Бог витре всі сльози
Старійшина Еван А. Шмутц
Сімдесятник
Якщо ми проявимо нашу віру в Спасителя, Він підніме і понесе нас крізь всі наші випробування і, врешті-решт, спасе нас у целестіальному царстві.
Частиною плану нашого Небесного Батька є те, що Він дозволив скорботам бути вплетеними у наше життя1. Хоча інколи здається, що тяжкі випробування приходять у наше життя нерівномірно, ми можемо бути впевненими, що так чи інакше всі ми страждаємо та мучимося. Я молюся, щоб Святий Дух спрямував нас до кращого розуміння, чому так має бути.
Якщо ми подивимося на труднощі життя через призму віри в Христа, ми зможемо переконатися, що в наших стражданнях є побожна мета. Вірні можуть довідатися з досвіду про істинність поради Петра, яка здається суперечливою. Він писав: “А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні”2. Якщо ми спрямуємо наші “серця на розуміння”3, ми зможемо зростати у нашій здібності гідно витерпіти наші випробування, навчатися з них і бути очищеними ними. Таке розуміння дає відповідь на вічне питання: “Чому щось погане відбувається з добрими людьми?”
Кожен, хто слухає сьогодні, у певній мірі знайомий з самотністю, відчаєм, сумом, болем чи скорботою. Без “ока віри”4 й розуміння вічної істини ми часто виявляємо, що негоди та страждання, які супроводжують смертне життя, можуть заплутати або затьмарити вічну радість знання того, що великий план нашого Небесного Батька насправді є вічним планом щастя. Немає іншого шляху, щоб отримати повноту радості5.
Бог запрошує нас реагувати з вірою на наші власні унікальні випробування, аби ми могли отримати благословення і здобути знання, які неможливо засвоїти ніяким іншим чином. Нас навчено дотримуватися заповідей за будь-яких умов та обставин, бо “той, хто є вірним у знегоді—нагорода такому буде більшою в царстві небесному”6. І як ми читаємо у Писаннях: “Якщо тобі сумно, звернись до Господа Бога твого з благанням, щоб ваші душі могли зрадіти”7.
Апостол Павло, який сам був знайомий з випробуваннями, використовуючи свій власний досвід, навчав з глибиною та красою вічної перспективи, яка з’являється, коли ми їх гідно та з терпінням витримуємо. Він сказав: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”8. Іншими словами, під час наших випробувань ми можемо знати, що Бог підготував для нас вічну винагороду, яка все відшкодує.
Здатність Павла говорити про випробування, переслідування та скорботу в його житті, як про щось “легке” надає хибне уявлення про суворість його страждань, які були поглинені для нього вічною перспективою євангелії. Віра Павла в Ісуса Христа зробила все стерпним. П’ять разів його було бито батогами; тричі бито киями; один раз його каменували; тричі розбивсь його корабель; він потрапляв під загрозу смерті від потоплення, розбійників та фальшивих братів; він страждав від стомленості й болю, голоду та спраги, перебував у в’язниці у холоді та наготі9.
Багато хто з нас благав Бога усунути причини нашого страждання, і коли полегшення, яке ми шукали, не прийшло, нас спокушали думки, що Він не слухає. Я свідчу, що навіть в ті моменти Він чує наші молитви, має підставу дозволяти, аби наші страждання продовжувалися10 і допоможе нам їх витерпіти11.
У особистому та глибокому за змістом уривку Павло розповідає нам про “колючку” в його тілі, яка завдавала йому великого болю і призвела до того, що він тричі навколішках благав Господа забрати її від нього. У відповідь на молитву Павла Господь не забрав колючку, але приніс спокій у його серце і дав розуміння, кажучи: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”. З новим розумінням Павло був здатним прийняти і бути вдячним за колючку, що йому була дана. Він сказав: “Отож, … я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене”12.
Якщо ми в нашому житті набуваємо цієї вічної перспективи, наша здатність витерпіти до кінця зростає, ми навчаємося, як допомагати тим, кому потрібна допомога13, і починаємо цінувати й навіть висловлювати подяку за той досвід, що Бог дає нам, як уроки, на шляху до вічного життя.
Коли у нашому житті ми проходимо через страждання, може бути важко сприйняти наші випробування, як дорожні знаки, на нашому особистому шляху учнівства. Однак, чи то ми буваємо часом у темній долині відчаю, чи у хмаринах щастя, можливість навчатися зі страждань та мати співчуття до мук інших людей може стати благословенням.
Під час відвідування нещодавньої конференції колу на Філіппінах моє серце було пригнічене, коли я дізнався про трагічний досвід брата Даніеля Х. Апіладо. Брат Апіладо та його дружина охристилися у 1974 році. Вони прийняли відновлену євангелію та запечатались у храмі. Після цього вони були благословенні п’ятьма чудовими дітьми. 7 липня 1997 року, коли брат Апіладо служив президентом колу, в їхній маленькій домівці сталася пожежа. Старший син брата Апіладо, Майкл, врятував свого батька, витягнувши його з палаючого будинку, а потім побіг назад у дім рятувати інших. Це був останній раз, коли брат Апіладо бачив свого сина живим. В пожежі загинула дружина брата Апіладо, Домінга, та всі їхні п’ять дітей.
Сам факт того, що брат Апіладо жив життям, приємним Богові, не вплинув на те, щоб відвернути трагедію, а також захистити його від суму, що супроводжував її. Але його вірність у дотриманні своїх завітів та прояв його віри в Христа дали йому впевненість у обіцяння, що він возз’єднається з його дружиною та сім’єю. Ця надія і стала якорем для його душі14.
Під час мого візиту брат Апіладо, який зараз служить патріархом у колі, познайомив мене з його новою дружиною, Сімонетт, та їхніми двома синами Рафаелем та Даніелем. Істинно, Ісус Христос може і буде “перев’яз[ув]ати зламаних серцем”15.
Поділившись історією брата Апіладо, я турбуюся, що величезність його втрати може змусити багатьох вважати свої власні скорботи і страждання мізерними, у порівнянні з його. Будь ласка, не порівнюйте, але прагніть навчитися вічним принципам та застосовувати їх, коли ви пробираєтеся через горнило ваших власних випробувань.
Якби я міг говорити з кожним з вас особисто, “усі струджені та обтяжені”16, я б сказав вам, що ваші особисті страждання—ваші особисті скорботи, біль, горе та недуги всіх типів,—все це відомо нашому Небесному Батькові та Його Сину. Будьте хоробрими! Майте віру! І повірте обіцянням Бога!
Мета і місія Ісуса Христа включала в себе, що Він “візьме на Себе муки і хвороби Свого народу”, “візьме на Себе їхні недуги” і “допомо[же] Своєму народові в його недугах”17.
Аби у повній мірі отримати ці дари, які наш Спаситель так щедро запропонував нам, ми всі маємо навчитися тому, що страждання як таке, не навчає або не приносить нам чогось такого, що мало би для нас справжню цінність, доки ми свідомо не залучимося до процесу навчання з наших страждань через виявлення віри.
Колись старійшина Ніл А. Максвелл поділився тим, чого він навчився із серйозних страждань, такими словами:
“Деякі види страждань, якщо ми витерпіли їх гідно, можуть, насправді, зробити нас кращими. …
… Частиною гідного терпіння є здібність бути достатньо лагідними під час наших страждань, щоб навчатися з нашого відповідного досвіду. Замість простого проходження крізь страждання, вони мають пройти крізь нас … таким чином, щоб це освячувало [нас]”18.
Я спостерігав у житті інших та на їхніх прикладах, що прояв міцної і незмінної віри в Ісуса Христа та Його обіцяння надає безперечну надію, що покращення настане. Ця безперечна надія зміцнює нас, приносячи силу і міць, необхідні нам, аби витерпіти до кінця19. Пов’язуючи наші страждання з упевненістю у меті нашого смертного життя і більш конкретно з нагородою, що очікує нас у небесних місцях, наша віра в Ісуса Христа зростає, і в наші душі приходить спокій.
Тоді ми зможемо побачити світло у кінці тунелю. Старійшина Джеффрі Р. Холланд навчав: “Світло в кінці тунелю дійсно є. Це Світло для світу, зоря ясна й досвітня, “світло, що є нескінченним, що ніколи не затьмариться” [Moсія 16:9]. Це сам Син Бога”20.
Ми можемо зміцнюватися через знання, що весь тяжкий досвід цього життя тимчасовий—для вірних навіть найтемніші ночі закінчуються світанком.
Коли все закінчиться, і ми витерпимо все з вірою в Ісуса Христа, у нас є обіцяння, що “Бог кожну сльозу з очей [наших] зітре!”21
Я свідчу, що Бог наш Батько і Його Син, Ісус Христос, живуть і що Вони дотримуються обіцянь. Я свідчу, що Спаситель запрошує всіх нас прийти і прийняти Його Спокуту. Якщо ми проявимо нашу віру в Нього, Він підніме і понесе нас крізь всі наші випробування і, врешті-решт, спасе нас у целестіальному царстві. Я запрошую вас прийти до Христа, витерпіти гідно з вірою і стати досконалими через Нього і мати досконалу радість в Ньому. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.