Розділ 11
Шанування ключів священства, відновлених через Джозефа Сміта
“Дозвольте мені тепер сказати—дуже ясно і дуже виразно—що у нас є святе священство і що ключі царства Божого—тут. Вони є тільки в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
Президент Джозеф Філдінг Сміт проголосив: “Я маю досконале знання про божественну місію пророка Джозефа Сміта. Я не маю жодного сумніву стосовно того, що Господь обрав його, і дав йому одкровення, заповіді, відкрив для нього небеса і покликав його очолювати цей славетний розподіл”1. Президент Сміт з однаковим шанобливим благоговінням ставився до цього “досконалого знання” і до ключів священства, відновлених через Пророка Джозефа. Він завжди шанував і підтримував тих, хто тримав ці ключі, та радив усім членам Церкви ставитися до них з тією ж повагою. Він сказав: “Кожного чоловіка, якого належним чином було вибрано головувати на будь-якій посаді в Церкві, потрібно шанувати в його покликанні”2.
Якось, коли Джозеф Філдінг Сміт служив апостолом, Першим Президентством і Кворумом Дванадцятьох Апостолів обговорювалося одне складне питання. Старійшина Сміт чітко висловив свою думку щодо цієї справи. Одного дня Президент Гебер Дж. Грант, який тоді був Президентом Церкви, прийшов у кабінет старійшини Сміта. Президент Грант пояснив, що обдумавши це питання з молитвою, він відчув спонукання рекомендувати дію, яка відрізнялася від поглядів старійшини Сміта. Старійшина Сміт негайно висловив свою підтримку щодо рішення Президента Гранта. Пізніше Він сказав: “Що стосується мене, то, коли Президент Церкви каже, що Господь відкрив Йому щось, або надихнув його зробити щось, я повністю підтримаю його в цій справі”3.
Джозеф Філдінг Сміт підтримував у такий спосіб всіх своїх провідників священства, а не лише Президента Церкви. Наприклад, Натана Елдона Теннера було покликано служити членом Кворуму дванадцятьох у жовтні 1962 року. Рік потому його було покликано служити радником у Першому Президентстві, через що він зайняв головуючу посаду над Президентом Смітом, який був Президентом Кворуму дванадцятьох. Пізніше Президент Теннер висловив свою вдячність за підтримку Президента Сміта: “Коли мене було покликано до Першого Президентства, незважаючи на те, що він був старшим членом Дванадцятьох і служив у цьому чині більше п’ятдесяти років, він виявляв велику повагу до мене на моїй посаді, повністю підтримував і довіряв”4.
Президент Сміт також вшановував провідників священства у своєму приході. Служачи членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, він сказав: “Я не маю права … христити одного з моїх дітей без того, щоб спершу не піти до єпископа приходу, на території якого я мешкаю, і не отримати його дозвіл, бо він тримає ключі від того прихода, до якого я належу як його член. Я ніколи не христив жодного зі своїх дітей, … не підійшовши до єпископа, і не отримавши його дозволу на виконання того обряду і конфірмації їх членами Церкви”5.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Ключі священства—це влада і повноваження скеровувати Господню роботу на землі.
Існує різниця між отриманням чину у священстві і отриманням ключів священства. Ми маємо це чітко розуміти. …
… Хоча всі чоловіки, яких було висвячено у будь-який чин, мають священство, існують особливі або розпорядчі повноваження, даровані тим, кого покликано головувати. Ці повноваження називають ключами6.
Ключі [священства] є правом на президентство; вони є владою і повноваженням управляти і скеровувати всі Господні справи на землі. Ті, хто тримає їх, мають владу управляти тим та контролювати те, як саме всі інші можуть служити у священстві7.
Коли чоловіки отримують доручення від людини, яка тримає ці ключі, тоді їхні дії вважаються чинними. Те, що вони роблять, запечатується і затверджується в Церкві, як на землі, так і на небесах8.
2
Господь направив святих посланців зі Своєї присутності, щоб відновити ключі священства.
Ми віримо, що після тривалої ночі темряви, зневіри та відступництва від істин чистого й довершеного християнства, Господь у своїй нескінченній мудрості знову відновив повноту вічної євангелії на землі.
Ми знаємо, що Джозеф Сміт—пророк; що Батько і Син явилися йому навесні 1820 року, щоб розпочати цей останній розподіл євангелії; що він переклав Книгу Мормона силою і даром від Бога; що він отримав ключі й повноваження від ангелів, посланих заради цього, і що Господь відкрив йому вчення спасіння9.
Господь не визнає жодного обряду або церемонії, навіть якщо вони робляться або виконуються в Його ім’я, якщо вони не узгоджуються з Його волею, і не виконуються тим, кого визнано його уповноваженим слугою. Саме для цього Він посилав зі Своєї присутності святих посланців до Джозефа Сміта та інших, щоб відновити те, що було забрано з землі, саме повноту євангелії і повноту ключів священства10.
Ключі священства мали бути відновлені. Було недостатньо того, що Іван Христитель прийшов з ключами Ааронового священства, а Петро, Яків та Іван—з ключами Мелхиседекового священства, за допомогою яких було організовано Церкву, але ще мали відкритися небеса і мало відбутися відновлення ключів, які тримали всі пророки, що очолювали розподіли від днів Адама до днів Петра, Якова та Івана. Ці пророки прийшли у відповідний час і передали повноваження, яке вони тримали11.
Коли Петро, Яків та Іван дарували Мелхиседекове священство Джозефу Сміту та Оліверу Каудері, вони також дарували їм ключі священства.
Всі ключі з усіх розподілів мали бути принесені для того, щоб виконати слова пророків і цілі Господа у здійсненні повного відновлення всього. Тому батько людської сім’ї, перший чоловік на землі—Адам, мав прийти і він прийшов зі своїм повноваженням. Прийшов Мойсей та інші. Всі, хто мали ключі прийшли і дарували свої повноваження. … Ми не знаємо точних дат, коли були явлені деякі з цих повноважень, але Пророк Джозеф Сміт, у листі до святих з Наву, писав з приводу спасіння померлих, як це записано у нас у 128 розділі Учення і Завітів [вірші 17–21], що всі ці пророки прийшли зі своїми ключами в розподіл, в якому ми живемо12.
Після того, як Церкву було організовано, Господь наказав Своїм святим, щоб вони збудували дім в Його ім’я. Святим важко було зрозуміти важливість цього і тому вони не почали відразу ж будувати той дім, за що Господь докорив їм [див. УЗ 95:1–4]. Після докору вони пішли зі своєю міццю і у своїй бідності будувати Кертлендський храм. Для чого його було побудовано? Він був святилищем, куди міг прийти Ісус Христос, куди Він міг посилати Своїх слуг, пророків, з їхніми ключами повноваження. … Ми знаємо, що три великі пророки давнини, які тримали важливі ключі, прийшли 3 квітня 1836 року.
Першим прийшов Мойсей [див. УЗ 110:11]. Він дав Джозефу Сміту і Оліверу Каудері ключі збирання Ізраїля. … Він зібрав Ізраїль, і хоча він не мав привілею віддати їм землю у володіння, однак ключі для збирання були в його руках. Він прийшов до Петра, Якова та Івана на гору Переображення і там дарував їм ці самі ключі для збирання Ізраїля у ті дні, в які вони жили. Його було послано до Пророка Джозефа Сміта і Олівера Каудері, щоб дарувати ключі збирання Ізраїля в розподіл повноти часів. …
Еліяс прийшов після того, як Мойсей передав свої ключі і приніс євангелію розподілу, в який жив Авраам [див. УЗ 110:12]. Все, що стосується того розподілу: благословення, які було даровано Аврааму, обіцяння, які були дані його нащадкам, все було відновлено, і прийшов Еліяс, який тримав ключі того розподілу.
Потім Ілля, останній пророк, який тримав ключі влади запечатувати в давньому Ізраїлі, прийшов и дарував цю владу, владу запечатувати [див. УЗ 110:13–16]. Деякі члени Церкви помилялися, вважаючи, що Ілля прийшов з ключами для хрищення за померлих або спасіння померлих. Ключі Іллі були величнішими за це. То були ключі запечатування, і ці ключі запечатування призначалися для живих і поширювалися на померлих, які воліють покаятися13.
Ілля-пророк … дарував їм [Джозефу Сміту і Оліверу Каудері] владу запечатувати, владу використовувати священство, щоб зв’язувати на землі і запечатувати на небесах14.
Влада запечатувати ставить печатку затвердження на кожному обряді, який виконується в цій Церкві, а особливо на тих, які виконуються в храмах Господа15.
У Кертлендському храмі Ілля явився Джозефу Сміту і Оліверу Каудері і дарував ключі запечатування.
Брати і сестри, це славетний розподіл. Усі інші розподіли стали його частиною. Всі повноваження, вся влада зосереджені в цьому розподілі, в якому ми живемо. Ми маємо привілей насолоджуватися цими благословеннями через нашу вірність16.
Дозвольте мені тепер сказати—дуже ясно і дуже виразно—що у нас є святе священство і що ключі царства Божого—тут. Вони є тільки в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів17.
3
Президент Церкви тримає ключі від усієї Церкви.
Незадовго до своєї мученицької смерті Пророк [Джозеф Сміт] дарував Дванадцятьом апостолам,—які утворюють другий кворум у Церкві—, всі ключі і всі обряди й священство, які їм необхідно мати, щоб продовжувати виконувати цю велику й славетну роботу спасіння всього людства18.
Це священство і ці ключі … дані кожному чоловіку, якого було висвячено як члена Ради Дванадцятьох. Але, оскільки вони є правом на президентство, вони можуть використовуватися в повноті тільки старшим апостолом Бога на землі, хто є Президентом Церкви19.
Президент Церкви тримає ключі над усією Церквою. … В ньому зосереджена сила Священства. Він тримає всі ключі будь-якого роду, які стосуються розподілу Повноти часів. Він володіє всіма ключами колишніх розподілів, які було відкрито20.
4
Ми повинні шанувати тих, кому Президент Церкви делегував ключі повноваження.
[Президент Церкви] має право делегувати повноваження і забирати повноваження, коли бачить, що це потрібно, і отримує натхнення зробити це21.
Пам’ятайте, існує лише одна людина на лиці землі, яка тримає владу священства запечатувати, і вона може делегувати цю владу іншим, щоб вони могли діяти і могли запечатувати на землі, і це було чинним і мало силу зв’язувати настільки, наскільки він затверджує це; якщо він скасує це, жодна людина не зможе змінити, зробленого тією владою22.
Жоден чоловік не може виконувати обряди і дарувати благословення храму, якщо Президент Церкви не дасть йому повноваження на це. Жоден чоловік не може виконувати обряди у будь-якій якості в цій Церкві, не маючи повноваження на його виконання, бо воно отримується через владу й ключі, які тримає Президент Церкви. … Якщо силою повноваження своїх ключів він повинен сказати, що певні привілеї мають бути забрані у людини, тоді жодна людина не матиме повноваження виконати обряд, щоб дарувати ці особливі привілеї. Якщо хтось буде намагатися зробити це, цей обряд буде недійсний і той, хто намагатиметься виконати його, відповідатиме, якщо не перед Церквою, то перед судом Бога, і його буде визнано грішником. …
… Коли апостоли або інші брати відвідують коли Сіону і їм доручають владнати все, що вимагає уваги там, вони роблять це через доручення або повноваження, делеговане їм Президентом Церкви. Цей самий принцип застосовується і на нижчих рівнях у колах та приходах23.
Кожен чоловік, якого належним чином обрано головувати на будь-якій посаді в Церкві, повинен бути вшанований у своєму покликанні. Коли чоловіка висвячують у чин єпископа, він отримує ключі президентства над приходом, на території якого він мешкає, і він має бути вшанований у цьому покликанні кожним членом приходу, незалежно від того, яку посаду він може займати. Це вірно і для президента колу, і для президента кворуму, і для будь-якого іншого покликання. В якості прикладу того, що це означає, нас навчають, що жоден батько, хоча він може мати Мелхиседекове священство, не має права христити одного зі своїх дітей, не отримавши спершу дозволу від свого єпископа. Коли дозвіл отримано, батько має повноваження виконати цей обряд для своєї дитини. Якщо будь-який батько вирішить виконати хрищення самостійно або висвятити свого сина, не отримавши спершу дозволу від головуючого чину в приході або колі, залежно від ситуації, який тримає ключі від повноваження, він вчинить гріх. Це стосується як апостола, так і старійшини у приході. Навіть Президент Церкви ніколи і не подумав би діяти у будь-якій справі цього роду, не спитавши спершу єпископа свого приходу або президента свого колу, і не визнавши повноваження, яке було делеговане єпископу або президенту колу24.
5
Об’єднаний голос тих, хто має ключі царства, завжди вестиме нас туди, де, за Господнім бажанням, ми маємо бути.
Я вважаю, що є дещо, що ми повинні розуміти дуже чітко. Ні Президент Церкви, ні Перше Президентство, ні об’єднаний голос Першого Президентства і Дванадцятьох ніколи не зведе святих на манівці і не виголосить поради світові, яка суперечить розуму та волі Господа.
Окрема людина може відпасти від шляху або мати погляди чи давати поради, які є нижчими за те, чого хоче Господь. Але голос Першого Президентства і об’єднаний голос тих інших, хто має у себе ключі царства, завжди вестиме святих і світ саме тими стежками, на яких, за Господнім бажанням, вони мають бути. …
Я свідчу: якщо ми будемо орієнтуватися на Перше Президентство і слідувати їхнім порадам та вказівкам, жодна сила на землі не зможе спинити або змінити наш курс як Церкви, і кожен з нас відчуватиме мир у своєму житті й буде спадкоємцем вічної слави у світі прийдешньому [див. УЗ 59:23]25.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Як ми можемо наслідувати приклад Президента Сміта, коли підтримуємо тих, хто тримає ключі священства? (Див. “З життя Джозефа Філдінга Сміта”).
-
Як частина 1 допомагає вам зрозуміти різницю між тим, коли людина має чин у священстві, і коли вона має ключі священства? Чому, на ваш погляд, тут існує важлива відмінність?
-
Які благословення ви отримали завдяки тому, що ключі священства були відновлені на землі? (Див. частину 2).
-
Як, на вашу думку, Церква укріпилася завдяки організації, яка описана в частинах 3 і 4? Як зміцнюються члени Церкви індивідуально?
-
Що ви відчуваєте, коли думаєте про слова Президента Сміта стосовно єдності серед Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів? Коли ви отримували скерування через їхній “об’єднаний голос”? (Див. частину 5).
Відповідні уривки з Писань
Матвій 16:13–19; Дії 3:21; УЗ 21:4–6; 27:5–13; 65:2; 128:8–21; 132:7
Допомога вчителю
“Може статися, що ви не знаєте відповіді на запитання. Якщо таке трапляється, просто скажіть, що ви не знаєте. Можете сказати, що постараєтеся знайти відповідь на це запитання. Або ж можете запропонувати тим, кого навчаєте, самим знайти відповідь, а на наступному уроці дати їм можливість розповісти, про що вони дізналися” (Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 64).