2012
Як навчати цнотливості й доброчесності
Жовтень 2012 р.


Наші домівки, наші сім’ї

Як навчати цнотливості й доброчесності

Зображення
Метью О. Річардсон

Батьки можуть скористатися цими шістьма порадами, навчаючи своїх дітей про статеві стосунки.

Я мав привілей зустрічатися з підлітками й дорослою молоддю всіх соціальних прошарків по всьому світу. Одного разу я розмовляв з групою надзвичайних підлітків про доброчесність, цнотливість і моральне життя. Після того як я сказав їм, наскільки був вражений їхніми відповідями, впевненістю, зовнішнім виглядом і манерами, я запитав: “Як ви навчилися так чітко формулювати свої думки і так спокійно обговорювати таку делікатну тему, як ця?” Одна дівчина без вагань сказала: “Мої батьки навчали мене”. Інші закивали на знак згоди. Цей простий, однак незабутній приклад підкреслює, який великий вплив батьки справляють на життя своїх дітей—особливо виконуючи їхню роль навчати доброчесності, цнотливості, статевим стосункам і належним взаєминам.

На жаль, багато батьків не навчають своїх дітей питанням, що стосуються сексу, так добре, як вони могли б. Наприклад, під час опитування 200 активних молодих святих останніх днів я побачив, що лише 15 відсотків вважають, що їхні батьки були головним джерелом інформації з питань сексу. Ці юні члени Церкви сказали, що вони дізналися про цю важливу тему в першу чергу від друзів чи однолітків, з Інтернету, ЗМІ, розважальних матеріалів, підручників, родичів чи провідників Церкви.

Звичайно ж, що про це нелегко навчати. Однак я впевнений, що батьки є найкращими вчителями, які можуть викласти ці священні принципи. Наступні поради допоможуть вам виробити прості, ефективні й довготривалі принципи та правила, що допоможуть ефективно викладати й навчати—в першу чергу навчати ваших дітей,—як жити доброчесним і цнотливим життям.

Викладання і навчання повинні починатися рано. Батьки, які ефективно розкривають своїм дітям питання, пов’язані з сексом, розуміють, що більшість дітей стикаються з цією темою в набагато молодшому віці, ніж вони чи їхні батьки цього очікують або бажають. Багато дітей починають бачити матеріали сексуального характеру в Інтернеті, починаючи з 11 років, а то й раніше. Концертні зали, спортивні події, реклама і навіть соціальні ЗМІ все більше й більше насичені сексуальними зображеннями й непристойними коментарями.

Деякі батьки правомірно запитують: “Коли я маю починати розмову про секс і пов’язані з ним питання?” Це залежить від віку й зрілості дитини та конкретної ситуації. Якщо батьки з молитвою і великою увагою слідкуватимуть за поведінкою своїх дітей, уважно слухатимуть їх і приділятимуть час, щоб поміркувати і вирішити коли і чого навчати, вони отримають духовний провід. Наприклад, я пригадую, як син поставив мені запитання, пов’язані з анатомією, коли йому ледве виповнилося 5 років. І хоча мене це трохи спантеличило, було очевидно, що час для розмови настав. Однак, поки я думав, як відповісти, стало зрозуміло, що то не був відповідний час для розмови про всі аспекти сексу.

Викладання і навчання має відбуватися часто. Навчання—це процес, а не одноразова подія. Коли йдеться про те, як навчати дітей про статеві стосунки чи пов’язані з цим питання, люди часто називають це “розмовою”. Чи то навмисне, чи ні, але це слово має на увазі, що батьки говорять на цю тему лише під час однієї розмови. Це не є найефективнішим способом, у який дитина має навчатися. Спаситель казав, що ми навчаємося “рядок за рядком, приписання за приписанням” (2 Нефій 28:30). Ми будемо більш успішно навчати, якщо повертатимемося до цієї теми з нашими дітьми, коли вони підростатимуть і дорослішатимуть. Батьки, які розуміють цей принцип, готують себе розумово, емоційно і духовно, щоб навчати про секс та пов’язані з ним теми в дитячі та підліткові роки їхніх дітей.

Ефективне навчання і викладання основується на стосунках між учителем і учнем. Коли ми починаємо навчати дітей питанням, пов’язаним із сексом, більшість батьків хвилюються майже винятково про те, що їм слід сказати. Хоча це і важливо, ефективне викладання і навчання не залежить лише від того, що ми розповідаємо. В дійсності, спосіб, у який батьки навчають своїх дітей, може бути більш важливим, ніж те, що вони кажуть. Дослідження підтверджують цей висновок про те, що батьки, які справляють найбільший вплив на своїх дітей, коли розмовляють на теми, пов’язані з сексом, це ті батьки, які відкрито спілкуються, виявляють любов і турботу й активно цікавляться життям своїх дітей1.

У зауваженнях, якими ділилися юні святі останніх днів під час моїх неофіційних опитувань, неодноразово йшлося про те, що вони хотіли, аби батьки були більш відкритими або мали більше бажання розмовляти на теми, пов’язані з сексом. Ці молоді дорослі люди казали, що хочуть не лише того, аби батьки брали участь у процесі, але щоб вони також “розмовляли з ними, а не повчали їх”. Молоді люди хочуть мати розмову, яка буде “невимушеною”, “нормальною”, “зручною” і не такою “дивною”. Це має стимулювати батьків активніше працювати над тим, аби до них було легше підійти з розмовою, у них був час, вони поводилися невимушено й були більш доступними та спокійно сприймали тему, ситуацію або навіть вибраний час. Якщо є те, що батькам необхідно робити, аби ефективно навчати своїх дітей про найважливіше,—то це діяти таким чином, аби їхнім дітям було зручно і безпечно розмовляти на всі теми—перш за все особистого характеру.

Викладання і навчання відбуваються більш ефективно, коли тема є важливою і реальною. В залежності від нашого підходу до теми ми можемо вважати навчання про статеві стосунки дивним, нереальним, непрактичним чи навіть менторським. Ключем до успіху має бути усвідомлення того, що більшість питань і тривог, які мають діти, це відповідь на ситуації та спостереження у їхньому реальному житті. Коли ми приділяємо дітям увагу, слухаємо їх і спостерігаємо за ними, то зрозуміємо, чого треба навчати.

Наприклад, фільми, стилі, популярні ідеї, телевізійні програми, реклама чи слова з пісень дають широку можливість для розмови про моральні норми. Інші нагоди з’являться, коли ми спостерігатимемо за стосунками і взаєминами наших дітей з іншими, тим, як вони та їхні однолітки одягаються, якою мовою користуються, наскільки залежними є від присутності протилежної статі, а також з огляду на різноманітні інтерпретації цнотливості й моральних норм у громаді. Є багато життєвих ситуацій, які дають можливість поговорити з дітьми про моральність та доброчесність.

Можливо, найважливішим аспектом навчання про реальне життя є здатність батьків показувати взірець цнотливості, скромності і доброчесності у своєму житті. Діти більш охоче будуть слухати і виконувати пораду батьків, коли вона основується на їхньому гарному прикладі.

Так само це стосується і протилежного. Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “У багатьох випадках наші справи є більш промовистими за наші слова. Президент Бригам Янг (1801–1877) навчав: “Ми повинні показувати [нашим дітям] приклад, який хочемо, щоб вони наслідували. Чи усвідомлюємо ми це? Як часто ми бачимо, що батьки вимагають від дитини або дітей послушності, гарної поведінки, добрих слів, охайного вигляду, ласкавого голосу та позитивного ставлення, в той час як самі вони постійно сердяться і сваряться! Як це несумісно й нерозумно!” Наші діти помічатимуть цю несумісність у нас і, ймовірно, шукатимуть виправдання того, щоб чинити так само”2.

Учні краще навчаються, коли розуміють, чого навчає учитель. Надто багато підлітків і дорослої молоді висловлюють невдоволення через те, що батьки й навіть провідники Церкви схильні до використання “закодованих слів” і прихованих послань, які в дійсності викликають більше запитань, ніж відповідей, і створюють ще більше напруженості, ніж полегшення. Особливо це стосується тем, пов’язаних з сексом.

Коли я служив єпископом у приході для дорослої молоді, мене часто запитували про значення слова “петинг”. Мої вірні члени приходу були навчені, що слід уникати петингу, однак їх ніколи не навчали, що таке петинг. Їм було важко дотримуватися настанови, якої вони не розуміли.

Президент Меріон Г. Ромні (1897–1988), перший радник у Першому Президентстві, пояснював, що недостатньо лише навчати у такий спосіб, аби інші розуміли. Але ми також повинні навчати так, щоб жодна людина не зрозуміла вчення неправильно3. Замість того, щоб використовувати зашифровану мову чи навіть сленг, ми будемо більш успішними, якщо користуватимемося правильними й належними словами. Це сприяє кращому розумінню й викликає повагу.

Погляньте, як старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, ефективно навчав про моральні принципи й норми. Він сказав: “Будь-яка статева інтимність поза шлюбними узами—я маю на увазі будь-який умисний контакт зі священними, інтимними частинами тіла іншої людини, в одязі чи без нього—є гріхом і забороняється Богом. Навмисне збудження таких емоцій у своєму тілі також є гріхом”4.

Щоб ефективно навчати, нам потрібно переконатися, що ті, кого ми навчаємо, розуміють послання. Такі прості запитання, як: “Ви отримали відповідь на своє запитання?”, чи “Я добре це пояснив?”, або “Чи є у вас інші запитання?” стануть у пригоді.

Учні стають наверненими, коли вчитель поєднує послання з вічними принципами і нормами. Замість того, щоб зосереджуватися лише на відповідних “фактах з життя”, успішне навчання євангелії відбувається тоді, коли ми поєднуємо ті факти з “фактами вічного життя”. Наприклад, коли ми розмовляємо про наші тіла, ми можемо говорити про те, як люблячий Небесний Батько створив наші тіла і як нам слід ставитися до Його творінь з повагою й у відповідності до Його сподівань.

У той час як світ потопає в аморальності, для майбутніх поколінь все-таки є надія. Ця надія основується на тому, що батьки докладатимуть найкращих зусиль, аби навчати підростаюче покоління доброчесності та цнотливості. Батьки, які навчають дітей жити доброчесним і цнотливим життям, намагаються поглибити своє розуміння та покращити своє вміння навчати. Таким чином вони прийдуть до пізнання, що “Господь буде збільшувати [їхні] здібності, якщо [вони] навча[ють] так, як Він наказав”. Зрештою, “це труд любові—допомагати іншим користуватися у праведності свободою вибору, прийти до Христа і отримати благословення вічного життя”5.

Посилання

  1. Див. Bonita F. Stanton and James Burns, “Sustaining and Broadening Intervention Effect: Social Norms, Core Values, and Parents,” in Reducing Adolescent Risk: Toward an Integrated Approach, ed. Daniel Romer (2003), 193–200.

  2. Роберт Д. Хейлз, “Наш батьківський обов’язок перед Богом і підростаючим поколінням”, Ліягона, серп. 2010, с. 74.

  3. Див. Jacob de Jager, “Let There Be No Misunderstanding,” Ensign, Nov. 1978, 67.

  4. Річард Г. Скотт, “Serious Questions, Serious Answers,” Liahona, Sept. 1997, 31.

  5. Навчати—немає покликання величнішого (2000), с. 4.

ФОТОІЛЮСТРАЦІЯ ДЕВІДА СТОКЕРА @ IRI