Господь Ісус Христос учить нас молитися
Старійшина Хуан А. Аседа
Сімдесятник
Коли молитеся ви, то ви справді молитеся чи просто промовляєте молитву?
У 1977 році я служив місіонером повного дня в Куско, Перу. Ми з напарником отримали дозвіл повести всіх місіонерів району Куско подивитися руїни величної фортеці Мачу-Пікчу.
Під кінець нашої екскурсії по руїнах декому з місіонерів захотілося піти на Міст інків, що на цій гірській стежці. І я зразу ж відчув у своєму серці, що Дух утримує мене від того, щоб йти туди. Ця стежка була на крутому схилі гори на висоті 610 метрів. У деяких місцях ця стежка була такою вузькою, що нею могла пройти тільки одна людина. Ми з напарником сказали їм, що нам не слід іти на Міст інків.
Проте вони наполягали, щоб таки піти. Їхні благання ставали все настійливішими, і я, незважаючи на те, що Дух стримував мене, піддався натиску однолітків і сказав їм, що ми підемо на той міст, але при умові, що будемо дуже обережні.
Ми пішли стежкою, що вела до Мосту інків, я йшов у кінці групи. Спочатку всі йшли повільно, як і домовились. Потім місіонери почали йти дуже швидко і навіть бігти. На мої прохання йти повільно вони не звертали уваги. Я відчув, що зобовʼязаний наздогнати їх, аби сказати, що ми повинні повернутися назад. Я був далеко позаду їх, тому мені довелося швидко бігти, аби їх наздогнати.
Коли я дістався до повороту, де стежка була надто вузькою, щоб йти удвох, я побачив там місіонера, який тихо стояв, притиснувшись спиною до скелі. Я запитав його, чому він тут стоїть. Він відповів, що до нього прийшло відчуття, що треба постояти тут якусь мить, щоб я міг пройти далі.
Я відчув необхідність наздогнати тих, хто був попереду нас, так що він допоміг мені тим, що пропустив мене повз себе, і я зміг трохи далі пройти стежкою. Я помітив, що та ділянка стежки вся вкрита рослинністю. Я ступив правою ногою на неї і зрозумів, падаючи, що під рослинністю не було ґрунту. Я відчайдушно вхопився за якісь гілки, що звисали зі стежки. І в цю хвилину я побачив внизу, на 600 метрів нижче себе, річку Урубамба, яка перетинає Священну долину інків. Я відчув, що сили залишають мене і це вже питання часу, скільки мені вдасться протриматися. У той же момент я палко помолився. Це була дуже коротка молитва. Я відкрив свої вуста і сказав: “Батьку, допоможи мені!”
Гілки не були достатньо міцними, щоб витримати вагу мого тіла. Я знав: кінець вже близько. І в ту саму мить, коли я мав ось-ось впасти, я відчув, як міцна рука вхопила мене за руку й витягла нагору. З цією допомогою я зміг якось вибратися знову вгору на стежку. Мене врятував той місіонер, який залишився у мене позаду.
Та в дійсності врятував мене наш Небесний Батько. Він почув мій голос. Тричі до цього я чув голос Духа, Який казав мені, що не слід іти на Міст інків, та я не послухався того голосу. Я був шокований, блідий і не знав, що сказати. Тоді я згадав, що інші місіонери були десь попереду нас, тому пішов шукати їх, а знайшовши, розповів, що зі мною трапилось.
Ми поверталися до Мачу-Пікчу дуже обережно й мовчки. Дорогою назад я був мовчазний, і в мій розум прийшла думка, що Бог звернув увагу на мій голос, а я на Його голос не звернув жодної уваги. У моєму серці болісно щеміло через те, що я не послухав Його голосу, і в той же час я відчував велику вдячність за Його милість. Він не застосував до мене Свою справедливість, а у Своїй великій милості врятував мені життя (див. Алма 26:20).
У кінці дня, коли у мене настав час для особистої молитви, я молився всім серцем “От[цю] милосердя й Бог[у] потіхи всілякої” (2 Коринтянам 1:3). Я молився “з щирим серцем, із справжнім наміром, маючи віру в Христа” (Мороній 10:4).
Рано-вранці того дня я молився своїми вустами, а потім, коли мені загрожувала загибель, я молився до Нього всім серцем. Я розмірковував над своїм життям, що було до того моменту. І згадав багато випадків, коли наш Небесний Батько був дуже милостивий до мене. Він дав мені багато уроків у той день в Мачу-Пікчу і в Куско, Перу. Одним з них був урок про те, що я повинен завжди молитися “з щирим серцем, із справжнім наміром, [виявляючи] віру в Христа”.
Одного разу Господь Ісус Христос “молився … у місці одному” і “коли перестав, озвався до Нього один із Його учнів: “Господи, навчи нас молитися” (Лука 11:1). Тоді Він навчав Своїх учнів молитися. І сьогодні Він навчає вас і мене молитися, коли ми уявляємо, як Він молиться в Гефсиманії і каже: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лука 22:42). Коли ви молитеся, то ви дійсно, насправді хочете, щоб “не моя, а Твоя нехай станеться воля”?
Павло описав, як Ісус молився “за днів тіла Свого”, особливо в Гефсиманії: “З голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти,—і був вислуханий за побожність Свою” (Євреям 5:7). А коли молитеся ви, то ви справді молитеся чи просто промовляєте молитву? Ваші молитви поверхові?
Ісус молився палко й розмовляв зі Своїм Батьком. “І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо” (Лука 3:21). Коли молитеся ви, то чи відчуваєте, наче небеса розкриваються? Коли востаннє ви відчували, що у вас є звʼязок з небесами?
Ісус готувався перед прийняттям важливих рішень, молячись до Свого Батька.
“Часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.
А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав” (Лука 6:12–13).
А ви готуєтеся до прийняття важливих рішень, молячись своєму Небесному Батьку? Ви готуєтеся до моменту молитви?
Коли Ісус прийшов на Американський континент, Він навчав людей молитися. “І Ісус сказав їм: Моліться далі; проте, вони і не переставали молитися” (3 Нефій 19:26).
Ісус запрошує нас “моли[ти]сь завжди” (УЗ 10:5). Ісус знає, що наш Небесний Батько чує нас і дає те, що є для нас найкращим. Чому ж іноді ми не хочемо приймати? Чому?
У ту ж саму мить, коли ми кажемо: “Батьку Небесний”, Він чує наші молитви й відчуває нас і наші потреби. І ось Його очі і Його вуха тепер звернені до вас. Він читає наші думки і відчуває наше серце. Ви нічого не можете приховати від Нього. Отже, дивовижним є те, що Він буде дивитися на вас очима любові й милосердя—любові й милосердя, які ми не в змозі повністю збагнути. Але любов і милосердя вже з Ним в ту ж саму мить, коли ви кажете: “Батьку Небесний”.
Ось чому момент молитви є дуже, дуже священним моментом. Він—не людина, щоб сказати: “Ні, я тебе не буду слухати зараз, бо ти приходиш до мене тільки тоді, коли в тебе проблеми”. Це тільки люди так роблять. Він—не людина, щоб сказати: “”О, ти й уявити не можеш, як я зайнятий зараз”. Це тільки люди так кажуть.
Моя надія і моя молитва про те, щоб всі ми могли молитися так, як нас навчав молитися Ісус, в імʼя Господа Ісуса Христа, амінь.