Що мені вибрати: роботу чи Церкву?
Кенья Ішиї, Японія
Ми з дружиною одружилися в 1981 році в Токійському Японському храмі. Спочатку наше життя після шлюбу не було легким. Я був вдячний за роботу, але нам не вистачало грошей на всі наші витрати. Ми просили Небесного Батька про допомогу й робили все, що могли, аби зводити кінці з кінцями і сплачувати десятину. Ми знали, що коли будемо покладати довіру на Господа, Він про нас попіклується.
Одного тижня моя дружина і ще один друг принесли однакову вирізку з газети. То було оголошення про вакансію вчителя англійської мови.
Я надіслав своє резюме в компанію і мене запросили прийти на співбесіду. У кінці співбесіди чоловік, який проводив її, сказав: “У резюме ви написали, що служили місіонером-волонтером для Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Тож це означає, що ви ходите до церкви кожної неділі, чи не так? Якби вам довелося вирішувати, йти до церкви чи працювати в неділю, що б ви обрали?”
То було важке запитання, бо мені потрібна була краща робота. Поміркувавши, я все ж відповів: “Я пішов би до церкви”.
З легкою усмішкою чоловік, який вів співбесіду, сказав: “Розумію”. Потім мені дозволили йти, давши обіцяння, що компанія до вечора визначиться з кандидатурою і що мені слід зателефонувати, аби дізнатися про результати. Виходячи з кімнати, я подумав, що мене не візьмуть.
Пізніше того вечора, коли настав час телефонувати, з великим страхом я набрав номер компанії.
“Я хочу дізнатися про результати співбесіди,— сказав я секретарці.— Мене не взяли, це так?”
Я був приголомшений, але щасливий почути її відповідь.
“Ми б хотіли, щоб ви у нас працювали”,—сказала вона.
Приблизно через місяць я дізнався, чому отримав роботу. Секретарка пояснила, що чоловік, який вів співбесіду, жив поруч з місіонерами повного дня, святими останніх днів. Він часто бачив, як місіонери вранці жваво їхали на своїх велосипедах, щоб працювати.
“Він був впевнений, що, оскільки ви належите до тієї ж самої церкви, то будете працювати з таким самим заповзяттям, як місіонери працюють для своєї церкви,—сказала вона.— Вам пощастило!”
З того часу в нашій сім’ї завжди було те, що потрібно.
Кожного разу, коли я думаю про цю чудову історію, то відчуваю підбадьорення і втіху. Я знаю, що Бог часто використовує інших людей, щоб благословити Своїх дітей. Я не можу підібрати слів, щоб висловити, наскільки вдячний за свою дружину і друга, які відчули натхнення принести мені те оголошення в газеті, за тих старанних місіонерів та їхній чудовий приклад і за нашого милостивого, люблячого і турботливого Небесного Батька, Який має чудодійну силу освячувати наш досвід нам на благо.