Яку роль відіграє Спокута у досягненні мети нашого життя?
Якщо запитати віруючу людину, з якою важливою подією в неї повʼязаний квітень, то християни напевне б відразу назвали Великдень або іншими словами Великий день. Дійсно для будь-якого християнина день воскресіння нашого Господа, Ісуса Христа, є великим днем, оскільки він дає надію. Надію на те, що це життя дано нам не як просте існування, повʼязане з пошуками “хліба насущного”, але воно має мету, і вже підготовлені засоби її досягнення.
Ісус Христос, Його вчення і Його Спокута безпосередньо повʼязані з нашим життям, його метою і засобами для її досягнення. Проте мені здається, що кожна людина дуже індивідуально усвідомлює роль Ісуса Христа і Його Спокути у своєму житті. В кожного це приходить у свій час і за своїх обставин. І часто виникнення та зміцнення нашої віри є лише початком шляху до цього усвідомлення, а цей шлях веде до навернення, про яке говорив Ісус Петру: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Від Луки 22:32). Петро був віруючою людиною, до того ж, в нього було свідчення, що Ісус є Христом, Месією, Сином Божим. Чому ж, за словами Господа, він міг зміцнювати своїх братів лише навернувшись? Відповідь проста: “Навернення—це духовна зміна, коли людина стає новою завдяки Божій силі” (Книга Мормона, Посібник для вчителя семінарії). Не відчувши цього оновлення, людина не зможе йти далі в своєму духовному розвитку і не зможе повноцінно досягти тієї мети, заради якої прийшла на цю Землю.
Мені важко описати цю мету двома словами чи одним реченням. Ця мета багатогранна і містить багато складових. Вона містить дещо спільне для всіх людей, які коли-небудь народжувалися на Землі, і в ній містяться дуже індивідуальні цілі для кожного окремо. Ми всі прийшли сюди, щоб отримати власне тіло, навчитися розрізняти добре і зле, солодке і гірке, красиве і бридке, розуміти, що таке протилежність і навчитися робити самостійний вибір, щоб усвідомити, що таке щастя і бути щасливими, тощо,—проте це стосується нас всіх. А як щодо особистих складових цієї мети? Вони у кожного з нас різні і мабуть більше стосуються тих невеличких цілей, які нам варто ставити, аби досягти остаточної мети свого життя. Комусь варто стати добрішим, комусь стараннішим, комусь, розумнішим, комусь більш розуміючим, а комусь варто навчитися слухати інших, хтось набуває уроків під час постійної боротьби з надмірною вагою, а хтось—з хронічною хворобою чи виживаючи в складних обставинах. Важко перерахувати ті мільйони складових мети життя кожного з нас. Життя дійсно має мету, і зокрема бути щасливими та мати радість.
У моєму житті, було багато особливих моментів, коли я відчувала, наскільки особисто для мене чи моїх близьких важлива Спокута і Сам Спаситель. Але найперший яскравий досвід я отримала в далеких 90-х роках, під час служіння на місії. Літня пора в Петербурзі була не найкращою для пошуку зацікавлених Церквою у спальному районі. Ми з напарницею молилися, постилися і намагалися робити все, що могли, аби знайти людей, хто б зацікавився нашим посланням. Здавалося, що нічого не працює, спілкуватися і зустрічатися з нами ніхто не хотів, люди розʼїхалися з міста і двері ніхто не відчиняв, на вулиці перехожих вдень майже не було. Одного разу ми ходили майже цілий день, безрезультатно намагаючись знайти людей, щоб навчати. Тілу було жарко, а душі млосно. Стомлені, ми посідали на набережній Неви, щоб відпочити, і мої думки звернулися до Спасителя. Я згадала Палестину й подумала про спеку там, про те, настільки важко було Йому ходити і проповідувати. Я розмірковувала над тим, що Він відчував, коли виконував роботу Свого Батька, коли люди не слухали Його, насміхалися над Ним, коли в рідному місті люди Його взагалі не прийняли. Чи хотів Він іти далі? Як Він терпів спрагу? Чи був Він стомленим, розчарованим? Як Він зміг перебороти гіркоту в серці після зради? Під час цих розмірковувань в моє серце зійшов надзвичайний спокій, я дійсно відчула, що Ісус пережив те, що відчувала я, і Він зміг піти далі. Його Спокута була набагато важчою за мої тимчасові труднощі, і якщо Він зміг витримати, то з Його допомогою і я зможу витримати й бути щасливою, навіть тоді, коли здається, що все погано. Він уже підготував шлях для мене, щоб пережити труднощі, Він уже зробив усе, аби я могла йти далі, рівняючись на Нього й наслідуючи Його. Це було, мов освіжаючий душ для моєї душі, я дійсно відчула, наскільки реальна Спокута для мене і наскільки вона важлива у моєму житті.
Минув час, були інші події, інший досвід, нові одкровення, і моїм очам відкривалися інші грані вчення Ісуса Христа, і того, що Він зробив особисто для мене і для того, щоб я досягла мети свого життя. Це насичує мою душу і сповнює мене надзвичайною вдячністю Ісусу Христу. Я свідчу, що Ісус дійсно Христос, Месія, Спаситель та Викупитель світу, і водночас Він є нашим старшим Братом, Який любить нас, досконало розуміє, прощає і так багато пожертвував заради нашого щастя. Він є Тим, Кому ми можемо повністю довіряти й не сумніватися.