виправдана обставинами. Зазвичай, дізнавшись про обставини важкої справи, він казав: “Чому люди так чинять?” Це говорилося без звинувачення чи засудження, а з сумом і жалем”⁵. Президент Спенсер В. Кімбол, який служив з Президентом Смітом як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, казав: “Багато разів ми говорили про те, що оскільки Дванадцять будуть суддями в Ізраїлі, будь-хто з нас був би радий потрапити до його рук, бо він судив би з добротою, милістю, справедливістю і святістю”⁶. Коли Президент Сміт висвячував єпископів, то часто радив: “Пам’ятайте, у кожного є слабкості, і кожна історія має принаймні два боки. Якщо ви схибите у вироку, переконайтеся, що ви схибили у бік любові й милості”⁷.

Учення Джозефа Філдінга Сміта

Перший принцип євангелії—віра в Господа Ісуса Христа.

Нашу віру зосереджено на Господі Ісусі Христі, а через Нього на Батькові. Ми віримо у Христа, приймаємо Його як Сина Бога і взяли Його ім’я на себе у водах хрищення⁸.

Нехай вашою головною думкою в усі часи буде та, що Ісус є Христос, Син живого Бога, Який прийшов у світ, щоб покласти Своє життя, аби ми могли жити. Це—істина, і вона є фундаментальною. На ній побудована наша віра. Її не можна зруйнувати. Ми повинні дотримуватися цього вчення, незважаючи на вчення світу і думки людей; бо воно є найголовнішим, воно є вкрай важливим для нашого спасіння. Господь спокутував нас Своєю кров’ю, Він дав нам спасіння за умови—і цю умову ми не повинні забувати,—що ми дотримуватимемося Його заповідей і завжди пам’ятатимемо Його. Якщо ми чинитимемо так, то будемо спасенні, в той час як ідеї і безглуздість людей щезнуть з землі⁹.

Вірою ми приходимо до Бога. Якби ми не вірили в Господа Ісуса Христа, якби у нас не було віри в Нього або в Його спокуту, ми б анітрохи не мали бажання дослухатися до Його заповідей. Саме завдяки нашій вірі ми приводимо своє життя у відповідність з Його істиною і маємо бажання у своєму серці служити Йому. …

Першим принципом євангелії є віра в Господа Ісуса Христа; і, звісно, ми не зможемо мати віру в Господа Ісуса Христа без віри в Його Батька. Тоді, якщо ми маємо віру в Бога Батька і Сина і керуємося, як нам і належить, Святим Духом, ми матимемо віру в слуг Господніх, через яких Він говорить¹⁰.

Віра—це вчинки.

“Віра є рушійною причиною всіх вчинків”. [Lectures on Faith, lecture 1]. Якщо ви на мить зупинитеся, щоб обміркувати це, я думаю, ви погодитеся, що це є абсолютною правдою як в земних, так і в духовних речах. Це правда по відношенню до нас і наших особистих вчинків і дій Бога. …

“Віра без діл—мертва” [Яків 2:26]—іншими словами, її не існує. Я думаю, що Яків безсумнівно мав на увазі це: “Покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх, і дещо буде досягнуто”. [Див. Яків 2:18]. Віра—це вчинки. … Отже віра є сильнішою за переконання. …

Віра—це дар від Бога. Кожна хороша річ є даром від Бога. Це вчення з Писань, яке міститься в 11 розділі Послання до Євреїв—і представляє собою дуже чудовий трактат про віру—[і] в одкровеннях, які Господь дав нам в Ученні і Завітах та в інших Писаннях. Віру не можна здобути, будучи бездіяльним, байдужим або посивно віруючим. Саме лише бажання здобути віру розвине її не у більшій мірі, ніж бажання набути майстерності в музиці або в малюванні розвине таку майстерність без ретельної праці. Саме про це ми і маємо турбуватися. Ми здобуваємо свідчення про євангелію, ми віримо у Джозефа Сміта, ми віримо в Ісуса Христа, ми віримо в принципи євангелії, але наскільки добре ми живемо за ними?

… Якщо ми хочемо мати живу, міцну віру, ми повинні активно виконувати кожен обов’язок членів цієї Церкви. …

О, якби наша віра була подібною до віри Нефія! Прочитайте 17 розділ 1 Нефія, де його брати протидіяли йому і сміялися з нього, бо він збирався побудувати корабель, кажучи:

“Наш брат дурний, бо він думає, що може побудувати корабель; так, і ще він думає, що може переправитися через ці великі води”. [1 Нефій 17:17].

Нефій відповів їм:

“Якщо Бог наказав мені зробити все це, то я зможу це зробити. Якщо він накаже мені сказати цій воді: стань землею, вона має стати землею; і якщо я скажу це, воно буде зроблено. [1 Нефій 17:50].

Такою була його віра¹¹.

Зараз ми ходимо не баченням, як це було тоді, коли ми прийшли у цей світ, але Господь очікує, що ми будемо ходити вірою [див. 2 Коринтянам 5:7]; а ходячи вірою ми отримаємо нагороду праведності, якщо будемо дотримуватися тих заповідей, які дані для нашого спасіння¹².

Якщо людина не буде дотримуватися цього вчення і ходити вірою, приймаючи істину і виконуючи заповіді, як їх було дано, вона не зможе здобути вічне життя, як би палко вона не визнавала своїми вустами, що Ісус є Христос, або не вірила, що Його Батько послав Його у світ, щоб викупити людину. Отже Яків правий, коли каже, що демони “вірують,—і тремтять”, але вони не каються [див. Яків 2:19]¹³.

Покаяння—це другий принцип євангелії і воно є дуже важливим для нашого спасіння і піднесення.

Покаяння є фундаментальним принципом євангелії і результатом віри¹⁴.

Те, що нам потрібне в Церкві, а також поза нею,—це покаяння. Нам потрібно більше віри й рішучості, щоб служити Господу¹⁵.

Чи правда те, що дехто серед нас гадає, що наші гріхи не мають великого значення, якщо тільки це не тяжкий гріх, не смертельний гріх, і що ми все ще спасемося в царстві Бога? Нефій бачив наші дні. Він сказав, що люди так і казатимуть [див. 2 Нефій 28:7–9]. Але я кажу вам, що ми не можемо звернути зі шляху істини і праведності, сподіваючись зберегти провід Духа Господнього¹⁶.

У Сіоні немає місця для грішника, який грішить свідомо. Місце є для грішника, який кається, для людини, яка відвертається від зла і прагне життя вічного і світла Євангелії. Ми не повинні дивитися на гріх навіть з найменшою мірою допущення, більшою, ніж дивиться на нього Господь, а ходити чесно й праведно перед Господом¹⁷.

Люди можуть бути спасені і піднесені в царстві Бога лише у праведності; тому ми повинні каятися в наших гріхах і ходити у світлі так, як Христос є у світлі [див. 1 Івана 1:7], щоб Його кров могла очистити нас від усіх гріхів, і щоб ми могли мати товариство з Господом, і отримати від Його слави і піднесення¹⁸.

Нам потрібне покаяння і нас потрібно закликати до покаяння¹⁹.

У принципі покаяння явлено милість Небесного Батька та Ісуса Христа.

Покаяння є одним з найбільш втішаючих і славетних принципів, який викладається в євангелії. У цьому принципі, можливо сильніше, ніж у будь-якому іншому принципі, виявляється милість нашого Небесного Батька і Його Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа. Який би це був жах, якби не існувало прощення гріха і способів відпущення гріха для тих, хто смиренно кається! Ми лише трохи можемо собі уявити страх, який би охопив нас, якби нам довелося завжди й вічно зносити покарання за наші провини, не маючи надії на будь-яке полегшення. Як здобувається це полегшення? Хто може його здобути?

Наш Господь сказав:

“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся”. [Іван 3:16–17; див. також вірші 18–21].

Якби Батько не послав Ісуса Христа у світ, то не було б ніякого відпущення гріхів, і не було б полегшення від гріха через покаяння²⁰.

“Покаяння є одним з найбільш втішаючих і славетних принципів, який викладається в євангелії”.

Якби ми по-справжньому розуміли і могли відчути хоча б найменшу часточку любові й милосердної готовності з боку Ісуса Христа страждати за наші гріхи, ми б захотіли покаятися в усіх своїх провинах і служити Йому”²¹.

Покаяння включає в себе щирий смуток через гріх і повне відвернення від гріха.

У Писаннях сказано:

“Принось жертву Господу Богу своєму в праведності, а саме—жертву скрушеного серця і впокореного духа” [УЗ 59:8].

Це і означає покаяння.

… Покаяння, за визначенням, даним у словнику,—це щирий смуток за гріх, який супроводжується самоосудом і повним відверненням від гріха. … Не може бути істинного покаяння без смутку і бажання звільнитися від гріха.

Розкаяння—це виявлення скрушеного або упокореного через гріх духа і щире відчуття ницості гріха й усвідомлення милості й ласки Бога, що даруються грішнику, який кається. … Тому Господь і каже, як я вже цитував, що ми маємо принести жертву “скрушеного серця і впокореного духа”. …

Віра—це дар від Бога. … Деяким людям нелегко каятися, але дар покаяння і віри буде дано кожній людині, яка шукає його²².

З власного досвіду я пізнав, що коли ви хочете змінитися, насправді хочете змінитися, ви можете зробити це. Наше сумління і Писання кажуть нам, як потрібно жити—і завдяки їм ми знаємо, які звички ми повинні змінити заради нашого вічного блага й розвитку²³.

Час, щоб каятися—зараз.

Бог не збирається спасати кожного чоловіка й кожну жінку у целестіальному царстві. Якщо ви хочете потрапити туди і ви допустилися помилок, якщо ви чинили гріхи, якщо ви порушуєте заповіді Господа і знаєте про це,—зараз найкращий час, щоб покаятися і виправитися, і не ставитися до цього, як до чогось незначного, за що Господь вибачить вас, трохи поб’є, трохи покарає і простить вас; бо якщо ви вперто прямуватимете таким курсом, то вас буде вигнано²⁴.

Зволікання, якщо казати про євангельські принципи, є крадієм вічного життя, яке є життям в присутності Батька і Сина. Серед нас є багато тих (навіть членів Церкви), хто відчуває, що немає потреби негайно дотримуватися принципів євангелії і заповідей. …

Давайте не будемо забувати слова [Амулека]: “Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої.

І ось, як я сказав вам перед тим, оскільки ви мали так багато доказів, отже, я благаю вас, щоб ви не відкладали день свого покаяння на кінець; бо після цього дня життя, який дається нам, щоб підготуватися до вічності, ось, якщо ми не зробимо доброго з нашим часом, поки ми в цьому житті, то прийде ніч темряви, в якій жодного діяння не можна буде вчинити.

Ви не зможете сказати тоді, коли вас буде приведено до цієї жахливої кризи, що я покаюся, що я повернуся до мого Бога. Ні, ви не зможете сказати цього; бо той самий дух, який володіє вашими тілами в той час, в який ви підете з цього життя, той самий дух буде мати силу володіти вашим тілом у тому вічному світі”. [Алма 34:32–34]²⁵.

Ми маємо здіймати голос попередження перед світом.

Господь хоче, щоб люди були щасливі—це Його мета—але люди відмовляються від щастя і роблять себе нещасними, бо думають, що їхні шляхи кращі за шляхи Бога, і це через егоїзм, жадібність і злість, які засіли в їхніх серцях; ось у чому наша проблема сьогодні²⁶.

Зі спостережень, які ми робимо, подорожуючи з одного місця в інше, і з того, що ми читаємо в публічній пресі, ми змушені зробити висновок, що покаяння у гріху сьогодні є надзвичайно важливим в усьому світі²⁷.

Не думайте, що ми досягли стану, коли вже не може бути гірше. Якщо не буде покаяння, то стане гірше. І тому я закликаю до покаяння цих людей, святих останніх днів, … і всі народи землі повсюди²⁸.

Ми маємо здіймати голос попередження перед світом і особливо до членів Церкви [див. УЗ 88:81]²⁹.

Наш обов’язок піклуватися одне про одного, захищати одне одного, попереджати одне одного про небезпеки, навчати одне одного принципам Євангелії царства і, об’єднавшись разом, стояти проти гріхів світу³⁰.

Я не знаю нічого, що є більш важливим або більш необхідним у цей час, ніж закликати до покаяння, навіть святих останніх днів, і я закликаю їх, а також тих, хто не є членами Церкви, дослухатися до цих слів нашого Викупителя. Він чітко сказав, що ніщо нечисте не може увійти в Його присутність. Лише ті, хто виявив себе вірним, і омив свій одяг в Його крові через свою віру і покаяння—і жоден інший не знайде царства Бога³¹.

“Знайте, всі народи, коліна, язики і люди житимуть щасливо у Святім Ізраїля, якщо вони покаються”. [1 Нефій 22:28]. І я молюся за те, щоб вони покаялися. Я хочу, щоб вони жили щасливо. Я хочу, щоб вони вірили у Святого Ізраїля, Який прийшов у світ і спокутував наші гріхи, гріхи всього людства, Який дарував нам викуплення від смерті, Який пообіцяв нам спасіння і відпущення наших гріхів за умови нашого покаяння.

O, я бажаю, щоб все людство повірило в Нього, поклонялося Йому і Його Батькові і служило нашому Богу в ім’я Сина, і тоді прийде мир, тоді пануватиме праведність, тоді Господь встановить Своє Царство на землі³².

Я благаю світ покаятися і вірити в істину, дозволити світлу Христа сяяти в їхньому житті, зберігати кожен хороший та істинний принцип, який вони мають, і додати до них більше світла й знання, які прийшли через одкровення в ці дні. Я благаю їх приєднатися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і пожати благословення євангелії.

Я благаю членів Церкви чинити праведні справи, дотримуватися заповідей, прагнути Духа, любити Господа, на перше місце у своєму житті ставити царство Бога і таким чином виконувати своє спасіння зі страхом і тремтінням перед Господом [див. Филип’янам 2:12]³³.